«To serve and to represent». Народний депутат України 2014-2019 років Юрій Соловей дав велике інтерв’ю в програмі «Відкритим текстом» на телеканалі «Галичина», пишуть Версії.

Екснардеп розповів про рік після програшу парламентських виборів і чи планує повертатися у велику політику. Про майбутні місцеві вибори, партійні домовленості, чому програв вибори до Верховної Ради і що завадило Петру Порошенку вдруге стати президентом. Хто може скласти конкуренцію міському голові Івано-Франківська Руслану Марцінківу – Мерінов, Волгін, Батяр чи ще хтось інший? Чи дійсно Інститут європейської політики – це кузня кадрів для УДАРу? Розкрив деталі публічного конфлікту з Олександром Шевченком й чи спілкуються зараз колишні народні обранці.

– Зараз липень 2020 року – вже майже рік, як ви опинилися поза Парламентом. Чим займаєтеся цей період часу? Хто зараз Юрій Соловей?

– З самого дитинства я займаюся спортом. У спорті є таке явище – тренувальний процес, змагання і відпочинок. Я займався політикою зі студентських років, очолюючи молодіжну організацію (першу в місті), я входив тоді до студентського братства. Ми спільно зі студентським братством зробили на базі університету нафти і газу молодіжну громадську організацію «Нова генерація». Вважаю, що мої активні політичні дії пов’язані ще з тими часами. Був час коли я займався підприємницькою діяльністю. Був час, коли я працював певний період на державній службі, був депутатом міської ради, очолював фракцію, народним депутатом був. Тому сьогодні є час, коли є можливість трохи відійти від цих процесів і подивитися збоку на ті події, які відбуваються.  Ми з колегами створили Інститут європейської політики. В рамках цього інституту реалізовується ряд дуже цікавих програм. Ми ділимося досвідом не лише політичного життя, а й проводимо різні освітні програми. Поряд з цим, не можна сказати, що я цілком упустив процес і цим не займаюся. Я спостерігаю за подіями, сьогодні йдуть місцеві вибори і мені дуже б хотілося, щоб на місцевих виборах тренд на непрофесійність, на задурманення суспільства тим, що мають прийти виключно нові і нема значення, якими вони мають бути, – щоб цей тренд закінчився. Щоб до органів влади й місцевого самоврядування прийшли нормальні, сучасні, високоосвічені, професійні люди.

Сьогодні в переддень місцевих виборів звичайно, що я не стою осторонь процесів, я допомагаю команді «УДАРу» для підготовки до місцевих виборів. Тому, що я знаю цих хлопців дуже давно, десятки років, ще з часів «Громадського форуму».

– Тобто Ви себе асоціюєте винятково з УДАРом?

– Так.

У Франківську стартував курс тренінгів Інституту європейської політики: фоторепортаж

– Інститут європейської політики, який ви створили, там є освітня програма, і наскільки я розумію, вона б мала стати кузнею кадрів для УДАРу на місцевих виборах?

– Я б не сказав, що виключно кузнею кадрів для УДАРу. У нас у програмах Інституту європейської політики беруть участь як позапартійні люди, так і представники різних політичних сил. Але звичайно, що я хочу, щоб нова еліта, яка приходить на рівень району, це не були, не хочу нікого образити, – люди з вулиці. Я хочу, щоб це були люди, які мають певний життєвий досвід і розуміння, куди вони йдуть, і з якою метою працюють. Тому, що пора припиняти цю практику, коли людина жодного дня не працювала і перший запис в трудовій книжці: «депутат Верховної Ради». Що тоді очікувати від нашої країни?

У Франківську стартував курс тренінгів Інституту європейської політики: фоторепортаж

– Інститут європейської політики – це довготривалий проект?

– Звичайно. Мета його – підготовка нової української еліти. Про ці речі говорив ще митрополит Андрей Шептицький. Він завжди загострював питання, особливо на Західній Україні, в тому, що ми не плекаємо і не виховуємо свою національну еліту. Моя місія в цьому питанні – це формування такої еліти. Чому ми почали наші освітні програми з політичних? Тому, що запит на них у переддень місцевих виборів був найбільший.

– Яку б частину з ваших слухачів ви б взяли в команду УДАРу на місцевих виборах?

– Я б всіх хотів забрати.

– Яку частину вже загітували?

– Певна частина слухачів є зі Свободи, Батьківщини, є люди, яким просто нецікава політика, але приблизно людей 15 з першої програми я переконаний візьмуть участь у виборах до міської ради. Сподіваюсь від партії УДАР.

– УДАР йде самостійно на місцеві вибори?

– Так.

– Тобто, про консультації чи об’єднання з жодними політичними силами наразі не йдеться?

