Вони змінили білі халати на військову амуніцію, а швидкі – на бойові машини. І нині рятують не звичайних пацієнтів, а цілу країну. Майже три десятка працівників центру екстреної медичної допомоги з Івано-Франківська стали до лав ЗСУ і вже кілька місяців боронять на фронті від окупантів Україну.
Більшість пішли туди добровольцями, хоча могли цього не роботи. Адже медики – працівники критичної інфраструктури – і мають «бронь» від мобілізації. Що змусило їх від неї відмовитися?
Дмитро – лікар швидкої допомоги. Разом із бригадою якраз повертаються із чергового виклику. Поки є вільна хвилина між наступним виїздом – береться за телефон. Цей номер Дмитро набирає чи не щодня. З надією почути в трубці голос колеги і друга – Олександра. Вони пліч-о-пліч вже шість років працюють в одній бригаді швидкої. Він – лікар, а напарник – фельдшер. Вони не бачилися вже два місяці. Бо Саша воює на передовій.
«Час від часу бере трубку, але деколи не бере, бо я розумію, що йому там зараз дуже непросто, є такі моменти, коли він не має можливості говорити», – розповідає Дмитро, лікар швидкої допомоги.
Всі медики швидкої – як працівники критичної інфраструктури – мобілізації не підлягають, каже Дмитро. Але Олександр не захотів скористатися своєю «бронею», і пішов на фронт добровольцем.
«Він просто така людина – дуже патріотично налаштований. І коли це тільки почалося – він одразу вирішив, що він тут не зможе бути. Він буквально тиждень посидів. Але не міг знайти собі місця. І пішов записався в добровольці», – продовжує Дмитро, лікар швидкої допомоги.
Окрім Олександра з бригади Дмитра на передову пішли ще двоє хлопців.
«Один теж дуже хороший друг, він працює в нашій бригаді фельдшером. Його звати Василь. Він дуже досвідчений фельдшер. І незважаючи на те, що в нього є маленька дитина, це його не стримало. І третій член нашої бригади Віталій – він працює у нас лікарем. Сказав, що не може бути в тилу», – пояснює Дмитро, лікар швидкої.
«Молодий хлопець, три роки як працює, приходить зранку і каже: я кожен ранок встаю із відчуттям якогось обов’язку. Я хочу зняти бронь і я хочу піти воювати», – відзначив Мирон Матейко, керівник КНП «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради».
Від початку війни до українського війська пішли майже тридцять працівників обласного центру екстреної допомоги – три лікаря, чотирнадцять фельдшерів та дев’ятеро шоферів. Керівник закладу каже: втрата одразу такої великої кількості працівників, звісно, відчутна. Але на роботі це – кардинально не позначилась. Бо решта колективу – міцно тримає тил.
«З лютого, цілий березень і до тепер ніхто у відпустки не йшов. І один одного у нас багато підміняємо до сих пір. І ми працевлаштували шість, правда жіночого роду, медпрацівників зі сходу з Харкова, з Луганська», – зазначив Мирон Матейко, керівник КНП «Обласний клінічний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Івано-Франківської обласної ради».
Деякі медики працюють і без вихідних. Багато волонтерять, вчать надавати першу домедичну допомогу для хлопців, які вирушають на фронт. Виїжджають франківські бригади і на евакуацією поранених.
«Неодноразово ми виїжджали на екстрені перевезення військових, поранених в Житомир, Київ. Перевозили сюди до госпіталів», – розповідає Дмитро, лікар швидкої.
Крім того, на потреби ЗСУ працівники франківської екстреної служби пожертвували свою місячну зарплату – в сумі майже півмільйона гривень. А ще передали бійцям три десятки санітарних машин.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
