Довідка:

Юрій Соловей – народний депутат України VIII скликання(депутатська група “УДАР”), колишній підприємець, екс-депутат Івано-Франківської міської ради та ексначальник управління економічного розвитку міськвиконкому м. Івано-Франківська.

Один відомий журналіст з Івано-Франківська просив спитати, чим Юрій займається? Адже ти 5 років вів досить активну діяльність, а в останні місяці кудись зник, в інформаційному плані.

– В спорті є тренувальний процес, а вже потім відбуваються змагання. В політиці теж є тренувальний період. Якщо говорити про вибори, то це можна назвати змаганням. Сьогодні, після парламентських виборів, я займаюся тренувальним процесом. У 24 роки я мав можливість працювати начальником управління економіки, був депутатом Івано-Франківської міської ради – очолював там фракцію, пізніше – 5 років працював депутатом ВРУ. Скажу чесно, ті можливі цілі і мета, які я ставив у політиці, десь уже досягнуті. Для того, щоб рухатися далі потрібно мати мотивацію. Якщо вона буде, я повернуся в політику і буду нею займатися. А сьогодні я роблю те, що мені приносить задоволення. Багато їжджу з дітьми на турніри, одна дитина грає в теніс, інша займається бальними танцями. Я сам люблю спорт і граю в теніс, хочу наступного року взяти участь в професійних тенісних турнірах. Крім того, є певні бізнес-ідеї і зараз якраз достатньо часу, щоб їх реалізувати. Однак, це не означає, що в майбутньому я не повернусь знову до політики.

Світлина від Юрія Соловея.

Липень 2019 року. Брати Клички в с. Рожнів Косівського району виступили на підтримку

Люди питають чи ти вже «відійшов» від виборчого процесу? Хвилювалися за тебе.

– У своєму житті маю досвід як перемог, так і поразок. Я прекрасно розумію, що коли людина стає залежною від політики – то це вже проблема. Я все життя займався спортом і знаю, що постійно перемагати у будь-чому неможливо. Політик, як і спортсмен, якщо він хоче бути успішним, то повинен розуміти, що є час коли ти перемагаєш, і час – коли ти програєш. Можна програти вибори міського голови, які я програв у 2010 році, але перемогти на виборах у 2014 році до українського парламенту. Так само, як програвши вибори міського голови, можна стати депутатом міської ради і очолити там фракцію. Все, що робиться в житті – це на краще. Тому, зараз нове вікно можливостей, які я стараюся використати.

Є така хвороба «залежність від влади»? Чи ти з таким стикався?

– З власного досвіду скажу те, що, можливо, ніколи не звучало. Зазвичай вважають, що люди займаються політикою для того, щоб заробити кошти. Знаючи частину українських олігархів з першої десятки, переважну більшість українських політиків, – зовсім не фінансовий капітал лежить в основі їхньої мотивації. Для багатьох з них – це гра. Хто досягнув успіху в бізнесі, то для нього політика – окремий вид діяльності, в якому вони хочуть себе реалізувати. Хтось бореться за статус для того, щоб відчувати себе впливовим гравцем в суспільстві.

Але є журналісти, активісти, які йдуть в політику для того, щоб заробити свій капітал.

– Є й такі люди, які йдуть в політику з метою заробити кошти. Я говорю про тих людей, з якими особисто стикався. І коли суспільство думає, що це лежить в основі їхньої мотивації, то це зовсім не так. Наприклад, я особисто знаю Петра Порошенка, 99% людей переконані, що він йшов на посаду президента для того, щоб до свого мільярду додати ще один мільярд. Я мав з ним багато зустрічей і переконаний, що в основі його мотивації були амбіції залишити за собою слід в українській історії. Він бачив розвиток української держави в певному напрямку і він це робив. Якщо він і займався іншими речами, того я не знаю, не був дотичний. Але точно знаю, яка була його мотивація. Якщо говорити про ТОП-політиків: Тимошенко, Ляшко і т.д, то кожен з них по-своєму цей слід бачить. Порошенко бачить по-одному, Зеленський по-іншому, але їхня мотивація точно не додатковий мільярд чи ще щось. Їхня мотивація залишитися в політиці і досягнути якоїсь висоти. Їм перешкоджає одна проста річ, яка століттями заважала українцям – вони не здатні домовлятися. Проблема в Україні – в неможливості знаходження компромісу серед українських політичних еліт. Якщо б політична еліта могла поступитися першістю, як казав Ісус Христос: «Будь останнім, щоб стати першим», якщо б це лежало в основі їхньої мотивації, вони багато чого б зробили.

