Івано-Франківськ ненадовго поринув у 18-те століття. Там відгримів “Галицький бал”. У місті мріють відновити давні шляхетні традиції Прикарпаття. Як і багато років тому, кавалери й дами до пізньої ночі кружляли у турах вальсу, польки й чардашу. Потрапити до танцювальної зали могли не всі – перепусткою був належний дрес-код.

Довгі сукні, темні класичні костюми та смокінги. Танці, одяг і зачіски дами й кавалери готували завчасно.

Оксана Островська, гостя “Галицького балу”:

– Обирати сукню треба десь за місяць до забави. Тому що напередодні забави починається така біганина – сукні, які ти хотів, вже хтось забрав. А вже потім підшукати взуття, якусь накидочку, домовитися з перукарем завчасно.

На “Галицькому балу” танцювали вальс, французький бранль, мазурку, чардаш, польку й місцеві  коломийки. У кого хорегорафічна підготовка кульгала – вчився “на ходу”.

Василь Васірук, танцмейстер “Галицького балу”:

– Велике бажання молодих людей, які не володіють мистецтвом танцю – хочуть навчитися. І хочуть тут зокрема ті що ми проводимо майстер класи вивчити цей танець, тої чи іншої епохи, і станцювати його.

“Галицький бал” має всі ознаки елітарності. Втім, більшість його учасників – не місцеві знаменитості, а звичайні юнаки та дівчата

Ігор Цепенда, ректор Прикарпатського національного університету, співорганізатор “Галицького балу”:

– Ми почали проект саме для молоді, для студентства. Для того, щоб вони відчули красу класичного танцю, щоб вони відчули ті смаки, які є класичними, які століттями формувалися на них найкращі покоління.

Коли розпашілі кавалери й панянки відпочивали від запаморочливих танців, їх розважали показами етноколекцій та різноманітними конкурсами. Обирали найкращу пару, даму з вишуканою зачіскою, власницю найефектнішої сукні. Найбільше суддів вразило плаття Христини Хиляк, яке для неї пошила мама.

Христина Хиляк, переможниця в номінації “Найкраща сукня на “Галицькому балу”:

– В платті вкладена вся любов, вся душа, і оскільки бал галицький, тому вирішили відтворити у галицькому стилі – народному, гуцульському.

Як і за часів Австро-Угорщини, танцювальний марафон тривав далеко за опівніч. Утім, і на фінальних гуцульських коломийках ніхто не виглядав стомленим.