Микола Бедейчук народився в селі Ямниця в багатодітній селянській родині. Був найстаршим, виховував разом із батьками двох братів і сестру, пишуть Версії з посиланням на Курс.
Після школи вивчився на столяра у Станіславові, працював на меблевій фабриці. З приходом німців до 1944 року служив в українській поліції. Але перед приходом большевиків за завданням ОУН залишив поліцію і перейшов у підпілля. Був у боївці провідника ОУН “Нестренка”, який організував свій відділ у Сільці. Потім перейшов в УПА, в чоту “Чорноти” – в команду легендарного “Різуна”.
Під час рейдів Чорним лісом взимку 1945-1946 років тяжко захворів, його відправили додому лікуватися. Якийсь час переховувався у криївці. Але на початку лютого 1946 року “Помсту” викрили і арештували та засудили на заслання.
Красноярський край, пізніше – Карагандинська область. Учасник повстання в Кенгірі у травні-червні 1954 року. Після розправи над повстанцями відправили на Колиму, потому відбував спецпоселення на Чукотці. Коли в 1956 році звільнився, то переїхав в Караганду до родини.
У Караганді був одружений з ямничанкою Іриною Дейчаківською. Народили двох доньок – Галину і Оксану. Повернулися в рідне село Ямницю, де збудували хату, відновили господарство.
Микола Бедейчук тривали час працював на цементному заводі, звідки вийшов на пенсію. Продовжив ремесло столяра та меблевика. Залишив по собі багато вдячних учнів.
“У багатьох ямницьких родинах залишилися зроблені його талановитими руками меблі та інші речі. Пан Микола був люблячим чоловіком, добрим батьком і дідусем. Багато людей любили і шанували його за щире серце, мудру пораду і добре слово”, – відгукується про свого односельчанина Роман Ткач.