– Це було б безглуздо не вести консультації з політичними силами. За законодавством, не всі політичні сили, які на рівні регіону мають хороші позиції, зможуть взяти участь у виборчих перегонах. Для прикладу, Фронт змін – це була хороша команда в минулому на рівні області – багато порядних, якісних, хороших людей. Я вважаю, що консультації мають бути з такою командою. Та ж сама Громадянська позиція, Рух, КУН. Чому б не об’єднувати зусилля і не розмовляти з сильними людьми з тих партій, які мають намір продовжити своє політичне майбутнє. Ми сьогодні відкриті для всіх.

– Чи є вже з кимось з них предметні домовленості?

– Є певні домовленості. Не як з інституціями, політичними партіями, але з деякими людьми, які раніше були присутніми в цих політичних силах. Я не виключаю того формату, що буде якась підписана угода про співпрацю між політичними силами. Просто знаючи з практики, досягти цього дуже складно. Набагато простіше – домовитися з деякими людьми. УДАР – це правоцентристська, я б сказав, частково ліберальна політична сила. Я точно можу сказати, що негативу щодо УДАРу нема.

– Чи не розглядається формат спільної участі чи об’єднання з Європейською солідарністю?

– Давайте повернемось до 2014 року. Тоді були варіанти: Юлія Тимошенко, Петро Порошенко, або Віталій Кличко, якщо б він тоді не домовився з Петром Порошенком. Виклики, які були в Україні були дуже серйозними. Кличко розумів, що внутрішня конфронтація і боротьба політиків за владу, адже, не пішов би Кличко на союз з Порошенком в 2014 році – то б парад так званих демократичних кандидатів був би з десяти як мінімум чоловік. Тільки через те, що був сильний тандем і всі розуміли, що це переможний тандем в Україні, тільки через те президентом став Порошенко. Ми не перетворили президентські вибори в час війни на шоу і звинувачення.

– А зараз можна «двічі в одну річку»?

– Я не думаю, що це можливо. Я можу назвати конкретно свій приклад. Я пройшов по квоті УДАРу і працював 5 років у складі депутатської групи УДАР у фракції БПП. І я, як командний гравець бо висувався від партії УДАР і я не з тих людей, які бігають по політичним силам, не зрозумів кроку …

– Я вас переб’ю, скажу за вас, бо аналізував вашу законодавчу діяльність. Насправді, ви один із успішних депутатів по відвідуваності, по поданні законопроектів, по виступах – до вас претензій у виборців не мало б бути. Але, виборці вам не повірили вдруге.

– Я висувався від політичної партії УДАР. Я 5 років працював у фракції БПП. Ми працювали єдиною командою Були виклики, багато було голосувань, які я називаю – голосування з огидою. Але я змушений був діяти тому, що це командні речі. Парламент – це командна гра. Я не зрозумів, коли відбулися вибори парламентські, а до мене на округ Європейська Солідарність висуває Сергія Басараба. Тоді про які командні речі і інтереси України ми розмовляємо? Зрозуміло, що якби не було Сергія Басараба від Європейської солідарності, я б пройшов спокійно і став би народним депутатом. Але Сергій Басараб, який набирає чотири з половиною тисячі голосів, при тому, я тисячу вісімсот голосів програю – забирає на себе весь ресурс партії БПП, до формування кого я мав пряме відношення будучи народним депутатом, мені здається, що це абсолютно не партнерські стосунки з боку Європейської солідарності. А таких речей, як в моєму випадку, у взаємостосунках УДАРу і Європейської солідарності, а точніше Петра Олексійовича і УДАРу, на жаль, було дуже багато. Тому, коли сьогодні люди говорять про об’єднання, – є певна історія стосунків. Можна дозволяти багато речей, але є певна гідність.

Це не тільки в моєму випадку. Візьмемо округ Анатолія Диріва. Який зміст було висувати там Остапа Дзесу?

– Що вам пояснювали представники Європейської солідарності? Сергій Басараб, зокрема?

– Він не гравець, він учасник процесу. Всі рішення приймали в київському офісі. В тому числі Петром Олексійовичем. Я з ним розмовляв. Він сказав, що я мушу тягнути партію. Я йому сказав, що УДАР на парламентські вибори списком не йде. Скажіть, будь ласка, за кого проголосують люди, які проголосують за Юрія Солов’я на парламентських виборах? Тим паче, я 5 років ідентифікувався з Європейською солідарністю. Зрозуміло, що вони проголосують за Європейську солідарність. Вам що людські стосунки дорожчі за 0,2 – 0,3% на парламентських виборах? Я відвик від того, щоб сприймати поразку, як негатив. У мене в політиці був дуже непростий шлях. Я знаю, що таке поразки і перемоги. Перед тим, як стати народним депутатом України у мене був досвід поразок. Я програв на виборах міського голови Івано-Франківська, йдучи сам на вибори, без жодної підтримки, просто з молодою, класною командою. Після того, я став народним депутатом України. Люди вважають, що поразка – це погано. Поразка, якщо ти рухаєшся по житті зі своїми принципами – це шлях до найвищої перемоги.

