Іван Вережак – відомий громадський діяч та молодіжний лідер на Прикарпатті. У 28 років він став головою села Котиківка на Городенківщині і проявив себе як креативний та відповідальний керівник. Нині 36-річний городенківець, офіцер-артилерист активно реалізує себе на захисті Батьківщини, координуючи роботу вогню на передовій у складі 21 окремої механізованої бригади, пишуть Версії з посиланням на Західний кур’єр.
Як колишньому сільському голові вдалось опанувати мистецтво артилерії, наскільки важливою є підтримка органів місцевого самоврядування армії та які перспективи розвитку рідного Покуття бачить та планує реалізувати військовослужбовець після перемоги?
Хороший артилерист має добре знати математику
У 2008 році Іван Вережак закінчив ПНУ імені В. Стефаника за спеціальністю «Інформатика, прикладна математика». Однак айтішником не став, бо відчув своє покликання у громадській роботі. Після закінчення внз два з половиною роки працював у Великій Британії. Після повернення на Батьківщину два роки пропрацював у Центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді при Городенківській районній адміністрації. У 2013 році створив сім’ю з дружиною Наталею. Зараз подружжя виховує двох діток – 9-річну донечку та 5-річного сина.
У 2015 році Іван Вережак був обраний сільським головою села Котиківка, що на Городенківщині. Пропрацював одну каденцію, за яку встиг реалізувати чимало креативних ініціатив та покращити благоустрій рідного села. Після цього продовжував займатись активною громадською діяльністю, також працював керівником проєктів у гончарній майстерні «Покутська кераміка», яку заснувала родина Микитюків, згодом менеджером із продажів на одній із приватних фірм у Городенці.
Про початок повномасштабного наступу Іван дізнався з повідомлень в учнівському чаті. Будучи офіцером у запасі, о 9:00 24 лютого він вже був у місцевому центрі комплектації.
«Прийшов у військкомат одним із перших. Враховуючи те, що я добре знаю Городенківщину, місцеві підприємства та організації, мені запропонували проходити службу на місці. Протягом десяти місяців я займався мобілізацією транспортних засобів для потреб ЗСУ. Згідно з військово-транспортним обов’язком вилучали з підприємств різну техніку – легкові, вантажні автомобілі, спецтехніку – та супроводжували її у військові частини в зону бойових дій. Згодом почали тісну співпрацю з волонтерами, разом із якими закуповували пікапи, позашляховики та мікроавтобуси. За період моєї служби на Городенківщині вдалось закумулювати для бійців приблизно сто автомобілів», – розповідає військовослужбовець.
На початку січня 2023 року Івана Вережака разом ще з кількома військовослужбовцями місцевого ТЦК та СП направили на навчання в Академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, де вони пройшли тримісячне навчання з перекваліфікації на офіцерів-артилеристів. «З цього часу почалась моя артилеристська діяльність. Тут мені добре пригодилось навчання на факультеті математики для проведення розрахунків», – ділиться захисник.
У квітні 2023 року Івана було розприділено у військову частину А4689 до новоствореної на початку цього року 21 окремої механізованої бригади, в складі якої городенківець вже протягом семи місяців захищає українські землі на Луганському напрямку.
На передовій критично бракує «технічних» людей
Спочатку Іван Вережак був на посаді старшого офіцера мінометної батареї третього механізованого батальйону. Згодом став заступником командира батальйону з артилерії.
«В мої обов’язки входить контроль, координація, організація, розвідка та забезпечення всіх вогневих засобів великого калібру, які є у нашому батальйоні та частково у бригаді. Також у мою компетенцію входить організація діяльності підрозділу аеророзвідки в батальйоні, який ми сформували з нуля вже під час перебування на передовій», – ділиться захисник.
За словами офіцера-артилериста, як і раніше, наразі завданням номер один залишається акумуляція безпілотників.
«Якщо озброєння та боєприпаси надходять через служби РАО, то із безпілотниками складна ситуація. По-перше, вони є догоровартісними. По-друге, щоб він вилетів, його треба перепрошити та зробити анонімізацію. По-третє, це надзвичайно розхідний матеріал, адже навіть під час першого вильоту дрон можуть збити чи заглушити ворожі РЕБи. Постійно співпрацюємо з волонтерами. За цей період із допомогою волонтерів, залучаючи друзів, друзів друзів, рідних, знайомих, колег та земляків нам вдалось придбати більше десяти «пташок». Також є співпраця з благодійними фондами, які надають нам безпілотники. Але, на жаль, не держава. Наразі вся наша безпілотна галузь базується виключно на волонтерах, благодійних фондах та організаціях», – розповідає військовослужбовець.
Окрім мавіків, аеророзвідники 21 ОМБ почали відпрацьовувати навички роботи з FPV-дронами. За словами Івана Вережака, окрім наявності самих «пташок», є також дефіцит вправних операторів БпЛА.
