Любов мерів до пам’ятників можна порівняти хіба з тим, як сало любить ковбасу, чи як горілка завжди йде в парі із соленим огірком. Нестримний потяг мерів України до монументального мистецтва єднає Схід і Захід краще від усілякої політики.
Мер міста Івано-Франківська збудував пам’ятник Шевченкові, пам’ятник Бандері (цілий космодром), погруддя Коновальцю і Чорноволу, мріє збудувати пам’ятника руській трійці. Коли закінчаться політичні персоналії, будуватиме пам’ятника запорізькому підводному човну, пам’ятника варенику, скалці, чоботу, жабі та іншим архетипам української ментальності.
Щоправда, кажуть, ніби за 8 мільйонів, які убухали тільки у один пам’ятник Бандері, можна було коло Угринова збудувати справжній космодром і з нього запустити на зло москалям свій супутник, та то, напевне, брешуть.
Мер Керчі збудував пам’ятника десантникам. Стиль – сюрреалістичний мінімалізм кубізму, але меру цього говорити не можна, бо на тих, хто вважає пам’ятник образою полеглим, він обзивається словами «покидьки» ,«гі…нюки» та «дебіли», і то в прямому ефірі. Ще б пак, адже тільки встановлення пам’ятника коштувало бюджету 999,7 тис. грн. То він вже мусить за такі гроші бути гарним. Кажуть, ніби мешканці Керчі змовилися у того самого скульптора замовити прижиттєвого пам’ятника своєму меру.
Мер Одеси збудував пам’ятника Катерині ІІ, проти чого навіщось виступала несвідома громадськість. Міський очільник їх не послухав, і правильно. Бо поруч ще мають збудувати пам’ятника Ковалю Вакулі, Червоним Черевичкам Як у Самої Цариці, пам’ятника Оксані, Куму, Голові, та за одно і пам’ятника Чорту – можна, як його грає у новорічному мюзиклі Кіркоров.
Коня кують, а жаба лапу підставляє. Отак і мер невеликого міста Коломия, що на Заході України, вирішив приєднатися до спільноти мерів великих міст. Почав традиційно: на пам’ятник Іванові Франку не поскупився віддати 6 мільйонів бюджетних грошей. Для громади, мовляв, нічого не шкода. При цьому, 115 тисяч досі шукає прокуратура з міліцією. Задіяли навіть пошукових псів, але гроші ніби у повітрі розчинилися.
Ми любимо прекрасне і не проти, щоб мери міст втілили хоч би кожну хвилину української історії у камені, чавуні та інших сплавах на вулицях, скверах і у парках рідних міст. Якщо нам після цього доведеться пробиратися між пам’ятниками, як між дошками у кума в паркані, то ми не проти. А як бюджети рідних міст? Бюджетам не вперше. Витримають!