– У 2014 році, будучи депутатом Івано-Франківської міської ради, ви демонстративно вийшли з УДАРу, звинувативши політичну силу в кулуарній участі в розподілі посад між представниками олігархічних структур. З чим був пов’язаний такий демарш за кілька місяців до виборів?

– В 2014 році в УДАРі було дві сили. Одна, яка була представлена Віталієм Кличком, і друга – Віталієм Ковальчуком. Який потім очолив… Я говорив про ці речі, вони стосувалися крила, яке очолював Віталій Ковальчук. Коли відбувся Майдан – три політичні сили, які в той час формували більшість в той час це були – Батьківщина, Свобода і УДАР сформували матрицю влади на трьох. УДАР був в цьому розкладі, але партійцям УДАРу було сказано, що УДАР не бере участі у формуванні виконавчої гілки влади. Натомість туди почали заходити люди за квотою УДАРу я тільки можу здогадуватися, які були інтереси. Це стало причиною моєї публічної позиції, мого публічного конфлікту з Віталієм Ковальчуком. В результаті він мене виключив з партії, я висловив цю позицію публічно. Але сталося так, що Віталій Ковальчук зрадив УДАР і відбувся конфлікт з Віталієм Кличком. Ковальчук зі своєю командою пішов з УДАРу, Віталій Кличко запросив мене повернутися до УДАРу.

– Він (Ковальчук) пішов до Порошенка. Правильно?

– Він пішов до Порошенка.  Я можу лише здогадуватися, що було в основі тих подій. Думаю, що Петро Олексійович напевно мав бажання взяти більш тотальний контроль над УДАРом через Віталія Ковальчука.

– У вас тоді в 2014 році були амбіції на певні посади?

– У мене були. Я тоді мав очолити Пенсійний фонд України. Мені Турчинов запропонував цю посаду.

– Яким чином вдалося тоді залагодити цей конфлікт? Тобто, відійшов Ковальчук.

– Віталій Кличко запропонував мені повернутися до партії і запропонував мені округ. Тому, що УДАР мав певну квоту на округи до парламенту. В нашій області було два округи. Він запропонував мені взяти участь під брендом БПП від парії УДАР у парламентських виборах. Я погодився. В той час мені округ був абсолютно невідомий. Я основну свою політичну, громадську діяльність і своє життя провів в місті Івано-Франківську, але нічого. У нас є певний досвід проведення виборів, дуже хороша команда людей.

– Ви тоді провели дуже хорошу компанію. І фактично Верховина обрала не свого, а франківчанина. Але знову ж таки, Верховинський район специфічний тим, що не завжди голосують за представника влади. Ви тоді йшли від влади, зараз – знову від влади, а став фермер з Коломийського району. Як ви вважаєте, чому Петро Порошенко не був обраний на другий термін?

– Моя особиста позиція, незважаючи ні на що, ні на те, що Петро Олексійович особисто повівся некрасиво відносно мене, я вважаю, що кращого президента за новітню історію України наша країна не мала. Я цю тезу казав і буду продовжувати говорити. Друга позиція – Петро Олексійович програв за двох причин. Він не розумів і я впевнений до кінця  не розуміє, що політика – це командна гра. Він індивідуаліст. Він в першу чергу у всіх питаннях ставить свій особистий інтерес на полі гри. Це з моєї очки зору. Друге – були допущені ряд дуже серйозних помилок, які не можна було допускати під час президентської кампанії. Я б сказав, що початок краху Петра Олексійовича почався з Мальдівів. Тоді відбулося стрімке падіння рейтингу. Бо з одного боку ми завжди демонструємо, що ми проукраїнська сила, що у нас війна, ми всі зусилля кидаємо на це і тут крок з Мальдівами. Мені здається, він мільйон разів шкодував про цей крок, який він зробив. Також кадрова політика. Попри те, що були дуже серйозні, хороші кадри – але людей зі свого близького оточення, з якими ти перебуваєш у родинних зв’язках, напевно, не треба було брати на найвищі державні посади, я говорю про Гладковського. Були й панамські речі…

– Тобто – егоцентризм, кумівство і корупція.

– Думаю, що так.

– Ваша оцінка першого року діяльності Зеленського.

