GCIPPDxhpxA

Похід наш складався з 8 ходових днів у горах, з 11 по 18 лютого. На типове запитання шокованого оточення: «Ого! А чому так надовго!» відповідали просто — дуже хотілося побувати в зимових Марморосах, а їх за пару днів не пройдеш, потрібен час. Про це пишуть Версії з посиланням на 0342 UA.

І ось така вийшла нитка маршруту: с. Ділове — ур. Обніж — пол. Лисича — г. Піп Іван Мармароський — ур. Маслокрут — г. Межипотоки — г. Неняска — виток Білої Тиси — г. Стіг —г. Редул — пол. Щівник — г. Піп Іван Чорногірський — пол. Щівник — с. Луги.

Місцем збору став Івано-Франківськ. З’їжджалися не тільки з усіх куточків України, але й з Польщі. Далі о третій годині ночі дизелем Івано-Франківськ – Рахів доїхали до кінцевої зупинки. До слова, ночувати зимою в горах подекуди було тепліше, ніж в цьому славнозвісному поїзді…

Наступна зупинка — село Ділове, що стоїть за 50 метрів від румунського кордону. Там проходимо обов’язкову реєстрацію на прикордонній заставі, адже наступні кілька днів у горах будемо йти прикордонною зоною.

До слова, саме в Діловому знаходиться геодезичний знак, що позначає центр континентальної Європи.

CpGlsuRqkj0

Далі — стежкою в гори. Поки що йти по ній можна без допоміжних засобів, адже позашляховики та лісовози утрамбували сніг. Проте це не на довго…

По дорозі зустрічаємо сліди лавини, яка притягнула за собою суміш каменів і бруду:

Vr_B7ri1FHQ

Ще трохи йдемо просто в черевиках, проте ближче до вечора взуваємо альпіністські кішки, щоб не ковзати по насту. Взагалі, до кінця походу ми забули, як це — ходити просто в черевиках. Пересувалися або в кішках, або в снігоступах, в залежності від ділянки треку. І, звичайно, без трекінгових палок теж нікуди. Але дівчата лишаються дівчатами — інстаграмний тренд фотографувати свої ноги на фоні краєвидів в них незнищенний:

GCIPPDxhpxAoVj9d5zDtII

Ніч і повний місяці застала нас на лісовій дорозі. Проте ліс весь час був наповнений дивними звуками. В темряві ми не могли зрозуміти, що ж є його джерелом. І тільки на ранок ми з’ясували причину — бурульки, що опадали з дерев.

iBmpjZP1anMDSC_1233

Ще одним одкровенням став сніг, який абсолютно казково виблискував кристалами не лише в сонячному промінні, але й у місячному:

UzGPRSGXaLgDSC_1240

Переночували на другому поверсі недобудованого будиночка, відчувши себе чи то шпаками, чи то бомжами на горищі:

DSC_1045

Наступного дня рушили на штурм Піп Івана Мармороського.

cLy86SoMxvc

7wKvEEAljYwsKQCgLRDRtkvmvSf53dC4k

DSC_1105

Проте трохи не розрахували свої сили. Довелося заночувати в наметах на одному з відрогів Піп Івана, на висоті близько 2 тисяч метрів. Це була найхолодніша ночівля з усіх, що ми мали. На ранок намети повністю обмерзли. До того ж, піднявся шалений вітер, який змусив нас грітися, бігаючи навколо наметів. Чим не “Аліса в Країні чудес?”

PjxgsKdi9os

DSC_1142

Проте весь холод був з лишком компенсований прекрасними краєвидами та розкішним сходом сонця:

TUh6BVXiUn8DSC_1137DSC_1139YQJ_Am61i1A

Надягнувши наскрізь промерзлі черевики зі шнурками, що стирчали, як антени в різні сторони, ми продовжили шлях на Піп Іван:

UCG1FE1FV7Y

Як знають всі любителі гір, штурм вершини — це важко. Проте підйом влітку — це розслабляюча прогулянка волошковим полем у порівнянні зі сходженням взимку. Основна причина цього — важкі рюкзаки, в яких доводиться нести багато зимового спорядження та теплого одягу. Вага наших рюкзаків коливалася від 20 до 27 кілограмів. Щоб наплічники залишалися підйомними, доводилося полегшувати їх всіма можливими методами. Наш головний лайф-хак для цього — максимально замінити свіжі продукти висушеними. Це суттєво економить місце в рюкзаку та його вагу. Борщ, гарбузова каша, локшина з овочам, узвар — все це було приготовано з сублімованих продуктів:

IMG_6812

Сніданки також були сублімованими — висип вміст пакетика в термокружку, залий кип’ятком і насолоджуйся:

IWtzPgz9UxU

До слова, щоб добути звичайний кип’яток, доведеться попрацювати. Адже всі джерела заметені снігом і єдина доступна форма води — це натоплений сніг. З дровами теж важко, тому все готується на балонах. При чому в такому холоді звичайний газ геть відмовляється горіти. Придатна до використання в таких умовах тільки спеціальна “зимова” газова суміш.