Але ти згоден, що з юридичної точки зору, багата людина, котра іде у владу, хоче відбити свої вкладені(у виборчі кампанії, – ред) гроші?

Мотивація багатої людини – явно не збагатися будучи при владі. Перша її мотивація – це відкрити для себе нову галузь і досягнути в ній якогось результату. Для бідної – можливо мотивація така. Хоча я не виключаю, що є багато людей, які щиро хочуть зробити чимало корисного в політиці.

Ти вважаєш, що Зеленський з цих політиків?

Проблема Зеленського в тому, що він не розуміє, що є закон рівноваги і справедливості у житті. 10 років він знищував українську політичну еліту гумором. Казав, що інститути державної влади в Україні тотально корупційні і непрофесійні. І на цьому він прийшов до влади. Те, що він робив, на жаль спрацює проти нього, хоче він цього чи ні.

Ти маєш на увазі гумор та сатиру чи й те, що з нього сміються в США?

Гумор, сатира і знищення української політичної еліти спрацює проти нього. Я не думаю, що через ситуацію в Штатах. В житті так є, якщо ти з когось смієшся, чи робиш людині зле, а потім стаєш на її місце в такий спосіб, – то ти так і закінчиш. У Зеленського немає в голові уявлення якою він хоче бачити українську державу. І зрозуміло, що прийшовши в одну секунду з шоу-бізнесу, почавши керувати політикою, за день чи за рік цей пазл не складеться. Поки він цього не зрозуміє – то нічого не вийде.

Ярош про Солов’я у 2014 році: “Це наш побратим. Ми з ним пліч-о-пліч пройшли весь Майдан”

Люди які знають учасників Кварталу кажуть, що ці хлопці непогані і наміри у них хороші. Вони хочуть допомогти українцям вийти з бідності і тд.

Він, як керівник держави, повинен розуміти, які цілі хоче вирішити за наступні 5 років. В плані вирішення бідності – пріоритет його роботи у підвищенні пенсії і створенні мільйонів робочих місць. Але чи це запорука успіху керівника при побудові держави? – Ні. Тобто споживання, як національна ідея багатьох країн, приречена на знищення. В основі національної ідеї не може лежати економічна площина. Сполучені Штати Америки побудовані на трьох китах: свобода людини, демократія і приватна власність. Коли ми говоримо про побудову української держави, то повинні розуміти, що свобода людини – це фундаментальна річ, за яку українці двічі виходили на майдани. Друга важлива річ – Україна є християнською країною. Якщо ми подивимося у чому є успіх Польщі, – там є сильна християнська основа держави – католицизм, 96% поляків є християнами і належать до однієї віри. Третє – демократія, бо це фундаментальна річ. Я не погоджуюся, що демократія дає відповіді на усі питання. Але чи маємо альтернативу? Не маємо. Тому демократія лежить в основі. І приватна власність. Я б ще додав повне право людини на реалізацію свого потенціалу. Ось ці фундаментальні цінності повинні лежати в основі української держави, тоді все буде добре.

Якщо ми говоримо про зовнішню інтеграцію – це однозначно ЄС. Бо цінності Росії українцями ніколи не будуть сповідуватись. Якщо Зеленський зможе скласти цей пазл, зрозуміє, якою він бачить українську державу і донесе це до українського суспільства, то в нього є шанс на успіх.

Пройшло півроку після виборів. Майже три місяці працює новий уряд. Що на твою думку відбувається в Україні в соціально-економічному плані? Куди ми рухаємось?

Не знаю куди. Президент – глава держави,… він визначає в першу чергу порядок зовнішньої і внутрішньої політики.

От, наприклад Кравчук – був пострадянський чоловік, який не бачив швидкої трансформації України від радянської до сучасної модерної. Кучма намагався балансувати між цінностями Європи та Росії. Ющенко мав чіткий пріоритет на побудову української національної держави, якає членом ЄС. Янукович мав прямо протилежний пріоритет, він говорив, що успіх України полягає виключно в інтеграції з РФ. Порошенка можна порівняти з Ющенком, він розумів, що успіх української держави – це сильна, самостійна, незалежна українська держава, як член європейського товариства. Не можу сказати якою Україну бачить Зеленський. Він ніде про це не говорить і ніде цього не показує, мабуть, тому, що й сам не знає.