– Негативна. Тому, що людина не розуміє. Якщо ви задасте Зеленському питання сказати одним реченням: яку Україну ви будуєте? Яким є ваше бачення української національної ідеї? У нього хаос в голові. Він не розуміє, якою він хоче побачити Україну через 5 років свого президентства. Це фундаментальна проблема у Зеленського. Ми не знаємо, які в нього пріоритети в зовнішній політиці? Який спосіб вирішення конфлікту на Донбасі? Ми взагалі не розуміємо позиції президента України. А саме за ці питання відповідає президент. Питання української армії взагалі знято з порядку денного. Воно не обговорюється, витрати на українську армію щороку зменшуються. Контрактна, професійна, у співпраці з Північно-Атлантичним Альянсом чи самостійна розбудова? Крим: то пускаємо воду, то – ні, то даємо людям їхати, то – ні. На ці питання має давати відповідь президент України. Зеленський сьогодні на ці питання відповіді не дає Більше того, тепер подивимося на кадрову політику. Основне питання до Порошенка полягало в тому, що кумівство був фундамент. Коли Зеленський вийшов на стадіон, він сказав: «Я ваш вирок». Він ж говорив про те, що він вирок кумівству. Хто прийшов? Баканов – кум, Шефір – бізнес партнер, Стефанчук – бізнес партнер. Ми якщо подивимося на всю українську владу сьогодні – то там якщо не кум, то бізнес партнер. Він думає, що обманув людей фільмом «Слуга народу» і це йому прокотить другий раз – ні. Зеленський не розуміє наслідків. Він би подивився чим закінчив Кучма, Янукович. Він би повинен зрозуміти, що наслідки будуть дуже погані. Давайте називати речі своїми іменами – Зеленський несамостійна фігура. Його туди поклав Коломойський. Сьогодні показують гру ніби Зеленський бореться з Коломойським. Це гра на люди. Чи зможе Зеленський вирватися з цієї орбіти? Сумніваюсь.

– Давайте повернемося до місцевих виборів. На що може розраховувати УДАР на виборах в області та місті Івано-Франківську?

– Робити прогнози в політиці – це річ абсолютно невдячна. Я точно можу сказати, що УДАР – це правоцентристська сила, яка має свою десятилітню історію. Це не сила, яка народилася вчора. УДАР – це в основному нові люди. Але це якісні люди, професійні. Ярослав Щиляк очолює партію в області і Лілія Микульська – в місті. Але це посади номінальні. За цими посадами стоять команди людей. На рівні регіону – це Денис Іваненко (директор Калуського бровара), Олег Нижник (депутат Калуської міської ради), Володимир Магаль (галицько-рогатинський напрям, депутат обласної ради по квоті УДАРу), Володимир Довганюк (місто Коломия), Андрій Рябошапка (Снятинський район), Назар Александрук (Косівський район), Дмитро Іванюк (Верховинщина). В місті Івано-Франківську в нас сильна команда – це Тарас Іщенко, Ярослав Дарвай, Роман Сем’янчук. У нас хороша, дуже потужна команда. Це люди віком від 30 до 55 років, які мають багаж знань і досвід.

– Ви член Політради партії?

– Так, національного рівня.

– Ярослав Дарвай буде йти на міського голову?

– Не буде йти Дарвай на міського голову.

Ярослав Дарвай

– А кого буде партія висувати?

– Не факт, що буде партія когось висувати на міського голову. Подивимося, бо сьогодні дуже серйозні позиції у Руслана Марцінківа.

– УДАР буде підтримувати Руслана Марцінківа на прийдешніх виборах?

– Побачимо його програму. Що він буде мати за бажання зробити в наступні 5 років. Не обов’язково для того, щоб перемагати на місцевому рівні – мати кандидата на міського голову. Ми серйозно будемо боротися за міську раду. Однозначно. Я вважаю, що дуже погано, коли є певна монополія у будь-чому. Якщо є монополія Марцінківа і Свободи – це погано. Є міський голова, але баланс у міського голови завжди має бути міська рада. Так само, як і в області – є голова обласної державної адміністрації і завжди баланс обласна рада. Президент – то має бути балансом – Парламент України. Тільки тоді це працює ефективно.

– Кому сьогодні в Івано-Франківську з потенційних кандидатів можливо виграти у Руслана Марцінківа?

– Можливо, будь-кому. Я подивився нещодавно ролик Міська Батяра. Він спокійно може скласти конкуренцію Руслану Марцінківу.

Читайте також: У мера Франківська з’явиться вагомий суперник на виборах? (відео)

 

– Тоді до чого ми прийдемо? Ми вже мали приклад із серіалом на державному рівні.