DSC_1446

А тим часом ми підкорили Піп Іван Мармороський:

DSC_1187

Проте принизливий вітер не дав довго насолоджуватися тріумфом і ми хутко продовжили свій шлях.

DSC_1198DSC_1204DSC_1213

І знову ніч застала нас на лісовій дорозі.

DSC_1243DSC_1246DSC_1248

«Де поставимо намет?» — «Та давайте прямо на дорозі, хто тут їздитиме вночі?».
В результаті, прикордонники двічі ледь не переїхали нас своїми снігоходами… Але, на щастя, тільки ледь.

8a2jh9yCfo4

Наступного дня вирішили влаштувати собі легкий день і неквапно дійшли до будиночку прикордонників перед Межипотоками, затопили там пічку і нарешті трохи розслабилися, ночуючи в теплі.

DSC_1258DSC_1271DSC_1291DSC_1293

DSC_1288

Наступна зупинка — виток Білої Тиси через вершини Межипотоки і Неняска.

DSC_1298DSC_1302DSC_1316DSC_1343DSC_1348

Сьогодні ж — перший тест-драйв снігоступів:

DSC_1357DSC_1361

DSC_1359DSC_1397

Це був важкий перехід…

DSC_1401DSC_1402

Але туристи — люди прості. Цілий день страждань сторицею компенсується прекрасним заходом сонця.

DSC_1416DSC_1421

Хоче зігрітися — копай, хочеш розважитися — копай, хочеш провести ніч в теплі — копай!

DSC_1418DSC_1422DSC_1424DSC_1427

А наступного ранку окоп, в якому стояв намет, можна використати для сніжних баталій:

DSC_1480DSC_1481DSC_1486DSC_1490

Пройшла вже половина походу, пора освіжитися. На поширене запитання: «А як митися в зимовому поході», відповідаю — так:

DSC_1436DSC_1440

В усіх туристичних пабліках повно світлин а-ля «ноги в шкарпеточках на фоні відкритого намету і гірського краєвиду». Одним словом, нами теж закортіло зробити таку:

DSC_1456

А ми рушили далі, до полонини Щімник.

DSC_1509DSC_1536

Wq8oX11kvqM

В Марморосах дуже багато прихистків для туристів. Там можна відпочити та навіть знайти щось смачненьке, що особливо актуально після майже тижня в горах.

DSC_1505

Ніколи не забирай в туриста його їжу..

DSC_1506

Ввечері ми вже побачили на вершині обсерваторію “Білий слон”. Вона вабила до себе…

DSC_1540

Дійшли до будиночку пастухів, який в цю пору року стоїть пустий. І, о радість, цього вечора руки нарешті дійшли до настільних ігор!

DSC_5697DSC_5704

Наступного дня вирішили зробити “радіалку” — залишити рюкзаки в будиночку та без речей піднятися на Піп Іван Чорногірський, а ввечері повернутися.

7DUO0Ck0gGErZZaUWTLTTo

Чим вище ми піднімалися, тим несамовитішим ставав вітер. Розповсюджена проблема світлин з зимового походу полягає в тому, що іноді важко зрозуміти, хто є хто, адже часто з відкритих ділянок тіла лишається тільки кінчик носа.

DSC_0134

4YF37mf80QcTy-n-r_FwZQ

І ось, нарешті, Піп Іван Чорногірський. І обсерваторія — прекрасна, як завжди.

SkZdO5vIbrkTNhLTsgrJcU

DSC_0125

bN2zMkFSw5MSeF3qtbb1eY

Сніг, мороз, вітер. Саме час влаштувати топлес-фотосесію!

DSC_0083DSC_0089

DSC_0088

Ще одна маленька радість цього дня — виміняли в рятувальників хлібину на плитку польського шоколаду!

Далі спуск, ночівля в будиночку, підйом о четвертій ранку і спуск в цивілізацію, в село Луги. Звідти до смт Ясіня через Рахів. Повернення до цивілізації після походу — це завжди важко. Гори ще довго не хочуть тебе відпускати. Тому, щоб полегшити період адаптації, ми вирішили завершити нашу мандрівку дуже приємною процедурою — гарячими чанами.

DSC_0288

DSC_0268

А потім казка закінчилася, ми роз’їхалися по різних містах. Але я знаю, що спогади про ці дні залишаться назавжди. Дякую всім, хто розділив це щастя зі мною!