Ця жінка з Калуша. Її звати Юстина. Вона щодня мовчки сидить під різними стінами Франківська. Просить. Її обличчя все в синяках.

Про це пишуть Версії з посиланням на 0342.ua.

В її руках – табличка про допомогу.

— Хто вас побив?

Мовчить і відвертає голову.

— Як ви живете?

— А от жию, ліпше би-м вмерла…

Жінка має двох дочок і брата. Брат оформив пенсію на себе, взявши над нею опікунство. Гроші забирає. Дві дочки… Одна в Коломиї, друга тут. Юстина каже, що б’є інколи. Каже, що через те, що не віддає гроші, які нажебракувала.

Біля нас назбиралося багато людей. Хто чим міг – допомагав. Юстина плаче. Чай і булку віддає Ігору — такому самому. Ігор просить трохи далі, під стіною іншого будинку.

“Як можете мені помочи, то гроші не давайте, і так не назбираю на операцію. Ліпше відвезіть мене десь в лікарню, аби хто подивився на мене.” Називає прізвища калуського лікаря, калуських держслужбовців та рідного брата, котрі, як вважає, непрофесійно і нечесно ставляться ні до неї, ні до її захисту.

В минулому Юстина — професійний закрійник.

Люди приносять їй їжу, збоку надбігає зграйка волонтерів церкви св. Георгія, жінка занепокоєно дивиться за ними, щоб не пропустили і її. Видно, що вони її знають…