– Ви не забувайте, що Михайло Мельникович (Місько Батяр) він ж політолог. Закінчив політологічний факультет. Одне, коли людина сміється і поряд з тим має серйозний бекграунд – серйозну освіту, він її розвивав, вдосконалював. Інше питання – основні питання, які будуть задавати Марцінківу – звичайно це його відсутність жилки господарності. Так я б сказав. Тому, що проблеми з мостом, не завершенням реконструкції центрального озера, з’єднанням Південного і Північного бульварів, не вирішення проблеми з цвинтарем, сміттєзвалищем – це проблеми господарського характеру.

– Але в нього підтримка 70%.

– Я на початку кампанії мав підтримку 28%, а наступний кандидат мав 4%. На виборах міського голови я мав підтримку 43%, Анушкевичус – 11% на початку кампанії, яка повністю змінила хід. Тут залежить, які будуть кандидати. Те, що Марцінків може не виграти вибори – для мене очевидно. Але чи це буде добре для міста – не факт. Будемо бачити, як будуть розвиватися події. Я, наприклад, не виключаю, що УДАР на якомусь етапі може підтримати Марцінківа.

– Ваші амбіції на прийдешніх виборах?

– Моя амбіція – щоб команда людей, з якими я працюю, прийшла в органи місцевого самоврядування. Від рівня ОТГ – до обласної ради.

– На скільки я розумію УДАР і Юрій Соловей готові підтримати на прийдешніх виборах чинного міського голову за умови підтримки відповідних людей в майбутньому, тобто посади.

– Як йде політичний процес. У будь-якому випадку є вибори до парламенту, після них утворюється коаліція, яка формується з більшості. В результаті формується уряд. Ціллю будь-якої партії є прихід до влади. Для цього вона функціонує. З такою ж ціллю є позиція партії УДАР на регіональному рівні. Ідеологічно Марцінків нам підходить. Він правий політик, наші ідеї – правоцентристські. Якщо порядок денний не буде розходитися з позицією УДАРу… На приклад, наша позиція – завершити міст, завершити реконструкцію Південного і Північного бульварів. Якщо Марцінків це підтримує – звичайно ми будемо його підтримувати. Якщо Марцінків готовий делегувати певну долю відповідальності представникам партії УДАР – звичайно, що ми будемо його підтримувати.

– Думаю, що Марцінків буде завершувати міст і об’єднувати бульвари незалежно від того, чи буде його підтримувати УДАР.

– Ми не знаємо цього. Він вже казав 5 років тому, що він збудує міст. Чому ще не збудував? Я звик речі називати своїми іменами. Будь-який міський голова починає класти до своїх заслуг будь-які речі, які робляться в місті. Хоча б дякую можна сказати фракції Блоку Петра Порошенка за те, що ми почали процес децентралізації, завдяки якому кожен мер кожного обласного центру отримав десятикратний фінансовий ресурс. Я залишав місто депутатом міської ради, головою фракції з бюджетом Франківська у 200 мільйонів гривень. Сьогодні бюджет Івано-Франківська 2 мільярди 300. Дякую треба навчитися говорити, а не критикувати.

– Юрій Соловей сьогодні в опозиції до міської влади чи Свободи в цілому?

– Ні, я вже вийшов з тої позиції, щоб бути до когось опозиційним. Я вважаю, руйнувати не потрібно – потрібно створювати. Великою перевагою Марцінківа є ті якості, якими не володів жоден мер. Можливо, Шкутяк трохи. Марцінків доступний для людей. Він багато спілкується з людьми. Чи робить він це щиро чи для того, щоб залишитися на посаді? Оцінку цим речам дадуть вибори. Бо люди фальш від правди дуже швидко шліфують. Мене дуже сильно вразив його крок, коли він на Різдво пішов поснідати разом з безхатченками. Я вважаю це сильним кроком. Це сильний крок лідера громади. Ситуація з ромами – це неправильний крок. Одинадцять людей циган, які тут жили історично. Це явище не лише українське, а й світове. Але навколо цього робити собі політичні бали – вважаю це неправильним. Це не об’єднує, це точно роз’єднує. Є певні речі, які, я вважаю, Марцінків робить правильно і Свобода робить правильно. Але є певні речі, з якими я не погоджуюсь. Бо не можна робити тільки фасадні речі. Я розумію, що ви хочете утриматися при владі. Треба з людьми вийти на відкритий діалог і сказати, що не тільки проблема в місті в бруківці і фасадах. В місті є набагато серйозніші проблеми. Комунікації підземні, яких ніхто не бачив, але які ще 5-10 років і зірвуться, для прикладу. У нас хати і будинки збудовані при Радянському Союзі. Велика частина цих будинків має ресурс міцності. І не винен буде той міський голова, який прийде через 10-15 років в тому, що якась частина з них може впасти. Винні всі ті, хто не приділяв до цього часу увагу. Сміттєзвалише. Треба дякувати Богу, що не повторилися події в Львові. Цими питаннями ніхто не займається. Місто фактично на завершенні можливості хоронити людей. Чукалівський цвинтар вичерпує свій ресурс. Це проблеми, які виникнуть, але впадуть вони на нового мера. Це фундаментальні речі. Та надається перевага іншим речам і тут я не погоджуюся. Хоча є речі, які мені подобаються в Марцінківу – він лідер громади, який демонструє свою доступність до людей. Я вважаю, що це можливо коштує дорожче, ніж ті речі, про які я говорив. Хоча на них не можна закривати очі.