Я думаю, що для кожної категорії показують те, що вигідно. На Сході кажуть, що підтримують російську мову, а на Заході через своїх обранців переказують, що вони за українську.  

Тоді успіху не буде. Давай візьмемо речі, які вже були зроблені: квоти на радіо й телебаченні, скільки було критики, що це неможливо, не буде працювати і розколе державу.

Що це має бути як у Швейцарії, але ніхто не заглиблюється у те, що Швейцарія це напівконфедеративна держава і там в основі державотворення не лежали національні цінності.

І не забувай скільки Швейцарії років, як державі. Друге – це Закон України про українську мову, скільки з’явилося пісень та гуртів, наскільки стала популярна українська культура. Чи сприйняли це українці? Ні. Про це треба також відверто говорити. Навіть, Захід України це не сприйняв.

Ти маєш на увазі, що народ не оцінив у процесі передвиборчої агітації Порошенка чи БПП?

– Він не поклав це на перше місце.

Тому, що люди побачили мінуси, які їм показали по телебаченню і це перебило все те хороше, що було зроблено.

– Давай наведемо в приклад Польщу. В Польщі «Право і справедливість» – це права партія, уже близько 10 років знаходиться при владі їхній парламент, президент і уряд. Та скандалів там не менше, ніж в Україні.

Є рейтинги по корумпованості. Фахівці придумують певні індекси корупції. Згідно таких рейтингів Польща менш корумпована. Ти з цим погоджуєшся?

– Не погоджуюсь. Корупція є всюди. Про який індекс ми говоримо, коли наприклад два президенти Трамп і Зеленський говорять по телефону, один каже: «Посади сина мого конкурента на виборах».

Ну Трамп не казав «посади», він казав «розберися», «зацікався».

– Ну добре. І другий дає відповідь: «Генеральний прокурор – це моя людина».

Мені здається в цивілізованій демократичній країні за таке вже можна говорити про підставу для імпічменту.

– Ну звісно. Генеральний прокурор – це незалежна гілка влади.

На мою думку, як політолога і політтехнолога, проблема  в тому що всі попередні опозиції, які приходили до влади, все також «зливали» на попередників, весь негатив який був в суспільстві завжди опозицією спрямовувався на владу. А це все накопичується… А ще плюс рівень освіти громадян. Наприклад Берегівський район – прекрасний, але деякі люди не знають української мови. Рівень освіти впливає на політичний вибір, однозначно.

– Якщо ти запитаєш про формулу успіху української держави, в моєму розумінні вона звучить двома реченнями. Це християнські цінності і освічена нація. Це робиться дуже просто, треба тільки зрозуміти, що ми рухаємося до побудови нації, яка чітко збудована на цих пріоритетах. Бо в нас кажуть дайте нам пенсії, соціальні виплати і тд.

А ти бачиш політичну силу, яка продукує такі речі?

Проблема не в політичній силі, проблема в тому чи є запит на ідею у суспільства.

Чи співпрацюєш ти з новою владою? Чи не пропонували тобі певні посади?

Я хочу взяти певну паузу в активному політичному житті. Сьогодні, маючи 20-літній досвід перебування в українській політиці, можу поділитися власним політичним досвідом з тими людьми, яким це було б цікаво в майбутньому. На цьому етапі, коли ми говоримо про політику і про владу – вона мені просто нецікава.

Юрій Соловей та Оксана Білозір, Косів, липень 2019р.

Тобі нецікава ця влада?

Мені політика і влада, як така, нецікава. Зараз хочу зайнятися в житті іншими речами. Найближчим часом я буду ініціювати проєкт, можливо, як Інститут європейського політика, для того, щоб залучати людей з досвідом, розумінням політичних процесів, і ділитися цим досвідом з новим поколінням, яке сьогодні підростає в Україні. Не хочу, щоб хтось прийшов з вулиці і завтра став чиновником, а щоб прошов певні щаблі і отримав конкретні знання.

Що стосується «зеленої» влади, то я не з тих політиків, які вважають, що коли ти програв, то маєш знищувати тих, хто виграв і робити все для того, аби знову прийти до влади на критиці попередників. Я належу до тих політиків, які роблять все, щоби кожній владі в Україні допомагати реалізувати той потенціал, який вона може. Питання в іншому, я не розумію, куди Україну веде Зеленський. Якщо ми говоримо про зовнішню політику, то я не погоджуюсь із формулою Штайнмаєра, і з тим, що майбутнє України може бути знову повернене до співпраці з Російською імперією.

