Ірина Сухих з Київщини втратила на війні сина Ігоря. Він загинув у боях за Ірпінь. Волонтери запросили її на психологічну реабілітацію. Зараз жінка відновлюється на Прикарпатті. Як родина під обстрілами вибиралася з Ірпеня і дізналася про смерть сина, читайте у матеріалі Суспільного.
Син Ірини Сухих служив підполковником податкової міліції. Чоловік з 2014 воював на фронті. Серед ротацій — Маріуполь та Широкине. З початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну він не вагаючись став на захист країни.
“Я завжди говорила йому: “Сину, бережи себе!” Він відповідав: “Мамо, не хвилюйся. Все буде добре, я — живучий”. Наш Ігор – він би не зупинився. Він завжди казав: “Це ви сюди приїхали, а я тут народився. Я йду захищати країну. Тут — мій дім, мої діти”, — розповідає Ірина Сухих.
24 лютого родина була вдома, хоча їх попереджали про наступ. Спочатку сім’я обладнала погріб та перебувала там. Але коли на в’їзді в Ірпінь підірвали газову установку, люди перебралися в бомбосховище ліцею неподалік. Там пробули три дні. Тоді біля сховку розірвалася ракета.
“Нас, на щастя, не завалило. Воно впало перед входом. І ми ще змогли вибратися зі школи. Прибігли додому й не розуміли, що нам далі робити”, — каже жінка.
Далі, розповідає Ірина, разом з невісткою та двома внуками повернулися додому. Ніч провели у погребі. Тоді почалися обстріли з “Градів”. Зранку до них прибігли чоловіки й наказали збиратися, бо наближалися ворожі танки.
“В той період, коли затихали “Гради”, відбувалося перезарядження, як нам пояснили. Ми повинні були зібратися й виїхати за 5-7 хвилин. Але нам не вдалося зробити це, тому що підірвали залізничний міст”, — розповідає Ірина Сухих.
Ще одну ніч родина провела в погребі. Вранці вони знову спробували виїхати. Ірина Сухих розповідає, що Житомирську трасу переїжджали чотирма автомобілями: “Поки їхали, над нами було шість польотів-прильотів. Стріляли по нас ззаду. Але, слава Богу, ми вибралися живі”.
Син Ірини воював у складі спецпідрозділу “Альфа”. Загін добровільно організували ветерани АТО. За словами жінки, це була диверсійно-розвідувальна група з 17 чоловіків, які виконували завдання в Гостомелі, Бучі та Ірпені.
“8 березня автомобіль сина розстріляли. Він прийшов і каже: “Тату, мою машину розстріляли. Добре, що ми живі залишилися”. Чоловік відповів: “Ну що ж, бери моє авто”, — розповідає Ірина Сухих.
Чоловік Ірини в Ірпені разом із сусідами та друзями партизанили. Згодом з ним зник зв’язок на два дні.
“Коли син прибіг додому, то чоловік був у погребі. В нас у дворі було чотири вибухи. Його привалило в погребі люком, шафа впала. Він не міг вибратися — пробив з підвалу надвір дірочку, щоб було трохи повітря”, — розповідає Ірина Сухих.
Чоловік пошкодив коліно та руку, тож син наказав йому зібратися та їхати до рідних в Білу Церкву. Чоловіки перейшли річку Ірпінку й пішки лісом добиралися до Києва. Відвівши батька у безпечне місце, син повернувся на позиції.
Ірина Сухих розповідає звістку про смерть 32-річного сина отримала 24 березня.
“Мер Ірпеня до нас подзвонив і сказав: “Ігоря більше немає”. Він сказав дуже важливі слова: “Таких, як Ігор у вас, безстрашних, я ще не зустрічав”, — розповідає Ірина Сухих.
Згодом рідні дізналися й подробиці загибелі Ігоря.
“Пішли вони на зачистку вулиці після сильного обстрілу. Він пішов перший в розвідку. І, на жаль, з того бою вже не повернувся. Його хлопці-побратими казали, що Ігор врятував життя їм усім. Він почув цей мінометний постріл і кричав: “Хлопці, лягайте!” Було четверо поранених. Троє вижили, а Ігор, на жаль, ні”, — каже Ірина Сухих.
Через обстріли Ігоря ховали двічі. Спочатку — побратими, згодом — рідні.
“18 травня ми Ігоря перепоховали, в Ірпінь забрали. Він зараз у себе вдома, біля своїх побратимів. Він завжди, коли йшов на Алею слави, казав: “Я йду до своїх побратимів”, — розповідає Ірина Сухих.
Матері про Ігоря нагадують двоє онуків та розстріляна автівка, на якій син відправився на своє останнє бойове завдання.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
