От хоча б у чудове село Головецьке, що на Старосамбірщині.
Вони витяглось на кілометри вздовж Дністра. Перша письмова згадка про Головецьке – 1515 рік. Уже понад п’ять століть тут живуть люди.

Село увібрало в себе колишні хутори Бабино, Шляхта, Підтатарин, Золотнівець, Гвоздець. Щоб пройти з кінця в кінець – треба добре натрудити ноги. Але то вартує, бо довколишні краєвиди надзвичайно мальовничі! Щоправда дорога тут “воєнна”, тому я обираю стежки на схилах довколишніх гір.
Згори Головецьке видко як на долоні – розсипи хат вздовж річки, сіножаті на полонинах і похилені маківки гір. Так добре сісти під смеречиною, простягнути на мураві натомлені ноги і полуднувати, набуваючись довколишньою красою та їдлом. Дзвінко сюркочуть коники, гудуть бджоли, ластівки купаються у височині… Так би й приріс до цього благословенного місця.
Але дорога кличе – треба ще привітатись із чудовим дерев’яним храмом Богоявлення, з придорожньою капличкою та дивовижним хрестом на честь знесення панщини.
Осінь тихо простувала за мною – погідна, ласкава і весела. Вона надзвичайна в Карпатах. І любить Головецьке. Як і я.

Богдан Волошин, Локальна історія

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.

Світлина від Локальна історія.