– Ви в 2014 році активно виступали й з трибуни міської ради проти забудови території навколо міського озера.

– Так, зеленої зони, яка знаходиться в межах Північного й Південного бульварів.

– З того часу ваша позиція змінилася?

– Абсолютно ні.

– Озеро забудували хто тільки міг. В тому числі й Паркготель.

– Думаю, що напевно кожен десятий мешканець Івано-Франківська був в Паркготелі. І назвати, що це не є окрасою чи що це заклад не є гідним в місті Івано-Франківську, думаю, не зможе ніхто. Що стосується території, де збудований Park Apartments –  це територія, яка апріорі належить Паркготелю. Це територія, яка мала мати використаний цей ресурс. Якщо ви подивитеся на цей будинок – ви зрозумієте, що це окраса міста. Це не будинок 9-10-15-16 поверхів. Там 5 поверхів, цей будинок входить в архітектурні проекти цілої України. Сьогодні деким спекулюються ці питання. Перш, ніж там будинок за 5 років з’явився, що спочатку з’явилося – спортивна площадка на міському озері, волейбольна площадка. Ми зробили все, щоб був укладений скейтмайданчик. Утворилася величезна спортивна зона. На місці, де раніше не було нічого. А перед цим там були склади паливно-мастильних матеріалів.

– Згідно з договором оренди ділянки 2006 року на цій території передбачалася парковка для міста.

– Парковка для готельно-відпочинкового комплексу. Це зона громадської забудови, тож потім було змінено ці речі. Все відбулося в межах чинного законодавства.

– Депутати міської ради Андріан Волгін і Віталій Мерінов звинувачували вас в договорняку з владою.

– Що означає договорняк з владою? Ви хочете сказати, що наша сім’я забудовує місто? У нас родинний підхід до ведення підприємницької діяльності. Але не ми забудовуємо місто, а зовсім інші люди. Зовсім інші компанії сьогодні руйнують місто. Ті проекти, які робить наша родина – Паркготель, Park Apartments, будинок в якому я живу – ці будинки є окрасою міста Івано-Франківська. Це індивідуальні проекти, які абсолютно не впливають на ландшафт. Вони навпаки створюють додану вартість місту.

– Я в Паркготелі був. Погоджуюсь з тим, що це заклад хорошого рівня. Але я не бачив ні Park Apartments, ні ваш будинок. То Паркапартментс оформлена, як друга черга готельно-відпочинкового комплексу Паркготелю?

– Це є громадська будівля. Ви знаєте Трамп-тауер? Це мультифункціональний комплекс. Консьєрж-сервіс – сьогодні такого поняття нема тут. Ви живете в комплексі, але хочете провести конференцію. Ні один комплекс в місті такого не продукує. У Паркапартментс є конференц-зал, ви спокійно можете проживати в своєму комплексі і користуватися конференц-залом.

Парк Готель Івано-Франківськ

– Чотири квартири, які були відображені у вашій декларації, були оформлені на членів вашої сім’ї в листопаді 2018 року загальною площею понад 650 метрів квадратних і вартістю понад 5 мільйонів гривень. Це Park Apartments?

– Так.

– Але згідно документів – це друга черга готельно-відпочинкового комплексу.

– Ні.

– Мерінов і Волгін не намагалися змусити вас прийняти те чи інше рішення і чи не намагалися отримати неправомірну вигоду?

– Давайте залишимо це питання за дужками. До Віталія Мерінова я ставлюся з величезною повагою. Він переможець нашого першого проекту. Це людина, яку я поважаю в місті за багато речей.

– Зараз кожен з них є потенційним претендентом на міського голову. Тому, якщо такі речі були, а про це в кулуарах говорять, то вважаю, що громада має знати.

– Є певні речі, про які я не маю бажання говорити. Я з повагою ставлюся до Мерінова. Вважаю, що в нього є непогане політичне майбутнє. Що стосується Волгіна – в нього, з моєї точки зору, могло бути таке саме політичне майбутнє, але шлях, який він обрав, мені здається він був помилковим і руйнівним. Він на початку мав такі ж стартові позиції, як і Мерінов – відбутися дуже серйозним політичним лідером на рівні нашого міста. Я думаю, що сьогодні шанси у Мерінова на порядок вищі, ніж у Волгіна.