Але є величезний запит суспільства на мир. Принаймні, це показує соціологія. Люди думають – хай Зеленський їде і домовляється будь-якою ціною. Ти проти?

Нам треба зрозуміти, за що ми боремося. Якщо ми боремося за українську землю – це одне, якщо ми боремося за громадян, які проживають на тимчасово окупованій території – це інше. Я вважаю, що коли ми боремося за ті території, то маємо боротися за громадян. Нам треба зрозуміти чи є ці громадяни лояльними до України. Чи готові ці люди жити мирно з українським суспільством. Формула успіху української держави не буде швидкою. Моя формула полягає не в тому, щоб забрати ті території, а щоб знайти на території Донбасу, Луганської області і в Криму проукраїнських людей, бажано щоб це були молоді лідери. Їх готувати, навчати, робити промоцію України там.

А хто дозволить це робити там?

А хто це дозволяв робити Росії? Там багато людей, які сповідують проукраїнську політику. Я був у 2012 році на Чемпіонаті Європи, коли грала збірна України проти збірної Франції в Донецьку і такої кількості українських прапорів, як були там на балконах, я у Львові не бачив. Питання в тому, що треба Україні навчитися побудувати хорошу комунікацію з цими людьми. Якщо ми хочемо повернути ці території нам не потрібно закуповувати ще тисячу танків і літаків.

Комунікація – це добре, але якщо тут не буде європейського рівня життя, то вони не захочуть сюди повертатись. Має бути матеріальна мотивація.

– Ти думаєш, що на Донбасі чи в Криму, коли Росія робила всі ці речі, була ставка на матеріальну мотивацію.

Вона робила ставку на ідеологію. Я був у Криму декілька разів(ще в 90-х та 2000-х, – ред.) і багато людей казали що Україна це – «временно».

– Насправді, коли ми боремося за Донбас і Крим, то маємо боротися за мозок цих людей. І завдання української влади – побудувати грамотну комунікацію з цими людьми. І не економіка тут повинна лежати в основі, вони повинні відчувати себе частиною великої української держави. Хотіти гордитися й бути частиною України. Україна – це не тільки економіка. Я категорично проти, коли зводять поняття держави до пенсії та зарплати. Україна – це мова і традиції, це сильна і потужна держава у Європі та світі з великим майбутнім.

Ти був заступником керівника комітету з питань економічної політики у ВРУ. Рішення нової влади стосовно економічної політики. Мова йде про фінансування місцевого самоврядування, на скільки я знаю, врізають акцизи, субвенції, ДФРР. Також цікава твоя позиція щодо апаратів РРО, які вводяться для ФОПів. Ваш парламент підняв пенсійний вік жінкам, а є законопроект зменшити цей вік. Як оцінюєш ці закони?

Отже, децентралізація – реформа, яку ми почали і яка, я вважаю, стане основою для майбутнього успіху української держави. Згортання децентралізації – це крок назад у розвитку України і я не підтримую будь-які ініціативи щодо згортання.

Що стосується підприємців, я розумію, що бізнес рано чи пізно повинен бути облікований, це цивілізована практика багатьох країн. Я також розумію, що сьогодні в Україні потрібно вводити касові апарати, але при цьому треба  збільшувати ліміти для підприємців і зменшувати ставку єдиного податку для галузей, де немає великої доданої вартості у вигляді робочої сили. Наприклад, для торгівлі можна ввести 2% і всі будуть платити. Та коли ввести 5% при націнці 10% від обігу, зрозуміло, що це призведе до тіні.

Якщо говорити про ринок землі, то я вважаю що він має бути. Але я категорично проти, щоб іноземці мали можливість купити землю. Виступаю за те, щоби той, хто є кінцевим бенефіціаром мав обмеження щодо купівлі української землі. Щоб не вийшло так, що ми маємо 24 області, 24 олігархи, які скупили по 200 тисяч гектарів сільськогосподарської землі і стали новими князьками на певній території.

Що стосується пенсійного віку, то давайте називати речі своїми іменами. Ну не може сьогодні держава виплатити пенсії навіть в тому об’ємі, який сьогодні є. Пенсійний фонд складає 370 млрд. грн., з них 190 млрд. – це дотація з державного бюджету. Тобто це не кошти, які пенсійний фонд сам отримує. Якщо ми зараз ще знімемо і дамо категорію громадян, які повинні отримати пенсію, то ми просто поставимо країну на грань фінансового краху.

