Редакція поставила таке запитання після того, як президент Володимир Зеленський запропонував на час підготовки до місцевих виборів організувати на Донбасі спільне патрулювання кордону за участю представників ЗСУ, ОБСЄ та «місцевих громад».

Анатолій Амелін, співзасновник, директор економічних програм аналітичного центру Український інститут майбутнього:

Ніщо не допоможе врегулюванню конфлікту, поки його головний призвідник — Кремль у цьому не зацікавиться. Адже мета Москви не завершити конфлікт, а контролювати Україну, її порядок денний і політичні рішення.

І так званий конфлікт буде припинено одразу, як Москва отримає інші інструменти досягнення своїх цілей. Чи це в інтересах України й українців? Відповідь очевидна.

Ігор Захаренко, гендиректор турфірми Феєрія:

Адже Зеленський ще про хорватський варіант казав. От тільки якби він знав історію або поцікавився, як насправді було. Там була перехідна адміністрація ООН, тобто поліція ООН. А перед цим за допомогою ООН Хорватія взяла контроль над кордоном, який закрили для постачання зброї і військ із боку Сербії/Росії.

Ще там вивели всі сербсько-російські війська, закрили кордон, роззброїли всі бандформування, вилучили зброю у населення тощо.

Але взагалі, хорватський сценарій — це дорога в Європу, в НАТО, накопичення сил, операція Буря і звільнення своїх територій.

Леонід Остальцев, власник VeteranoPizza, засновник VeteranoGroup:

Це маячня. Дурне, погане, необдумане рішення, яке може призвести до дуже сумних наслідків.

Я взагалі не вважаю за можливе будь-яке співіснування з терористами. Якщо ми не говоримо, що ці люди повинні відповісти за те, що вони зробили, отримати свої тюремні терміни за зраду своєї країни, за вбивства бійців ЗСУ й інших наших військових і добровольчих формувань.

Контроль нашого східного кордону має бути здійснено винятково силами ЗСУ. Я навіть не впевнений щодо МВС. Тому на кордоні мають бути винятково ЗСУ й наші прикордонники.

На жаль, знову переконуюся, що Володимир Зеленський живе в якійсь паралельній реальності й іншому всесвіті. Загравання зі своїм електоратом погано закінчиться для країни.

Олег Покальчук, соціальний психолог:

Зеленський свідомо запропонував вочевидь неприйнятний варіант, а не хорватський. Тому я взагалі не бачу тут підстав для занепокоєння.

Олег Тістол, художник:

Звісно, ні. Мені взагалі здається, що до всіх таких сумбурних заяв варто ставитися, як до війни КВК із КДБ. Це суто російська методика, буцімто вести всілякі переговори та закидати різноманітні нездійсненні теми, аби чимось зайняти супротивника.

І як мені бачиться, поки що КВК обігрує КДБ приблизно з рахунком 3:0. Бо кавекашник набагато спритніший, ніж кадебіст.

Енріке Менендес, глава аналітичного центру Донбаський інститут регіональної політики:

Спільне патрулювання кордону — це один з елементів великої картини врегулювання конфлікту. Саме собою воно, звісно, не в змозі розв’язати всіх проблем, але як частина комплексного плану може бути.

Інше питання, що всеосяжне вирішення потребуватиме значного прогресу в політичній частині Мінських угод, що поки важко собі уявити. Та й самого плану ми поки не бачили.

Навіть вибори на непідконтрольній території — це лише елемент великої картини. Яким буде особливий статус? Що з амністією? Яке майбутнє у відносин із Росією? Все це питання, на які поки немає відповіді.

Думаю, що Україні потрібен великий національний діалог. Сподіваюся, що незабаром ми побачимо робочі ініціативи, а не просто для галочки.

Мене зараз набагато більше турбує, чи дадуть підконтрольним частинам Донецької та Луганської областей під час місцевих виборів обрати обласні ради, які не працюють із 2014-го? Це може стати важливим майданчиком для розв’язання конфлікту на Донбасі.

Олена Білозерська, офіцер Збройних сил України, блогер:

Думаю, цю ініціативу не реалізують. Як і багато інших попередніх і майбутніх ініціатив, на які не погоджується активна меншість. Останню обидві постмайданні влади бояться як вогню.

Загалом, будь-які спільні дії з окупантами і колабораціоністами, крім обміну полоненими, і будь-які переговори з ними, крім переговорів про їхню капітуляцію, суперечать державним інтересам України.

Ірина Бекешкіна, соціолог, директор фонду Демократичні ініціативи:

Це неможливо. Якби дійсно відбулося звільнення тимчасово окупованої території від російської присутності та роззброєння бойовиків, тоді це було б можливо як якийсь компромісний варіант. Але цього ж не станеться. Я, до речі, не дуже вірю, що й вибори там відбудуться.

Думаю, що це все треба тільки, щоб показати наші добрі наміри, що ми хочемо миру, злагоди, компромісу.

Мені неодноразово доводилося чути від іноземних колег про пропонований нам хорватський варіант. Мовляв, вони ж там знайшли спільну мову із сербами. Ну, одна річ дві нації: серби й хорвати, а інша річ, що в Україні конфлікт зовсім іншого характеру. У нас немає сербів і хорватів. І якщо Росія піде з окупованої території, то ми, думаю, все швидко владнаємо.

Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова:

А що ми збираємося розмежовувати? Непідконтрольні частини Донецької й Луганської областей і Росію? Сенс у такому кордоні? Поки звідти не виведуть усі воєнізовані формування, поки на цій території не відновлять контроль України, такий кордон не має жодного сенсу. Був би сенс, якби йшлося про розмежування під міжнародним контролем. Але тоді потрібно говорити не тільки про кордон, але й про всю непідконтрольну територію.

А те, що розповідають, ніби це хорватський варіант, то жоден із наявних варіантів в Україні не пройде. Будь-який варіант, який використовують в інших країнах, потребує адаптації. В Україні абсолютно інші умови. Можна брати підхід, а от модель буде тільки українською.

Людмила Горделадзе, директор київського кінотеатру Жовтень:

Політика влади щодо болючої теми війни на Донбасі нагадує відомого птаха, який ховає голову в пісок і думає, що його ніхто не бачить. Потрібно визначитися: якщо це війна, тоді потрібно укласти з кимось мир. Після цього можна планувати мирні заходи безпеки і контроль території. Але для цього потрібно мислити стратегічно. Із цим у нас проблема. Тому й виходить «Мета — ніщо, рух — усе». А це глухий кут.

Алім Алієв, програмний директор Кримського будинку:

Поділяю бажання президента Зеленського патрулювати і контролювати український кордон не тільки на лінії розмежування, а й по всьому його периметру. І підтримую ідею цього втілення разом із представниками міжнародних інституцій на кшталт ОБСЄ. Але не вважаю за доцільне це робити спільно з сепаратистами, які є пішаками Кремля і не дотримуються домовленостей (останній приклад — атака українських позицій сепаратистами в Луганській області цього тижня).

Росія постійно намагається спрямувати конфлікт у русло Україна — ОРДЛО, таким чином просуваючи ідею «внутрішнього протистояння». Тому в кожній нашій заяві та рішенні ми маємо зважати, що Росія — агресор, який окупував частину наших територій, які ми повинні повернути.

Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!