– Чинна влада яскрава своїми зашкварами, конфліктами, неоднозначними ситуаціями. Але були скандали і при попередній владі. Один із них – це ваша публічна, але заочна перепалка з вашим колегою по Парламенту Олександром Шевченком. Стосувалася вона коштів Дорожнього фонду. Вас тоді Олександр Шевченко авторизував цитую: «випадковий персонаж в політиці і користі жодної не приносиш. А щодо суміщення – то ти є просто дрібний хабарник, який нічого не вміє і не хоче нічого вчитися». Я не хочу оцінювати емоційно на скільки це було. Чи зараз ви спілкуєтеся? І які у вас зараз стосунки?

– Я думаю, хай подібні словосполучення залишаться на совісті Олександра Шевченка. Ми сьогодні спілкуємося. Я ніколи не дозволяю собі подібних образ стосовно інших людей. Тому, що це просто мій життєвий принцип. Що стосується конфліктної ситуації – я вважаю, що в той спосіб, в який розподілялися на той момент кошти Дорожнього фонду, це було неправильно, коли всі кошти віддаються одній компанії в нашому регіоні. Я вважаю, що мають бути рівні можливості для багатьох інших компаній. Дорожня галузь має працювали не лише для однієї компанії. А вона має давати можливість іншим компаніям розвиватися.

– Фактично громада сприйняла тоді цей конфлікт – ніби два народні депутати не можуть поділити між собою певну кількість бюджетних коштів, щоб виконати ремонт на тій чи іншій дорозі.

– Мова йшла про дорогу Косів – Кути. Там був політичний підтекст у цій ситуації. Тому, що я долучився до цієї дороги безпосередньо для залучення на ремонт коштів. Натомість взяв собі на прапор будівництво цієї дороги Олександр Шевченко, перебуваючи в опозиції, не маючи тоді жодного доступу до формування переліку доріг, які мали б ремонтуватися. Більше того, він сказав, що до виділення цих коштів має відношення депутат, якого він пізніше підтримував до Верховної Ради – Дмитро Сіреджук. Звичайно, це стало причиною конфлікту. Бо я працюю на окрузі, залучаю кошти з державного бюджету, готую зміни до законодавства. А виходить так, що це роблю на окрузі не я, як представник фракції, коаліції, а ці всі кошти використовуються компанією Олександра Шевченка і він каже, що має пряме відношення до виділення цих коштів і з’ясовується, що для прикладу, дорога Косів – Кути будується не за сприяння мого, як народного депутата, який представляє цей округ, а будується за сприяння Дмитра Сіреджука, який з орбіти Шевченка і має відношення до цих речей. В цьому полягав конфлікт. Але це не одна дорога – це і Яблунів – Делятин, де так само з’явився кандидат Дмитро Сіреджук, який жодного відношення не мав до виділення цих коштів.

– Фірма «Шляхбудлім» – це компанія, до якої ви мали опосередковане відношення. І вона не могла виконати роботи.

– Це не правда. Будь-яка компанія може робити роботи. Я категорично проти, щоб в області, в регіоні чи в місті була монополія на будь-які рішення. Я тоді на окрузі працював, як народний депутат, ходив до міністра, вибивав ці кошти, був присутній на засіданнях Кабміну, звертався з мільйонами звернень і з трибуни Парламенту про те, щоб виділили кошти. Повертаюся до себе на округ, а з’ясовується, що ці кошти «залучив» на будівництво цих доріг Дмитро Сіреджук з орбіти Олександра Шевченка. В цьому була причина нашого конфлікту. Звичайно, я виступав за те, щоб будувати ці дороги компанії інші, ніж з орбіти Олександра Шевченка.

– Ви мали відношення до такої компанії?

– Мав, не мав. Мій брат може займатися бізнесом? Якщо він займається бізнесом в рамках чинного законодавства – він щось порушує? Якщо він мій брат, я займаюся лобізмом? Де я порушую закон? В якій частині? Якщо б я порушив законодавство – є купа контрольних органів, створених за нашої участі. Хай контролюють Але моя мета в даній ситуації була виключно політична. Я виступав тоді категорично проти того, щоб до речей до яких не мають відношення конкретні люди, зокрема, щодо створення Дорожнього фонду, щодо залучення коштів, щодо розподілу коштів у себе на окрузі, собі виходили на борги і показували людям, які точно не мають до цього жодного відношення. Тим паче, це люди, які перебувають в опозиції до влади. Я намагався відстояти чесність в цьому питанні. На той момент був живий Анатолій Матвієнко, був Олександр Шевченко, я залишався в меншості. Олег Гончарук був губернатором. Виходило в кінцевому результаті, що 250 кілометрів доріг збудованих на Гуцульщині і Покутті, були збудовані не за мого сприяння, а це все зробив Олександр Шевченко і його кандидат Дмитро Сіреджук.