В процесі парламентської діяльності ти займався тематикою пенсійного законодавства. Чим закінчилася історія з накопичувальним фондом? Влада зараз іде до цієї накопичувальної системи?

На жаль, ні. Я вважаю, що роль і функцію держави потрібно максимально зменшити. Коли ми говоримо про пенсійну систему, моя модель полягає в наступному: є людина, вона має свій персональний накопичувальний рахунок, на нього відраховує в обов’язковому порядку кошти і виходить на пенсію. Скільки відрахувала, стільки й отримає, якщо померла, то ці кошти тримають спадкоємці.

– Коли людина вчиться в школі, то з кимось починає дружити. За час роботи в парламенті з кимось потоваришував?

– У парламенті була група «За відродження і духовність», яка організовувала щочетверга молитовні сніданки. Я б сказав, що більшість товаришів у парламенті були членам цієї групи. Це Валерій Дубіль, Оксана Юринець, Оксана Продан, Юрій Мірошниченко, з яким я товаришую.

Тобі закидають в медіа наче певний компромат за дружбу з Мірошниченком.

Я 20 років знаю цю людину. Так, у нас можуть бути різні політичні погляди на ті чи інші політичні процеси. Але це означає відмовитися від дружби? Ні. Я знаю цю людину ще з часів, коли засновували партію «Нова генерація». На початку 2000-х років. Олександр Жолобецький, Олексій Гончаренко, з ним я знайомий ще з 2010 року. Він по-різному сприймається, але я цю людину дуже добре знаю.

Ти зачепив тему виборчої кампанії 2009-2010 рр., вона була гарячою. Тоді цікаво використовували «чорняк», зокрема, проти тебе. Які у тебе стосунки з тодішнім конкурентом Віктором Андрюсовичем Анушкевичусом?

Я стараюся будувати своє життя таким чином, щоб не мати жодного ворога. Вважаю, що таке слово як вороги, для людини неприйнятна річ. Після виборів ми зустрілися з Віктором Анушкевичусом в кафе на вул. Курбаса. У мене з ним абсолютно нормальні стосунки, після виборів ми багато разів спілкувалися. Звісно, за одну зустріч зняти ввесь осад важко. Ми розуміємо, що вибори – це психологічно непростий період. Це важка робота.

У 2014 році ми боролися з Василем Гладієм, тепер зустрічаємося і вітаємося, можемо пити чай чи каву разом. Також я ставлюся нормально до Володимира Тимофійчука, котрий виграв на моєму окрузі, не маю жодних підстав не потиснути йому руку.

От Зеленського вибрав український народ, подобається нам це чи ні. Я вважаю правильним вказувати йому на ті проблеми, які є в його роботі, але «брати його під ноги» я собі не дозволю. Треба робити все, щоб президенту допомогти, але не дозволяти йому запливати за ті буйки, які для мене є критичними. Я вважаю, що там де можливо знайти компроміс, його треба шукати.

Світлина від Юрія Соловея.

Хтось із нардепів 9-го скликання питає в тебе порад? Комусь допомагаєш?

Ну звичайно, багато кому допомагаю.

Кому?

Валерій Дубіль звертався. З Іванчуком спілкувалися, коли Ігор Фріс пише у Фейсбук, то я коментую. Хоч він представляє партію «Слуга народу», але його позиція у багатьох питаннях мені імпонує. Нещодавно зустрічався і спілкувався з Оксаною Савчук, мені дуже приємно, що вона стала депутатом від Івано-Франківська. Це розумна і виважена жінка. Політика, яку вона проводить є послідовна, виважена і збалансована. Вона радилась по закону про землю, по посиленні реформи децентралізації, адже я був співавтором практично усіх законів, які стосуються децентралізації.

Яку зарплату ти мав у парламенті?

У нас була різна. У 2015 році було 4,500 грн., потім підняли до 8,000 грн., у 2017 році – 17 тисяч гривень, остання була 34 тисячі гривень.

Ну і плюс фонд на помічників і на забезпечення діяльності?

