Звідки взялася така назва і чому в свідомості людей цей період часу запам’ятався, як «кривавий вересень» читачам розповідає директор Музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук, пишуть Версії з посиланням на Правда.іф.
– Ярославе, звідки взялася така назва «золотий вересень»?
– Цей період умовно назвали золотим, адже він нібито приніс для селян і робітників Західної України визволення від буржуазної і панської Польщі. Як тоді писала радянська пропаганда, «золотий вересень» приніс визволення, відродження українства, тощо і для населення це, буцімто, було позитивним кроком.
– Що ж в цей період відбувалося насправді?
– Варто згадати передісторію. Говорячи про «золотий вересень» ми не можемо оминути загальносвітової картини. Адже 23 серпня 1939 року був підписаний пакт Молотова-Рібентропа. Молотов – міністр закордонних справ Радянського Союзу, Рібентроп – міністр закордонних справ Третього Рейху.
Окрім офіційної угоди був таємний пакт, який передбачав спільний напад на Польщу і її поділ.
1 вересня 1939 року Німеччина створила провокаційну акцію: німці, переодягнені в польську уніформу, захопили радіостанцію на території Німеччини і оголосили, що Польща нападає на Німеччину. І війська третього рейху переступили кордон і напали на Польщу.
Згідно таємного пакту Молотова-Рібентропа, Радянський Союз теж мав вступити у війну, однак він зайняв вичікувальну позицію, спостерігаючи, як розгортатимуться події, якою буде реакція інших країн-союзників. Але побачивши, що реальної допомоги ніхто Польщі не надає, 17 вересня Червона армія перейшла річку Збруч і зайняла територію Західної України і Західної Білорусії.
– Як мешканці західних областей зустрічали «визволителів»?
– Багато мешканців цих територій, не знаючи до кінця радянської істини, адже кордони були закриті, вийшли зустрічати Червону армію з червоними та синьо-жовтими прапорами. Але командири одразу почали командувати зняти синьо-жовті стяги. Відбулися обопільні паради німецьких і радянських збройних сил. Але за першими простими бійцями Червоної армії, практично в кожне містечко прибули працівники радянських органів влади, а також каральної системи НКВС. Якщо 17 вересня радянська влада увійшла на територію Західної України, то вже на початку жовтня розпочалися перші арешти.
– Іноді стає дивно, як радянська влада так швидко змогла зметикувати, кого арештовувати, адже йшлося не про кримінальних злочинців. Арештовували активних громадських діячів, людей, які виступали за незалежність України, або були активними і відомими в суспільстві людьми.
Все – завдяки польській поліції. Адже вона залишила, не знищивши, практично в усіх своїх постерунках (відділках) архіви із списками неблагополучних для польської сторони людей, в основному членів ОУН, громадсько-політичних діячів.
Саме на них припав перший удар репресій, який зачепив і заможних поляків та євреїв, які володіли підприємствами, крамницями, польських офіцерів, тощо
З перших днів починаються арешти, колишні польські в’язниці перетворюються на в’язниці органів НКВС. Протягом короткого часу, як це відбулося колись на Східній Україні, люди починають боятися вечорами виходити з дому, боятися так званих «чорних воронків». Під арешти потрапили священики української греко-католицької церкви, кооперативні діячі, політики, громадські діячі, які очолювали товариство «Просвіта», молодіжне товариство «Луг», та інші тогочасні організації.
– Часто «золотий вересень» називають кривавим…
– Так, сьогодні часто слово «кривавий» стає синонімом до «золотого вересня». Якщо говорити про приблизні цифри, близько 400 000 осіб з території Західної України були депортовані з сім’ями у віддалені райони Казахстану, Далекого Сходу, Сибіру на спецпоселення. Водночас понад 100 000 людей, точні цифри і досі невідомі, протягом 1939-41 років отримали різноманітні в’язничні терміни від 3 до 10 років, іноді через смішні обвинувачення, наприклад у шпигунстві на користь Японії чи Румунії, чи приналежності до контрреволюційних організацій. В’язнів з тюрем Західної України відправляли до системи «ГУЛАГУ», розкидали по цілому Союзі.
Через жахливі умови утримання, застосування фізичних тортур, багато в’язнів помирало в тюрмах і в’язничні працівники створювали поза межами тюрем місця захоронення, тобто тіла не поверталися рідним.
Найбільш кривава розв’язка перебування, як назвали в народі, «перших совітів», відбулася в червні 1941 року.
Що унікально: більша частина кримінальних злочинців були звільнені або залишилися у тюрмах до приходу німців, які їх, умовно кажучи, визволили. Натомість усіх політичних в’язнів було знищено.
Яскравим прикладом є Дем’янів Лаз у Івано-Франківську. Жертви Дем’янового Лазу – якраз періоду 22-28 червня. В ході розкопок було знайдено велику кількість особистих речей. Тобто багато людей було заарештовано в останній момент і кримінальних справ на них навіть не заводили. Адже, якщо людина потрапляє до тюрми, вона здає особисті речі. Але радянська влада, відчуваючи, що залишає Західну Україну, намагалася знищити усіх, кого підозрювали хоча б у якійсь неблагонадійності.
Тому людей арештовували, а за кілька годин уже проводили розстріли. Органи НКВС поспішали зачистити територію Західної України.
– Репресій зазнавали не лише проукраїнські активісти, але й їхні родини?
– Так, доволі часто родини арештованих людей виселяли до віддалених районів Радянського Союзу на так звані спецпоселення. Усе їхнє майно конфісковувалося. У селах тодішня влада намагалася створювати перші колгоспи. Конфісковані сільськогосподарський реманент, земля, свійські тварини – ставало базою для створення перших колгоспів.
Звичайно, початок німецько-радянської війни не дозволив радянізувати Західну Україну.
– Що відбулося на території Західної України з приходом німців?
– У багатьох містах українці зайняли владу ще до приходу німців, відчинилися в’язниці. Там знаходили гори трупів, адже НКВС поспішало. Часто в останні дні жертв не вивозили за межі міст, а ями із захороненнями були на території в’язниць, присипані невеликим шаром ґрунту.
Також тіла залишали в камерах. На тілах були сліди тортур: вирізані зірки чи тризуби, виколоті очі, зв’язані колючим дротом руки, обгорілі частини тіла, сліди катування струмом, численні переломи, багато кульових отворів.
Багато людей кинулося до тюрем шукати своїх близьких, рідних і стали свідками: вони побачили цих закатованих жертв, побачили наслідки перебування радянської влади. Все це заклалося в людській свідомості. Тому не дивно, що в 1944 році, перед другим приходом на ці землі радянської влади, величезна кількість молодих юнаків та й дівчат брали до рук зброю, аби не допустити повторення звірств совітів.
До речі, унікальна ситуація: ті, хто займався отими катуваннями і масовими розстрілами людей у 39-41 роках, потім й самі потрапили під маховик репресій і були розстріляні іншими катами, які прийшли на їхнє місце. Таким чином була ліквідована і ця пам’ять. Радянський Союз добре вмів ховати сліди своїх злочинів.
Розмовляла Любов Загоровська
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
