Гончар з Косова Сергій Дутка добре відомий не лише на Прикарпатті, а й загалом по Україні. Він створює вироби у найкращих традиціях косівської кераміки, але завжди – з власним авторським баченням, щоб зробити її сучасною.
А зараз ще й влаштовує культурні події у своїй майстерні, щоб зібрати гроші на ЗСУ, пишуть Версії з посиланням на Репортер.
Кераміка у вогні
Сімейна майстерня кераміки «Горно» працює у громадському просторі «Вільні», який відкрила однойменна релокована громадська організація. Тут – і місце, де створюються вироби, і артпростір для культурних подій та майстер-класів, і крамничка, де можна купити кераміку.
У майстерні Сергій разом з дружиною Мар’яною працюють над виготовленням керамічного посуду та предметів декору. Подружжя експериментує з різними стилями й техніками, адже вважає, що косівська кераміка – не експонат, а цілком прикладна річ.
Косівська кераміка зараз у музеях, але колись вона була масово поширена і ужиткова, – каже Сергій Дутка. – І для того, щоб вона не втратила свою актуальність, з неї потрібно робити ужитковий продукт, який буде широко використовуватися. Тому ми експериментуємо з різними техніками, випалами, матеріалами – щоб зробити її ужитковою.
Якщо йдеться не про посуд, а про декор, він теж поєднує сучасне з давнім. Наприклад, на стіні можна побачити пічні кахлі з різними сюжетами. Це копії кахлів ХІХ століття авторства відомого косівського майстра Олекси Бахматюка. Сергій Дутка створив їх у рамках проєкту «Піч для цісаря» і зараз вони слугують артінсталяцією.
Свої вироби майстер створює на гончарному колі, потім випалює в електричній або дров’яній печі. Дров’яна піч є унікальною, адже, за словами Сергія Дутки, вона єдина в Україні ще й на колесах. Процес випалу в ній займає близько п’яти годин, це – не враховуючи підготовку й завантаження печі. Але вироби, створені під дією живого вогню та дуже високої температури – понад 1200 градусів – виходять особливими.
Християнське і язичницьке
Зараз Гуцульщина, зокрема Косівщина, є відомими центрами гончарної справи. Та, за словами Сергія Дутки, мистецтво виготовлення кераміки тут запозичене з інших країв, хоч добре прижилося. Зокрема через те, що у Косові довкола багато глини.
Розквіт косівської кераміки припадає на середину ХІХ століття, а занепад – на початок ХХ, але потім вона відродилася, – розповідає гончар. – Її особливість – це зелено-жовта кольорова гама на білому тлі з малюнками. Сюжети різні: рослинні орнаменти, тваринні, сюжети з музикантами, з полюванням. Кожен майстер вибирав собі мотив. Багато сюжетів дуже давні, родом ще з дохристиянського періоду, але тут вони інтерпретувалися по-своєму. Також є багато хрестів, бо Гуцульщина – це такий край, де все побудоване на вірі, святах, традиціях.
Серія тарілок із зображенням хрестів є і в майстерні «Горно», вона називається «Сакральна Гуцульщина». Зустрічаються і язичницькі символи, які тісно вплелися у християнство, і сучасні сюжети.
Наприклад, ця тарілка, тут я інтерпретував сюжет із кахлі. Згори – три хрести, символ трьох сутностей Бога. А внизу – зображення міфічної істоти, собаки-змія, ще дохристиянське.
У 2019 році косівська кераміка стала частиною світової культурної спадщини під захистом ЮНЕСКО. З того часу інтерес до неї значно зріс, з’явилися нові майстерні молодих авторів. Це допомагає не втратити традицію.
Також живучості давньому ремеслу додає сучасне прикладне значення виробів. Хоч їхній автор зізнається – критиків такого підходу завжди вистачало.
Якщо це посуд, то у нас акцент, щоб він був ужитковий, відповідав вимогам часу, зокрема, щоб його можна було класти у посудомийку. Стосовно декору чи артоб’єктів, намагаємось, щоб це не була просто копія традиційних витворів, а інтерпретація, – каже Сергій Дутка. – Кераміка ніколи не стояла на місці, кожен майстер вносив щось своє. Ми не можемо зараз просто робити те, що й 200 років тому, бо такий виріб не буде затребуваний.
Майбутнє в Україні
Зараз у майстерні «Горно» зосередилися на організації культурних подій. Це зустрічі з відомими людьми, майстер-класи з гончарства, лекції на теми культури. Наприклад, недавно була зустріч з Олесем Саніним, який розповів, як знімався фільм «Довбуш». Події організовують у співпраці з простором «Вільні».
Людям у такий складний час потрібні емоції, культурні події, щоб культура не занепала, попри війну та жахіття. Мистецтво завжди на часі, – каже гончар. – Також це хороший інструмент, щоб збирати донати. Бо потреби армії нікуди не діваються, а суспільство донатить менше. І доводиться придумувати цікаві акції, щоб ми могли збирати кошти.
Наприклад – проєкт «Загартовані полум’ям», коли за донат у 2000 грн людям презентували керамічну фігурку воїна. Або ж просто вхідні квитки на цікаві події. Таким чином вдається закривати збори на дрони, РЕБ, автівки. Переважно для військових, яких Сергій Дутка знає особисто, найчастіше – косівчан, які воюють у різних бригадах.
На події приходять як місцеві та вимушені переселенці, так і туристи.
Приїжджим це цікаво, а, крім того, це хороший інструмент вливати людей у наше середовище, залучати активних переселенців, бо вони також можуть долучатися і формувати це середовище, – каже майстер. – Це важливо і для молоді. Молодим людям важко побачити перспективу, бо всі розуміють, що війна надовго і багато хто з них готовий виїхати за кордон. У розмовах з підлітками я бачу – їм важливо знати, що, наприклад, є таке місце, що можна не виїжджати, а треба залишатися в Україні.
Робота має цінуватися
Щодо цін, то Сергій Дутка визнає – його вироби чи не найдорожчі у Косові. Ціна одного горнятка – від 500 грн. Але авторська робота має цінуватися.
Дехто, коли приходить до нас, каже, що це надто дорого, інші, що, зважаючи, що це якісна авторська кераміка, – навіть досить дешево, – каже гончар. – У нас всі вироби унікальні, в авторському стилі. Крім того, якщо їх не розбити, вони служитимуть і для дітей, і для онуків.
До 600-річчя Косова, яке відзначатимуть у липні, Сергій Дутка разом з іншими майстрами планує випалити спеціальні горнятка з символікою. Їх продаватимуть, а зібрані гроші підуть на потреби однієї з бригад, де служать косівчани.
Вироби інших майстрів, до речі, також можна купити у «Горні». Часто це переселені гончарі та керамісти, які продовжують творити на новому місці.
Особливість майстерні у тому, що вона – про кераміку в широкому розумінні. Це і виготовлення, і навчальний простір, і простір для подій. Вона – як оця форель, – показує Сергій Дутка один із керамічних виробів на стіні. – Це косівський пструг, виконаний у традиційній техніці, але з одним нетрадиційним технологічним нюансом. Так і ми – працюємо у традиційному руслі, але завжди йдемо проти течії, шукаємо нові шляхи для розвитку.
Авторка: Ольга Романська
