Щоб спростити дискусію, припустимо, що існують дві крайні стратегії. Перша — не встановлювати жодних обмежень і дозволити виробити «колективний імунітет», аби достатньо людей мали імунітет до цієї хвороби. Друга — ввести жорсткий карантин. Звісно, існує також багато інших стратегій на межі між цими двома, пишуть Версії з посиланням на НВ.
Зараз же я спробую відповісти на чотири наступні запитання, – розповідає Роман Шеремета – український науковець, економіст, що народився та виріс в Івано-Франківську. За версією «Forbes» – один із двох найкращих українських економістів (другий – Юрій Городніченко). Шеремета має один з найвищих рейтингів молодих економістів у світі за рейтингом IDEAS.
1. Чому більшість країн світу вирішили ввести карантин?
Є наукові дослідження, що базуються на історичних епідеміях та пандеміях. Більшість цих досліджень ґрунтуються на аналізі та моделюванні даних.
Виділяють декілька умов, за яких карантин є хорошою стратегією: а) це ефективно для відтермінування поширення вірусу, б) найбільш вигідно, коли є значна кількість безсимптомних поширень, с) безсимптомний період не надто короткий. Це вже повинно дати відповідь, чому більшість країн вирішили використати стратегію.
Основна причина карантину полягала в тому, щоб лікарні могли одночасно впоратися з великою кількістю важких випадків COVID-19, а медична система не перевантажилась (як це сталося в Бергамо, Мадриді та Нью-Йорку). Отже, причиною було вповільнити поширення вірусу, що задовольняє умову а). Крім того, нам відомо, що значна частина населення є безсимптомною, що задовольняє умову б), а інкубаційний період становить до 12 днів, що задовольняє умову с).
Отже, виходячи з історичних даних та того, що ми знаємо про пандемію, рішення про використання стратегії карантину виглядає правильним.
2. Однак наступне питання — чи варто продовжувати карантин?
Це складніше питання. Тут багато залежить від моделювання та прогнозування того, як швидко поширюється вірус, скільки людей заразиться та скільки матиме досить важкі симптоми, що потребують клінічного втручання.
Однією з моделей прийняття цих рішень є модель S-I-R, де S — кількість потенційних хворих, I — кількість заражених, а R — кількість тих, хто одужав. Дуже важливим параметром у цій моделі є коефіцієнт R0, який визначає те, наскільки швидко поширюється інфекція на початку пандемії. Для COVID-19 R0 був розрахований як >2. Це означає, що заражена людина в середньому передасть вірус ще двом людям. Так ми отримуємо «експоненціальне зростання»: це означає, що кожен новий день приносить більше випадків, ніж попередній. Однак із плином час та все більшою кількістю заражених ми виробляємо «колективний імунітет» і R зменшується. Експоненціальний ріст сповільнюється і з часом припиняється.
Вирішуючи, як довго повинен тривати карантин і наскільки він повинен бути суворим, уряд повинен покладатися на моделі типу SIR. Наразі США відносно успішно борються з припиненням експоненціального зростання та «вирівнюванням кривої».
Коли ми почнемо відкривати економіку та зменшувати карантинні обмеження, ми збільшимо величину R. Швидше за все, R не буде таким високим, як на початку пандемії, але, швидше за все, він буде >1. У такому випадку нам потрібно буде постійно перевіряти, чи наша медична система має достатню потужність одночасно впоратися з найбільш складними випадками COVID-19. Отже, деякі обмеження все ж таки мають бути встановлені.
Тут є і хороша новина. Можливо, ви чули про рандомізовані дослідження в Каліфорнії та Нью-Йорку, які показали, що кількість заражених людей у США набагато вища, ніж спочатку оцінювали. Як це зазвичай буває, також є погана новина, і вона полягає в тому, що загальна кількість людей, які померли від COVID-19, насправді перевищує офіційну статистику. Але хороша новина переважає погану, оскільки це означає, що там скоріше наближаються до «колективного імунітету».
Узявши все це разом, ми можемо прийти до висновку, що зараз хороший час для того, щоб почати відкривати економіку та повільного послаблювати карантин в США.
3. Наступне питання — наскільки строгим повинен бути карантин?
Відповісти, знову ж таки, складно. Чесно кажучи, я співчуваю урядовцям, яким треба приймати ці рішення. З одного боку, ви маєте людей, які вмирають від вірусу, а з іншого — у вас падає економіка через карантин. Більше того, ці рішення часто потрібно приймати в умовах, коли є дуже мало наявної інформації. І незалежно від того, яке рішення ви приймете, його постійно хтось критикуватиме. Відповідаючи на це запитання, я не збираюся давати конкретний розрахунок, але виділю кілька принципів, яких, на мою думку, слід дотримуватися при вирішенні того, наскільки суворим повинен бути карантин.
