Спорудження комплексу було наймасштабнішою будовою міста 1880-х рр. Тут, на далекій околиці, в урочищі Діброва (хоч там уже давно не було дубів) австро-угорська держава придбала у маґістрату земельну ділянку і розпочала будівництво в’язниці. Автор проекту – Ю. Браунзайс. Відкриття відбулося 1 липня 1883, пишуть Версії з посиланням на Побудовано.

В’язниця була розрахована на утримання 1000 в’язнів чоловічої статі греко-католицького і православного віросповідання. Новозбудований заклад відповідав найновішим вимогам до споруд такого призначення. Чи не вперше в монархії він був обладнаний вентиляцією, водопроводом, каналізацією.

У  в’язничному корпусі розміщувались дві каплиці, греко-католицька і православна, а також школа. Комплекс являє собою симетричну композицію в стилі неокласицизму, що складається з двох окремих житлових будинків від фронту, а також охоплених по периметру квадратним у плані високим і масивним цегляним муром в’язниці, лікарняного й карантинного корпусів.

В’язниця (№119-а). Згідно з генеральним планом, була запроектована як симетрична композиція з трьома рядами корпусів (у кожному ряді по три корпуси), сполучених переходами. Східна частина в’язниці не була реалізована, і тому зараз вона має у плані вигляд літери «Н», в якій шість корпусів поєднані між собою перемичками.

В’язничні корпуси триповерхові, частково чотириповерхові, прямокутні в плані, цегляні, тиньковані, з високими цоколями, облицьованими природним каменем. У цоколях розташовані невеликі вікна, обрамлені футринами з глибоко втягнутими шибками. Вікна фасадів сеґментні, вертикально видовжені, з поличками у нижній частині та з масивними горизонтальними імпостами. Поверхи розділені тягами.

Специфічна планувальна структура карального закладу обумовила вигляд торцевих, головних та тильних фасадів. З огляду на коридорну систему внутрішнього планування, вікна коридорів трьох поверхів, що розташовані посередині торцевих фасадів, мають більшу висоту, ніж рядові вікна камер.

У фризі розміщені квадратні віконечка, фасади завершуються розвинутим карнизом. Оскільки в’язничні корпуси були обладнані печами, на даху розташована ціла система коминів, що створює специфічний ритм вертикалей.

Зі східного, протилежного від входу, боку корпуси та перехід становлять єдиний цільний фасад, але перехід менший за висотою. У плані цей перехід посередині має півкруглий виступ, що в інтер’єрі створює великий коридор-кишеню.

Корпус-перехід, що є перемичкою Н-подібної споруди, – з потужним, симетрично розташованим ризалітом, який має три повер хи по сім вікон кожний. Бокові рамена у висоту менші від ризаліту, але мають чотири поверхи. Як ризаліт, так і бокові рамена на місці фриза оздоблені небулами, які властиві модернізованому неокласицизмові. Такий декор переважно застосовувався в адміністративних будинках. У ризаліті вікна першого та другого поверхів поєднані з рядами вікон у раменах, а вікна третього поверху вертикально витягнуті, півциркульні з таким самим обрамленням. Два роги ризалітів оздоблені масивними рустами. Перші та другі поверхи рамен розділені горизонтальними тягами.

Після Другої світової війни колишній в’язничний корпус використовується як військові казарми.

 

По осі симетрії комплексу. Споруда мурована з цегли, прямокутна у плані, одноповерхова.
Проїзд та прохід здійснюються через аркову браму, яка розташована у слабо вираженому ризаліті, що завершується аттиком із симетрично розташованими тумбами. Площину стіни та аттика розділяє масивний карниз. Цоколь оздоблений рваним каменем.

Вікна та роги споруди декоровані масивними накладними ліпними рустованими обрамленнями. Площина ризаліту оздоблена глибокими рустами. На місці фризу симетрично до вікон розташовані квадратні віконця. Завершуються фасади розвиненим карнизом, на який опирається вальмовий дах, покритий шифером. Торці декоровані «сліпими» вікнами. Масивність форм та оздоблення відповідають споруді карного призначення. Зараз тут розміщений контрольно-пропускний пункт.

