Родина Целухіних – це велика прийомна сім’я, де мешкають 11 дітей, десятеро з яких прийомні. Війна забрала в цієї родини не лише їхній великий будинок, а й батька, який загинув, намагаючись загасити пожежу під час чергового обстрілу росіян.
Початок повномасштабної війни сім’я зустріла у місті Рубіжне.
«Ми пережили окупацію у 2014 році, потім звільнення, а потім вже у 2022 наше місто знову було захоплене. Наш голова втік, і ми намагалися знаєте, як от ми 2014 пережили то може він нас розхолодив, бо ми ще думали, от ще трохи й наші почнуть вже звільняти. За 50 метрів від нашого будинку проходила лінія фронту. І діти чули, бачили все, що може бути. Вони й вакуумну бомбу чули, яку кинули»,- розповідає мати-вихователь Ірина Целухіна.
Покинути дім вирішили після сильного обстрілу, під час якого постраждала дитина. Уламок потрапив у плече хлопця. Діставали його самотужки, оскільки поряд медиків не було.
«Снаряд розірвався біля будинку, влетів в кімнату, розбив міжкімнатні двері, і завдяки тому, що на ньому було багато одягу, глибоко не застрягло. Альона в нас його діставала, бо вона проходила медичну допомогу, бо ж лікарів нема, нічого нема »,- пригадує жінка.
Та вже опісля цього випадку сім’я вирішила поїхати у безпечне місце.
«Коли ми почали говорити про евакуацію, то нам сказали, що ми самі повинні прийти на пункт евакуації, і ніхто за нами не прийде. Це 8 кілометрів треба було самим пройти, і з них 4 км під обстрілами», – пригадує Ірина.
Виїхати всією родиною вони не могли, адже не мали транспорту. Проте більша частина сім’ї таки евакуювалась.
«Не знаємо як прорвався до нас один дзвінок, і представився чоловік, каже мене звати Олександр Решетник, я військовий капелан, мені дали вашу адресу і розповіли, що вас потрібно евакуювати. Він нас вивіз, але чоловік разом із моїм батьком залишилися. Бо тато переніс чотири операції, і ми хвилювалися, бо дорога дуже важка» – розповідає жінка.
Пані Ірина вже опісля евакуації продовжувала тримати зв’язок зі своїм чоловіком Віталієм, який залишився в Рубіжному.
«Ми домовилися, що ми зранку і ввечері будем виходити на зв’язок. І 30 березня зранку він зателефонував мені о 8 годині, ми з ним переговорили, і я ввечері починаю телефонувати, а на зв’язок ніхто не виходить. А потім уже на наступний день, наша сусідка Олена зателефонувала мені й каже, Іра Віталіка вже немає» – пригадує Ірина.
То був ворожий обстріл. У будинок Целухіних росіяни випустили понад 15 снарядів.
«Після другого снаряду чоловік кинувся на дах і почалась пожежа, бо снаряди були запалювальні. Це наш був будинок, ми самі його будували і тато намагався його зберегти».
А далі почалася масштабна пожежа. І вже зранку, коли полум’я припинилось, сусіди намагались знайти бодай щось, що залишилось від Віталія. Проте вогонь спалив усе.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
