Воскресіння – це той момент, коли віра перемагає над розумом, – Тарас Прохасько

Розкажіть про Великодні традиції та як ви святкуєте цей день.

Великдень – це найважливіше свято. Всі з’їжджаються до батьківської хати: і брат з родиною, і мої діти, які вже живуть окремо, у іншому місті. Для нас це урочиста духовна зустріч. Ми ніколи не робили акценту на сніданковій чи харчовій частині. Натомість пам’ятаємо про сповідь, про служби Божі, про піст, переживання та медитацію цього тижня, пишуть Версії з посиланням на Вежу.

Пам’ятаю розповіді рідних, які були у Сибіру і зуміли передати розуміння того, що можна з’їсти і одне яйце і кусочок паски, цього буде достатньо.

Великдень – це духовний час, не трапезний. Це той момент, коли віра перемагає над розумом. Він набагато складніший від Різдвяної містерії. Бо уявити собі маленьку дитинку, яка народилась, набагато легше, аніж прийняти момент Воскресіння. У ньому якраз є весь сенс нашої віри.

– Чи вдалось тримати піст і чи ходили до сповіді?

До сповіді ходив. Останнім часом я це дуже добре це все відчуваю . Прийшовши до сповіді я розумію, що найголовніша підготовка, чи очікування виконані. Постимо вже традиційно. Ми дотримуємося строгішого посту, це така нагода подумати.

– Які ваші сімейні традиції у Великий день?

Стосовно Великодня немає. Крім того, що це зустріч всіх братів, сестер, племінників. Ми всі разом збираємось, ідемо святити найнеобхідніший мінімум у кошику. Ми не любимо накладати всього багато. Паска, кілька крашанок, хрін, сир та масло. Оскільки ми живемо у місті, і не маємо можливості робити домашні м’ясні вироби, та ми робимо власноруч сир, різними способами: і солодкий закарпатський з яйцями, і наш традиційний галицький печений із кмином. Може це і не зовсім оригінально, але дуже смачно, і з душею. Нашій сім’ї ще характерне те, що ми дуже багато при цьому говоримо. Коли ми зустрічаємося – це час безперервних розмов. Мені дуже подобається, що поки діти були малі, і мої і братові, вони страшенно любили саме розмови старших. Це час для спогадів, історій, роздумів і це говоріння дуже важливе.

– Як Ви у дитинстві святкували Великдень?

Моя сім’я не належала до офіційної церкви, тому ми були парафіянами підпільної церкви. Бувало, що навіть не завжди була можливість потрапити на Службу Божу. Тоді я був ще малим, ще школярем. Але у хаті наших далеких родичів був підпільний монастир, на квартирі. Туди завжди приходив священик і освячував якусь кількість яєць та пасок. Я пам’ятаю, як ми йшли по те яйце. Пам’ятаю це відчуття, насправді шизофренічне, що треба було поснідати до 9 чи 10 години. Бо влада всім тоді придумувала якість заняття на роботі, а нас збирали у школі. Оскільки я був схильним до хвороб і не послушним учнем, то ми із родиною того дня часто їхали у гори до своєї родини, там і проводили час.