Так. Цей фонд виділяється і депутатам, які пройшли по списку, і мажоритарникам. У мене в кожному районі працювала приймальня і там знаходилися помічники, які давали відповіді на звернення людей та піднімали ті чи інші питання на сесіях. На це й витрачався депутатський фонд. Якщо ми говоримо про зарплату народного депутата, то 34 тисячі гривень – це замало.

Люди кажуть, що, мовляв, підніміть середню зарплату і зробіть зарплату собі аналогічною.

По-перше депутати не піднімають середню заробітну плату, вони впливають на економічні процеси виключно через формування уряду і прийняття законопроектів. Я вважаю, що 34 тисячі для зарплати депутата це замало, Звичайно вона не може бути такою як в Німеччині чи Польщі. Я вважаю, що заробітна плата народного депутата має бути хоча б на рівні детектива національного антикорупційного бюро.

А яка там зарплата?

Десь в межах 100 тисяч гривень.

Зняття депутатської недоторканості. Влада дійсно її зняла чи це профанація?

Це профанація, більше піар. Ми ж бачили по Дубневичу, все одно голосувала ВРУ. В Законі про статус народного депутата не знята 27 стаття, а в Кримінальному, Кримінально-процесуальному кодексах? Тобто приймаючи ці рішення, треба було аналогічно приймати всі рішення і зміни до законів.

Але я категорично проти зняття депутатської недоторканості. Парламент від слова «parler», що означає – говорити. Депутат повинен мати імунітет на те, що він говорить. В несформованій державі, такою, як є Україна, і не до кінця сформованих інституціях державної влади, зняття депутатської недоторканості означає, що центр влади перемістився в офіс президента і правоохоронних структур, які призначаються самі знаємо ким – президентом. Тобто відбувається узурпація влади однією гілкою, яка не є гілкою влади відповідно до чинної Конституції.

Говорили і говорять, що в ВРУ платили за голосування. Що ти можеш про це сказати?

Таких фактів не знаю і при мені цього не було. Я був членом депутатської групи УДАР в парламенті і жодного разу таких пропозицій ні до мене, ні, на скільки я знаю, до моїх колег з групи УДАР не надходило. Тому я не готовий це коментувати. Я припускаю що такі речі є, але вони є в цілому світі. Просто в світі це називають «лобізм». Виробники тютюнової продукції незацікавлені у високих податках, бо їх продукцію ніхто не буде купувати. Відповідно вони наймають лобістську компанію, яка проводить роботу серед конгресменів США і які отримують кошти. Ця інформація публічна. Люди бачать, що цей конгресмен користувався послугами цієї лобістської компанії і за це йому виплачено певну суму. Якщо це співпадає з інтересами виборців, то вони підтримують. Закон про лобізм повинен бути в українській державі. Нафтовики будуть хотіти спрощення процедур, зменшення податків та впливу органів державної влади. Механіки та виробники автомобільної продукції хотітимуть своє. Це нормальний процес і ховати його в папірці не потрібно.

 

Під час зустрічі з громадянами. Президентська передвиборча кампанія-2019р.

Після кожних виборів у Франківську говорили, що у тебе були якісь борги. Ти це можеш підтвердити чи спростувати?

– Це політтехнологічна брехня. Була така стратегія в мого конкурента на виборах у 2010 році, напевно вона частково спрацювала.

Якесь постійне перманентне протистояння проти тебе одного з депутатів міської ради – Андріана Волгіна. Це вже не один рік спостерігається. Як ти це прокоментуєш?

– Я Андріана Волгіна персонально не знаю, ми жодного разу не спілкувалися. На перший погляд він виглядає таким, що мав би перспективи в політиці. Але мені здається, що шлях провокування конфлікту, його загострення, який він вибрав собі для того, аби здобувати політичний капітал,  хибний і помилковий. Я не знаю політика, якому такий шлях приніс би успіх. При цьому, я знаю політиків, які сповідуючи інший шлях, досягли успіху. Наприклад, Оксана Савчук, вона молода, конструктивна людина, яка робила і робить багато для Франківська. Чи візьмемо Віталія Мерінова, я його пам’ятаю зі студентських часів, мені імпонує його позиція з багатьох питань.

У 2018 році ти в складі парламентської делегації відвідував Вашингтон. Там з іншими депутатами ви проводили переговори з сенаторами. Мова йшла про геополітичну ситуацію. Глобально, Україна має бути проамериканською державою чи багатовекторною?