По-перше, стратегія «всі-під-одну-планку» має бути замінена на набагато більш нюансну та індивідуалізовану. Сьогодні ми вже знаємо набагато більше про те, як поширюється вірус, на які категорії людей він найбільше впливає тощо. Ось цитата епідеміолога Девіда Даузі, з якою я безумовно погоджуюсь: «Обмеження соціального дистанціювання для деяких, але не для всіх категорій бізнесу потрібно послабити, виходячи з того, що ми тепер знаємо про хворобу. Для цього потрібен набагато більш індивідуальний підхід, ніж надані федеральними та державними урядами обмеження на сьогодні».
По-друге, нам потрібно враховувати всю наявну інформацію. Наприклад, відомо, що вірус поширюється швидше на більш густонаселених територіях. Отже, в менш населених округах та територіях логічно мати менше обмежень. На рівні країн важливо враховувати рівень довіри населення до свого уряду. Наприклад, громадяни Швеції та Норвегії мають найвищий рівень довіри уряду в світі (принаймні вдвічі більший ніж у США). Зрозуміло, що люди, які більше довіряють своєму уряду, частіше дотримуються і його рекомендацій, а тому обмеження не повинні бути такими суворими.
По-третє, нам потрібно більше тестувань. Чим більше ми їх робимо, тим більше можемо ізолювати хворих, і тим менш суворим повинен стати карантин для решти людей. Від самого початку найбільшою невдачею нашої системи охорони здоров’я з COVID-19 була відсутність адекватної кількості тестувань. Масове тестування є дуже важливим, якщо ми хочемо послабити карантин.
4. І, нарешті, питання, яке найбільше обговорюється: яка стратегія краща?
Економісти досить довго думатимуть над цим: існують хороші аргументи для обох сторін.
За першої стратегії, що дозволяє на ранньому етапі виробити «колективний імунітет», багато людей помре відразу, та економіка не так сильно постраждає. Якщо вартість життя менша, ніж вартість засобів для існування, то це може бути хорошою стратегією.
За другої стратегії — ввести суворий карантин і повільно знімати обмеження — менше людей помре відразу і медична система не буде перенавантажена, проте економіка постраждає. Якщо вартість життя більша, ніж вартість засобів для існування, то це може бути хорошою стратегією.
Як я вже сказав — це надзвичайно важливе і надзвичайно важке питання. Аби на нього відповісти, вченим потрібно буде порівняти країни та регіони з дуже подібними характеристиками, але які використовували різні стратегії. Просто для прикладу можна взяти Швецію та Норвегію, які є дуже подібними країнами-сусідами, але ведуть дуже різну політику боротьби з пандемією COVID-19.
Швеція вирішила використати першу стратегію, тоді як Норвегія — другу. Як результат, у Швеції 2653 загиблих від COVID-19, а в Норвегії — близько 210. Враховуючи різницю в населенні (у Швеції — 10 мільйонів, у Норвегії — 5), бачимо: кількість смертей від COVID-19 у Швеції в 6 разів більша, ніж у Норвегії. Зрозуміло, що цього і треба було очікувати, оскільки Швеція вирішила мати більше смертей на ранніх етапах, аби зменшити втрати, пов’язані з економікою.
Однак проблема полягає в тому, що економіка Швеції, схоже, нічого від цього не виграла. Нещодавно Riksbank, центральний банк Швеції, спрогнозував два можливих сценарії економічного розвитку країни на 2020 рік. «Хороший» сценарій полягає в тому, що ВВП у Швеції в 2020-му знизиться на 6,9%, «поганий» — передбачає падіння на 9,7%. Для порівняння, останні прогнози для Норвегії говорять, що її ВВП у 2020 році знизиться на 5,5%. Звісно, це лише прогнози, і нам потрібно буде оцінити фактичні дані у наступні роки.
Дослідження на цю тему повинні бути набагато більш контрольованими, ніж простий приклад Швеції-Норвегії, який я використав. Кількість країн для порівняння повинна бути значно більшою. Для адекватного порівняння яблук до яблук потрібно буде використовувати багато контрольних факторів. Наразі наукові дослідження, які я бачив на цю тему, свідчать про те, що економічна вартість карантину дуже висока, однак оптимальною стратегією все ще є агресивне стримування через карантин.
На цю тему неодмінно буде більше досліджень. Щоб точно оцінити ефективність другої стратегії відносно першої, вченим потрібно буде оцінити зовнішні витрати/вигоди карантину, врахувати довгострокові показники смертності та реальне зниження ВВП. Одне точно — відповіді будуть непростими.
Скільки втрачених робочих місць ми як суспільство повинні бути готовими заплатити за одне врятоване життя? Який відсоток ВВП ми повинні бути готові втратити, щоб врятувати 10 000 людей?
Спробуйте відповісти собі на такі питання, не маючи фактичних даних.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
