«Те, що я зробив за 25 днів, чи за 21 день — це за всю історію ніхто не зробив у Івано-Франківську», – заявив екс-кандидат в депутати Верховної ради Михайло Ноняк. І одразу не второпаєш чого тут більше – сліпої самозакоханості, чи звичайного нерозуміння ситуації.
І дійсно, за такий короткий термін перепаскудити все, ще треба вміти. Рекорд достойний «Книги Гінеса».
Насправді й до Ноняка знаходилися піжони, котрі (внаслідок переоцінки своїх перспектив) відбирали голоси в достойних людей, внаслідок чого вигравали на виборах сумнівні типи. Ноняк, звичайно ж, не піжон, але вмудрився «за 25 днів, чи за 21 день» перевищити всі досягнення своїх попередників, фактично вкравши в Петра Шкутяка 10% голосів.
Як результат – маємо в парламенті Олександра Шевченка. Результати ще не остаточні, але навряд чи щось зміниться. І не про Шевченка мова, і не про Шкутяка, зрештою. Мова про Ноняка.
От, невже хлопець з Надвірної, який до Івано-Франківська не мав жодного відношення (за винятком п’яти років, коли навчався в місцевому вузі) і котрий зараз мешкає в Києві, сподіватися на масову підтримку івано-франківців. Притямна людина напевно б зважила всі за і проти й зняла свою кандидатуру. Але ж сотники Майдану переконали, що треба йти до кінця. От, курва мама, знаючи кількох з цих сотників особисто, я вже сумніваюся, що хотів би жити в країні, котру вони малюють в своїй уяві.
Майдан, без усякого сумніву, для українців подія сакральна, і від цього нікуди не подітися. Тому спекуляції на цьому (навіть невимушені) додають голосів. От десять відсотків і повелися. А, з іншого боку, є в таких спекуляціях певний гандж. Особливо, коли внаслідок цього до парламенту проскакують самі знаєте хто.
Цей парламент, як стверджують всі аналітики (і навіть я, не будучи аналітоком з цим погоджуюся) не відбуде повний термін. Надто стрімко все змінюється все в державі. Тому незабаром нас чекають нові вибори. Я чомусь впевнений, що Ноняк знову піде в депутати. Хоча на наступний раз певно вже від «Самопомічі» Садового.