Якщо ми хочемо говорити про успіх то нам потрібні партнери у глобальному світі. Коли хтось говорить, що можна самостійно піднятися, побудувати і т.д., то це не можливо. Нам потрібні партнери без втрати власної української ідентичності. І сьогодні, коли ми говоримо про глобальних гравців, які відіграють ключову роль на світовій арені, то їх є декілька: США, Китай, Росія і Німеччина. Це чотири гравці, які визначають порядок денний на багато питань, які сьогодні відбуваються у світі. Чи потрібне нам партнерство з кимось із цих гравців? Звичайно. Я чітко розумію, що США найбільш близький партнер в плані відстоювання тих цінностей, які близькі українцям.

Але Сполучені Штати недотримались Будапештського меморандуму і не допомогли Україні в час війни з РФ.

Якби самі Сполучені Штати дотримувались всього, що підписують, то ситуація у світі була б інша. Наприклад, автономізація Косово відбулася при підтримці США. Хіба б без Сполучених Штатів почався конфлікт в Іраку чи Сирії? Так, до США є питання. Але зважаючи на мій досвід спілкування з найвищими людьми із влади в США, це та держава з якою Україна може побудувати партнерські стосунки. Росія сповідувала і буде сповідувати імперські настрої, вона не бачить Україну, як незалежну державу. Знаємо відомий вислів Путіна, що Україна, нібито – фейл-стейт. Країна, яка ніколи не може відбутися. Будь-який правитель Росії буде такої ж думки.

Світлина від Людмили Стражник.

Під час візиту парламентської делегації до Вашингтону. Грудень 2018р.

Тобто ти вважаєш, що ми протистоїмо Росії, а не Путіну?

Так. Історично так склалося. Хто б не прийшов до влади конфлікт не зніметься. Так було століттями. Мені здається, що не пройшло сто років, а події, які відбуваються сьогодні в Україні повторюються. Пам’ятаємо, як комуністи прийшли до влади…

Роман Реведжук запитує у мережі Фейсбук: Протягом 28 років, українці рухаються у послідовності: крок вперед, три назад. Владу обирають за солодкі обіцянки, у результаті влада стає аморально бездіяльною. А ті хто сумлінно роблять, їх не оцінюють, вірять популістам. Ми розуміємо, що країна рухається по бездоріжжю з розбалансованою ходовою і водієм, який купив водійське посвідчення. Нам треба прививати у свідомість республіканські цінності, щоб мати перспективу. Будувати громадянське суспільство з молоді аби мати опору. Як це все робити, а головне з ким, коли українська нація на шляху політичного суїциду?

Потрібно, щоб українське суспільство чітко розуміло до чого йде.  В моєму розумінні, успішна нація тоді, коли у ній сповідуються християнські цінності і коли вона є високоосвічена. Це ті речі, які повинні лежати в основі національної ідеї побудови успішної української держави.

Ми вводимо нову рубрику, щось на зразок бліц-запитань. Відповідати треба коротко. Отож, чи може бути російськомовний патріот України?

Думаю, що може.

Чи буде новий майдан за президентства Зеленського?

Можливий, але я проти.

Ти був при владі, а що для тебе найголовніше в житті?

Сім’я, родина, Україна.

Палиш чи ні? Якщо ні, то чому?

В 7-му класі пробував. Мама побачила і відбила бажання.

Скільки коштує кілограмова упаковка гречки(1 кг) в магазині?

– Думаю, десь в межах 15 гривень.

Улюблена марка авто?

Немає улюбленої. Таврія, я на ній їздив до 24 років. До цього часу я вважаю найулюбленішою машиною, якою я їздив.

Кока-кола чи пепсі?

Можу пити і одне, і інше, але нікому не рекомендую.

Інстаграм чи Фейсбук?

Я користуюсь Фейсбуком, діти – Інстаграмом. Але вважаю, що і те, і інше потрібно обмежувати у користуванні, бо це приводить до звикання.

Остання, в хорошому значенні цього слова, прочитана книга?

Василь Шкляр «Чорний ворон», недавно читав «Собаче серце».

Улюблений фільм, або який запам’ятався?

Сподобався останній фільм, документальний «Дім». Він про планету і про те, як деякі країни позиціонуючи себе успішними, знищують як своє населення, так і в цілому усю планету.

– Коротке побажання громадянам України.

Вірити в себе, сподіватися на себе, жити за християнськими цінностями не по формі, а по суті. Любити ближніх і робити для них те, що б ти хотів, аби вони робили для тебе.

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!