«Для нас особливо важливо опублікувати цей репортаж у пам’ять про загиблих десантників», – зазначає співавторка сюжету Анастасія Станко.
Бої поблизу Авдіївки стають все запекліші. Обстріли не припиняються ні вдень, ні вночі. Працює і артилерія і ведуться стрілецькі бої. Більшість будівель в промзоні перетворюються на решето. На передовій оборону тримають десантники 81-ї бригади ЗСУ. Дехто з них має поранення, але вони відмовляються йти в госпіталь, а хочуть стояти на передовій, щоб допомагати своїм. Про це пишуть Версії з посиланням на Репортер.
На одну добу Громадське приїжджає на позиції бійців. Вночі горять будівлі і розривається боєкомплект на позиціях «ДНР». Ми зустрічаємось з десантниками, котрі тримають майже місяць оборону на найгарячішій точці фронту. Майже кожен з них або пройшов раніше донецький аеропорт, або вже встиг відзначитись тут.
Ми знайомимось з Юрієм Івановичем, якому 57 і він любить мотоцикли, тому в нього позивний «Байкер». Він командир роти. І його тут всі люблять.
Ми знайомимось з Русланом, котрий на позиціях голосно читає вірші бойовикам «ДНР». Каже, що чують, бо до їхніх позицій подекуди 30 метрів. Руслану залетіла міна в бліндаж, але він вчасно вистрибнув. Тепер Руслан трохи затинається.
Ми знайомимось із Володею «Кабаном», якому 23 і в якого болить нога. Два тижні тому він отримав осколкове поранення, але не хоче йти в госпіталь, бо не вистачає людей тут. 22 – річний санінструктор Олег робить йому укол і сміється, що нога рухається, значить на позиції можна стояти.
Вони обоє лише недавно сказали своїм матерям, що воюють на передовій. Їхній командир заставляє їх дзвонити рідним щодня. Через кілька годин Володя йде на позицію разом з Олегом. Ще через кілька хвилин в їхній бліндаж влучає міна. Олег помирає одразу, а Володя в лікарні.
Події, відзняті Громадським стались 6 липня 2016 року в промзоні Авдіївки.
