Жителька Косівського району, що на Івано-Франківщині, Світлана Павлюк — ліжникарка в третьому поколінні. За 28 років роботи жінка виткала понад 10 тисяч виробів з овечої вовни.
Як виготовляють ліжники, які корисні властивості вони мають та що таке “гуцульське джакузі”, читайте у матеріалі Суспільного.
Уперше працювати за ткацьким верстатом Світлана Павлюк спробувала у п’ять років. Жінка пригадує: дивилася, як виготовляли ліжники її мама з бабусею, і хотіла навчитися сама.
“Спочатку не дозволяли мені ткати, бо я лише все плутала їм. Деколи сварилися зі мною, але мені дуже кортіло ткати. Потім мені почали класти стільчик, коробочку і дозволяли один узір робити — “кривульку”, потім — дві. У сьомому класі я вже могла самостійно зробити ліжник. Професійно почала їх виготовляти з 22 років”, — пригадує Світлана Павлюк.
Майстриня самостійно розробляє візерунки для ліжників. У її доробку — понад 100 узорів. Вона каже, що інколи дивиться на якусь вишиванку й вибирає звідти частину орнаменту.
“Вишити легше, ніж виткати, бо треба мати багато ниток на верстаті, щоб усе те повторити. Також треба мати схему. Коли я хочу створити якийсь новий візерунок, роблю ескіз у зошиті в клітинку, бо інакше неможливо виткати. Колись майстрині майже всім селом робили одні й ті ж візерунки. Це були “криві” ліжники й “російські” (цю назву ми вже не вживаємо). На барвистих ліжниках узори називали “вуставкові”, “дубове листя”, “сливове око”. Зараз кожна майстриня має свій почерк”, — розповідає Світлана Павлюк.
Зі слів Світлани Павлюк, у Яворові ліжникарство є популярним ремеслом. Зараз у селі працюють приблизно 40 майстринь. Вони налагодили роботу між собою та розподілили її: хтось купує овечу вовну і фарбує, хтось розчісує її й виготовляє нитки для основи, хтось полоще та звалює ліжники у валилі.
“Починається все з того, що треба виростити овечку. І не одну. Для одного ліжника треба від трьох до семи овечок. Наше село — дуже велике, є де випасати, але мало людей тримає овець. Ми їдемо в Закарпаття або на Буковину і звідти привозимо вовну. А тут уже починаємо з нею працювати — миємо, просушуємо, сортуємо за кольорами”, — говорить майстриня.
Далі вовну фарбують. Кожна партія має неповторне забарвлення.
“Колись усе це самостійно робила. Зараз купуємо фарбовану вовну в односельців. Є проблема, що дуже важко повторити колір. Але, можливо, в цьому і є мистецтво, бо це — ручна робота”, — каже ліжникарка.
Аби створити ліжник, потрібно пройти 15 етапів, які тривають до двох тижнів. Треба вичесати вовну та виготовити тонку нитку для основи за допомогою електричних приладів. Решта — ручна праця.
“Розчесану вовну складаємо на таку кужівку — разом це називається куделя. І тоді веретеном треба прясти нитку, з якої тчуть ліжник. За день можу напрясти до 10 кілограмів. Далі нитку намотую на руку і роблю мотки — ґушки”, — каже Світлана Павлюк.
Тчуть ліжник на верстаті. Станок, за яким працює Світлана, має 60 років. Його жінка отримала від свекрухи. На ньому можна виткати ліжник завширшки 220 сантиметрів.
Наступний етап виготовлення ліжника — полоскання у великому дерев’яному чані під потужним потоком річкової води та “звалювання”. Цей процес улітку займає 5-8 годин, а взимку — до 20. Колись у Яворові було 12 валил, згадує майстриня. Проте у 2008 році їх знищила повінь. Через рік сім’я Павлюків збудувала власне валило, бо без нього, каже Світлана, не буде якісного ліжника.
“Валило — це як пральна машина. Але там немає жодних моторів, жодних механізмів. Зроблений дерев’яний чан завглибшки 1 метр 80 сантиметрів. Вода з річки поступає у валило потоком. Він б’є у дно, і так вода повертається. Навколо зроблені дірочки, і в них вода під підлогу тече назад у річку”, — пояснює Світлана Павлюк.
У Павлюків працюють два чани. Туди одночасно можна закинути 18 ліжників. Проте взимку, коли річка замерзає, працює лише один.
“Кидаємо туди готовий витканий виріб для того, щоб не було овечого запаху. Але це є натуральна вовна, і вона під час цього прання звалюється, зменшується в розмірі. Мені треба постійно гачком ліжник витягувати, міряти. Бо якщо я запізнюся, то замість 1 метра 40 сантиметрів, метр може залишитися”, — каже Світлана Павлюк.
Зараз у Яворові є два валила та ще одне — у сусідньому селі Город. Тож майстрині можуть обрати, куди нести звалювати вироби. А ще, зі слів Світлани, влітку у чанах можна купатися.
