В соцмережі Фейсбук опублікували спогади про сутичку засудженого до таборів сотенного УПА Мирослава Симчича з кримінальниками.
Якщо в партизанці часто загрожувала небезпека, то в таборах вона була постійною. Важкі кліматичні умови Півночі ускладнювала каторжна праця та свавілля кримінальних в’язнів. Мирослав Симчич потрапив до ГУЛАГу, коли формували “особлаги” – спецтабори для ворогів народу. Тут були значно гірші умови перебування, але й один привілей: великий відсоток засуджених за 58 статтею – політв’язнів.
“У неволі значно відрізнялися хлопці-упівці, тобто ті, які боролися зі зброєю в повстанській армії, і хлопці цивільні. Останні якось спокійніше зносили знущання конвоїрів, тюремників, «побутовиків»… Ті ж, хто на волі тримав у руках зброю, і в таборах поводили себе відповідно, – оповідав Мирослав Симчич. – Гордого гірського орла неможливо втримати в клітці і годувати з рук. Орел завжди залишається орлом”.
Симчич з першого дня відмовився працювати, за що тричі підряд отримував по 15 діб карцеру. Разом – 45 діб у 50-градусний мороз у неопалювальному приміщенні. Ледве живого його вже не залучали до праці. Та він сам знаходив заняття – гуртував навколо себе в’язнів, які давали відсіч кримінальникам, пишуть Тексти.
Згодом відомий дисидент Валерій Марченко в творі “Раз п’ятнадцять, два п’ятнадцять” описав сутичку в БУРі (барак усілєнного рєжима). Напередодні кримінальники покалічили молодого бандерівця, й Симчич мав відплатити за це.
“На дворищі промзони на фашиста (так ще по таборах називали націоналістів) чекали троє із захованими під фуфайками аргументами для переговорів. Здоровань, який став найпершим, вихопив булаву (металеву кулю завбільшки з кулак на довгому держаку розглядали з цікавістю набіглі після бойовища в’язні) і замахнувся для удару. Проте він устиг лише замахнутись. По-котячому стрибнувши вперед, Симчич однією рукою перехопив булаву, а другою вдарив у обличчя. Здоровань розчепірив пальці, і зброя опинилась у руках суперника. Наступної миті він уже валявся навзнак з розтрощеним черепом. У цей час до них підскочив другий напасник із залізною штабою. Той устиг зачепити Симчича по рамену, але далі удари вже сипались в одному напрямку. У кримінальника було пошкоджено хребет, ребра і щось там ще. Третьому з ножем дісталося лише раз, бо втік у заборонену зону, де його підстрелив вартовий з вишки”.
Іншого разу до табору завезли 200 чеченців-кримінальників, які з першого дня взялися нападати на політв’язнів. Попереджувальні розмови не допомогли, тож терпець українців увірвався – барак з чеченцями спалили.
Довідково:
Мирослав Васильович Симчич (псевдо: «Кривоніс»; 5 січня 1923, с. Вижний Березів, Коломийський повіт, Станіславське воєводство, Галичина, нині Косівський район, Івано-Франківська область, Україна — 18 січня 2023, Коломия) — український військовий та громадський діяч, сотенний УПА, політв’язень, який 32 роки провів у радянських концтаборах. Кавалер орденів «Свободи» та «За заслуги», почесний громадянин Коломиї та Львова. Герой України (2022).
Засуджений 1949 року Івано-Франківським Військовим трибуналом за участь в УПА на 25 років позбавлення волі. Дивом вижив у жахливих умовах етапів і концтаборів. Брав активну участь у повстаннях та боротьбі з урками. Згодом повторно дістав ще 25 років за «участь у націоналістичному угрупуванні».
Звільнений у 1985 році. Усього відбув в ув’язненні 32 роки, 6 місяців і 3 дні.
Нагадаємо, 18 січня відійшов у вічність сотенний Української повстанської армії Мирослав Симчич
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