– Яким чином залагоджувався конфлікт між вами і Шевченком?

– Я не конфліктна людина за своєю природою. Я був у 30 років дуже гарячий, конфліктний. Сьогодні мені 42 роки, мене життя навчило, що найгірший варіант вирішення будь-яких конфліктів – це його збереження чи замороження. Я вважаю, що в будь-якій ситуації від найнижчого рівня, до державного має бути компроміс. Але компроміс має своє визначення – це коли враховані інтереси обох сторін. Тому сьогодні я нормально спілкуюся із Шевченком. В кінцевому результаті, я думаю він зрозумів, що від нашого протистояння виграв не тільки Тимофійчук, – Шевченко не став міським головою в 2015 році і в парламент не пройшов. Всі повинні б зрозуміти, що будь-яке протистояння – це зле, від сім’ї і до політики. Там, де є можливість знайти компроміс – треба сідати і його знаходити. Шевченко має багато мінусів, але не назвати його потужною людиною на рівні регіону також не можна.

– Ще одне питання про ваших помічників: Тимків і Радиш. Один прославився тим, що збудував нарколабораторію в Косівському районі.

– Так не можна говорити. По відношенню і до одного, і до іншого – не можна говорити про те, що ці люди вчинили якийсь злочин. Чому? Тому, що тільки після рішення суду можна говорити і визнавати, що людина винна. Бо інакше ми заведемо абсолютний хаос.

– Ви свого часу зробили оцінку, звільнивши Радиша, одразу після цього скандалу з нарколабораторією.

– Я не знав тої ситуації. Це був чоловік жінки, яка очолює Рожнівську загальноосвітню школу. Ми працювали перед виборами і Ольга Юліанівна підійшла і спитала чи не можу його оформити помічником, бо він може працювати. Я визнаю, що мені треба було в цій ситуації більш прискіпливо підійти до вибору своїх помічників. Після того, як я вник в ситуацію – дізнався, що в Радиша були приміщення, він їх здав в оренду, а там виявили те, що виявили, хай розбирається слідство. Що стосується Тимківа – ситуація прямо протилежна. Тимківа я знаю десятки років. Коли почалися військові дії він сказав, що на фронт не піде. Не кожна людина може піти на фронт. Але хотів допомогти армії. Він багато спонсорував. Його призначення – це була протекція Романа Романова. Ми були знайомі з 2011 року. Ми були депутатами Івано-Франківської міської ради, Роман Романов, Андрій Путілов були депутатами Херсонської міської ради і ми разом їздили на обмін досвідом в Грузію. Коли після того Романов став керівником Укроборонпрому, а вони з Романом Тимківим мали хороші стосунки, він запропонував Тимківу очолити Львівський бронетанковий завод. Він не хотів його очолювати – це ж декларації, державна служба. Але як це пафосно не звучить, мотивацією тоді була допомога в такий спосіб українській армії, застосувавши менеджерські здібності. І він почав там роботу. Ви ж пригадайте, Дозор звідки з’явився за два роки. А Лев – пожежна машина. Мертвий завод, який не працював – почав роботу. Але чомусь люди завжди пам’ятають тільки негативні речі, які говорять про інших людей. А про позитив забувають. Треба не забувати, що коли НАБУ робило ці кроки – в той день летів на завод президент відкривати нові зразки озброєння.

Мені було неприємно це почути. Я дуже дорожу своєю репутацією. Репутація в політиці дуже крихка штука, щось зробив не те і все. По Тимківу я не вважаю, що це прокол. Це просто ситуація, яка виникла і склалася. Там, повірте, є дуже багато причин – від загальнонаціонального рівня, до внутрішніх.

– Ви вірите, що чинна Верховна Рада України добуде свій термін чи будуть перевибори?

– Думаю, що не добуде. Зеленський змушений буде випустити пар і розпустити.

– В разі перевиборів ви будете висуватися?

– Не факт. По-перше, вибори будуть партійні згідно нового Виборчого кодексу. Чи зможе УДАР піти повноцінно на парламентські вибори – питання відкрите. І третє – внутрішня мотивація. Коли ви вже в певній мірі досягли якоїсь цілі, яку ви ставите собі в житті, другий раз її досягати вже такої мотивації нема. Але чим мені приємна робота політика? Мало хто з політиків знає, в роботі політика є англійське вираження: «to serve and to represent», тобто представляти і служити для людей. Паралельно – це не просто представлення – це служіння людям. Ти робиш роботу і бачиш, що якась частина людей отримують від цього результат і покращується їхнє життя.

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!