«На передовій критично бракує технічних людей, освічених, які вміють працювати за комп’ютером, вміють користуватись мобільними додатками, надати координати, вести документацію, якої дуже багато, організовувати людей, виконувати замовлення, продумувати логістику, певні тактичні моменти, приймати рішення. Друга проблема після озброєння – це якісні кадри. Майже 98% тих військових, які можуть стріляти з автомата чи копати окопи, не можуть ні «літати», ні наводити артилерію», – додає захисник.
Шансів в окупантів прорватись немає
За словами захисника, ситуація на їхньому напрямку є не надто втішною. Однак бійці впевнено тримають оборону. По деяких вузьких позиціях ворог час від часу безуспішно намагається прорватись, безперервно обстрілюючи наші позиції.
«Сьогодні зранку ворожі танки відпрацьовували по наших позиціях. І, на превеликий жаль, такі обстріли нерідко закінчуються летальними випадками. Наразі ми міцно тримаємо оборону, і шансів прорватись тут в окупантів немає. Але готуємось до різних варіантів розвитку бойових дій. Постійно ведемо роботи з фортифікації, окопуємось», – говорить заступник командира.
Кожного тижня Іван Вережак обходить усі вогневі позиції, які є у батальйоні, це і міномети, і гармати, і гранатомети, і протитанкові гранатомети. Завдяки наявності інтернету від старлінків, заступник командира може повноцінно працювати на кожній позиції.
«З будь-якої точки, де є інтернет, я можу корегувати роботу всіх вогневих засобів. Протягом дня доводиться долати близько десяти кілометрів, а інколи й більше. Зараз листя опало, лісопосадки стали відкритими. І як ми бачимо з безпілотників переміщення ворога, аналогічно вони спостерігають за нами. Для себе на озброєння я взяв правило пересуватись наодинці. У мене є засоби, які прокладають маршрути, треки, плюс я вже знаю цю місцевість, адже неодноразово там проходив. Пересуваюсь завжди один. По одній людині артилерія працювати не буде. Це допомагає зберегти життя. Тому рекомендую всім військовим у зоні бойових дій дотримуватись цього правила – якщо є можливість, пересуватись поодинці, якщо групою, то не скупчуватись, розтягуватись на кілька метрів один від одного», – говорить офіцер.
Основна риса цієї війни полягає у перевазі ворога в озброєнні та кількості людей. І це ключове, що впливає на хід воєнних операцій. На переконання Івана Вережака, здолати ворога нам вдасться тільки завдяки вмотивованості та професійності бійців ЗСУ.
«В силу того, що ресурс боєприпасів вогневих засобів у росіян більший, вони мають змогу наносити набагато більше уражень, ніж ми. Єдиний плюс – вони це роблять неприцільно. Однак масово. І, на жаль, поодинокі снаряди долітають туди, куди не мали б. Їхня школа артилерії слабенька. Але розслаблятись не можна. Це війна: сьогодні пролетіло, а завтра може й долетіти. Кожного дня ти перебуваєш під загрозою смерті».
Міць армії залежить від сили тилу
Останніми часом у містах України люди почали виходити на акції протесту, вимагаючи у місцевої влади збільшити видатки на ЗСУ. На запитання, наскільки доречно у час повномасштабної війни вкладати кошти у благоустрій територій у тилових областях ексголова сільської ради, а нині військовослужбовець Іван Вережак відповідає:
«З власного досвіду роботи у місцевому самоврядуванні можу сказати наступне: інфраструктуру, яка вже на 24 лютого 2022 року була, можна мінімальними коштами відновлювати та підтримувати у належному стані. Адже логістика все ж таки потрібна. Але якщо говорити про ремонт у бібліотеках, туалетах, будівництво стадіонів і перекладання мільйонів квадратів бруківки з одного місця на інше, я категорично проти таких видатків у час воєнного стану. Виключно тільки на найнеобхідніші потреби! Та за погодженням громадськості, зокрема матерів, дружин військовослужбовців. Адже вони віддали найцінніше – своїх чоловіків і синів. І бачити, як перерізаються стрічки на відкритті об’єктів, без яких поки війна, поки та сотня – дві тисяч гривень можуть допомогти тут, а воно йде туди, боляче. Я категорично проти цього. І якби я не був військовозобов’язаним і був би на місці, то всіляко боровся б із цим. Але так, як я зараз військовослужбовець і не маю права публічно виступати, то поки мовчки і з болем у серці за цим спостерігаю».
Військовослужбовець віддає належне громадам Прикарпаття, зокрема рідній Городенківській громаді за систематичну підтримку та допомогу. Однак додає, що допомога ЗСУ для місцевої влади – це часто безкоштовний піар перед майбутніми виборами.
«На картинці воно все гарно виглядає. Вийти і сфотографуватись біль п’яти чи восьми машин, які закупили волонтери чи передали благодійники з-за кордону і відзвітувати на своїй сторінці… Та чи закладена там стовідсоткова правда, це інше питання. Тут більша заслуга волонтерів, яким часто доводиться «вибивати», вигризати цю допомогу у місцевої влади», – впевнений Іван.