 

Будинок двоповерховий, мурований з цегли, прямокутний у плані, з підвалами. Головний і тильний фасади мають симетрично розташовані ризаліти у три вікна, вертикально розділені лопатками та  горизонтально – тягами. У створених екранах розміщені вертикально видовжені прямокутні вікна. Головний вхід влаштований у ризаліті, над яким розташоване більше за розмірами сеґментне вікно. На рівні другого поверху є кругле вікно, а в трикутному фронтоні ризаліту для освітлення горища – два вертикально видовжені вікна.

У торцевих стінах кожному поверхові відповідає одне вікно. Торці мають трикутні фронтони, в яких розташовані по два вікна з півциркульним завершенням. Випуски даху торців підтримують дерев’яні фігурні кронштейни. Дах двосхилий, покритий бляхою. Зараз у цьому корпусі медсанчастина.

 

Біля правої частини в’язничного муру, приблизно посередині. Будівля двоповерхова, прямокутна в плані, з нижчою прибудовою справа по головному фасаду. Фасади вертикально членовані лопатками, які з’єднуються вгорі дугоподібним склепінням, утворюючи ніші.

Вікна першого поверху видовжені, другого – майже квадратні, з футринами, які у верхній частині мають ліпне півовальне обрамлення, у нижній частині зі слизниками. Перший та другий поверхи розділені горизонтальною тягою. Завершуються фасади розвинутим карнизом, на який опирається двосхилий дах, покритий бляхою.

Боковий фасад оздоблений нішами на два поверхи, без вікон. Посередині головного фасаду розташований вхід до будівлі, який повторює конфігурацію вікон.

Зараз у цьому корпусі розміщений речовий склад військової частини.

 

Обидва ідентичні, цегляні, гладко тиньковані, триповерхові, прямокутні в плані, чотирнадцятивіконні по фасаду з вул. Чорновола, фланковані слабо вираженими ризалітами шириною в одне вікно. Дворовий фасад має два виражених ризаліти завширшки у три вікна, завершених трикутними щипцями, які містяться на відстані двох вікон від торцевих стін будинку. В ризалітах влаштовані прямокутні входи. Бічні фасади шириною в три вікна з трикутними щипцями.

По периметру споруди чітко розчленовані широкими горизонтальними міжповерховими гладко тинькованими смугами, обмеженими міжповерховими та підвіконними тягами. Роги будинків і ризалітів закріплені різношироким (через один) тиньковим рустом. Вікна прямокутні, обрамлені футринами, на другому поверсі, крім цього, прикрашені карнизними сандриками. Цоколь і фриз мають невеличкі квадратні віконця. Головний і дворовий фасади завершені нерозвинутим карнизом, на який опирається двосхилий дах з шиферним покриттям.

Житлові будинки використовуються за прямим призначенням. Тюрма «Діброва» була відома в монархії як така, з якої ніхто не міг утекти. В 1909 сюди доставили студента Львівського університету Січинського Мирослава Миколайовича (1887–1979), котрий у квітні 1908 за українські кривди застрелив у робочому кабінеті намісника Галичини графа А. Потоцького. Винесений судом вирок смерті після масових протестів цісар замінив на 20 років ув’язнення. Друзі бранця об’єдналися в комітет з його визволення, куди входив майбутній ідеолог січового стрілецтва Д. Вітовський, і підготували втечу, підкупивши кількох наглядачів. У ніч на 10 листопада 1911 Мирослав, перевдягнутий у мундир наглядача, зміг покинути тюрму, а пізніше емігрував до Америки. За океаном він став активним діячем української еміграції і помер на 92-му році життя.

Під час Листопадового зриву 1918 в’язничний комплекс був місцем постою українізованого 20-го полку крайової оборони. Тоді в ніч на 1 листопада він за дорученням міського штабу повстання зайняв кілька об’єктів, зокрема, пошту і телеграф.

У міжвоєнний період в’язниця для цивільних була спочатку перетворена в тюрму для військових, а згодом – у військову казарму.

Німецько-нацистські загарбники, окупувавши місто, створили тут концентраційний табір «Сталаг-371». Крім радянських полонених, у ньому від літа 1942 утримували близько 2 тисяч військових з Голландії, котра була у стані війни з нацистською Німеччиною.

Автори статті: Михайло Головатий, Любомир Грицевич, Зеновій Соколовський