Мріє зробити Покуття туристичним магнітом
За п’ять років керівництва у невеличкому селі Котиківка молодому керівникові Іванові Вережаку вдалось згуртувати громаду та спільними зусиллями чимало зробити для благоустрою села. За цей час тут з’явились сучасний дитячий майданчик, футбольне поле зі штучним покриттям, автобусні зупинки із критими павільйонами, тренажерний зал. До речі, більшість робіт робили сільські умільці, місцеві підприємці допомагали з технікою. Кошти з сільського бюджету виділяли тільки на закупівлю матеріалів. Також за каденцію Вережака у Котиківці вдалось освітити майже всі вулиці та покрити асфальтом половину сільських доріг.
«Вся моя робота протягом п’яти років – це була співпраця з громадою, з сільськими умільцями та небайдужими людьми. І це дуже не подобалось вище стоячій владі. Адже для них було простіше замовити готовий елемент на дитячий майданчик за 10 тис. грн. А ми за ці кошти, купивши тільки матеріал, зробили весь дитячий майданчик, не тільки одну гірку чи карусель. Плюс було залучено десяток людей із громади – це як батьки з дітьми, молодь, так і сільські фахівці – ковалі, столярі. Тобто громада самостійно покращувала свій благоустрій. У нас не було великих коштів, щоб замовляти виконавців робіт, все ми робили своїми руками. Я особисто разом із односельцями відбійником розчищали ями на дорогах, бо мала приїхати машина з асфальтом. Самі розкидали асфальт, а коток тільки закатав його. Люди залучались до всіх робіт із благоустрою. Потрібно було тільки зробити клич. Чи пофарбувати щось, чи підремонтувати дорогу, чи порозчищати кущі, поприбирати сміття тощо. Кожен депутат сільської ради відповідав за свій округ. Коли, наприклад робився ремонт сільських вулиць, то сільська рада надавала тільки щебінь, а всі роботи робили люди, які там живуть. Вони найкраще ту ямку засиплять, бо завтра по цій дорозі їхня дитина буде йти до школи», – розповідає екскерівник Котиківки.
У Івана є мрія – зробити Покуття одним із туристичних магнітів краю. Він – активіст ініціативної групи зі збереження Дністра та розвитку Дністровського каньйону, лауреат премії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення молоді у розбудові України.
«Коли я їхав у Англію, то думав заробити гроші на квартиру в Івано-Франківську. Та коли повернувся у батьківську хату в село, зрозумів, що саме це місце є максимально перспективним. Почав шукати всілякі можливості, як його розвинути. Займався з молоддю, адже, на жаль, молодь – це та категорія людей, які покидають села. Як затримати молоду людину з вищою освітою в селі? Розвивати якісь нетипові види бізнесу. Не тільки туризм чи вирощування. Це має бути ціла мережа: свій до свого по своє – я рекламую тебе, а ти мене. Щоб, приїхавши в одне село, людина відразу знала, що і у кого є: де кузня, де можна придбати мед, де можна випити свіжого молока, купити сиру», – ділиться ідеями городенківець.
Та до кінця втілити свої плани щодо розвитку та популяризації рідного Покуття Івану Вережаку завадила повномасштабна війна. Однак городенківець переконаний, що все ще попереду. Та для цього потрібна і зацікавленість органів місцевого самоврядування, а не тільки громадських активістів. «Я ні на секунду не покинув свою мрію. І навіть тут, перебуваючи у вирі воєнних подій, накреслюю в своїй голові аспекти розвитку та популяризації рідного Покуття», – говорить захисник.
Але все це буде після перемоги. Зараз головне – захистити свою Батьківщину від ворога.
«Усі свідомі українці повинні бути готовими з цивільних стати військовими. На превеликий жаль, війна ще надовго. А нам вже не вистачає людей. Людей, які б розуміли, для чого вони тут. Нам бракує фахівців. Людей, які могли б здійснювати управління, офіцерів, людей із освітою, які вміють працювати з комп’ютерною технікою, мобільними додатками, навігаційними програмами. А ті фахівці, яким вдалось «спетляти» і які зараз відсиджуються в тилу, повинні розуміти, що це надовго. Бо ми тут не розмножуємось. Тому закликаю їх наважитись нарешті взяти відповідальність і усвідомити: якщо не я, то вже нема кому!» – наголошує воїн.
І додає, що після перемоги над російськими загарбниками щиро вірить і має непереборне бажання, щоб ми таким самим чином отримали перемогу і там, де ми проживаємо. Викорінили корупцію, кумівство та лобіювання власних інтересів. Щоб перемогли людську байдужість – «моя сорочка ближче до тіла, аби у мене все було добре».
«Це наша наступна перемога. І якщо ми її здобудемо, впевнений на тисячу відсотків, що воєн у нас більше не буде», – наголошує Іван Вережак.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
