Політика хитра штука. Навіть дуже хитра. А вибори, як кажуть люди знаючі, не закінчуються ніколи. Не встигли закінчитися парламентські вибори, як почалися розмови про наступні вибори – президентські. І якщо оглядачі, експерти тільки обговорюють, то передбачливі політики вже давно готують собі стратегії на майбутнє.
І ми тільки можемо спостерігати з екранів телевізорів чи на шпальтах газет “дивні” витівки сильних світу цього, дивуватися чи активного обговорювати, висловлювати своє незадоволення чи навпаки, вихваляти їх.
А насправді часто-густо це просто є частинкою великої стратегічної гри, котра в кінці-кінців повинна дати свої результати. А результат перед виборами один – прихильність електорату та його “галочки” у бюлетнях навпроти прізвища кандидата, котрий потратив не один мільйон, щоб ми з Вами ці “галочки” поставили.
Ото ж бо. Усі ми звикли з давніх давен нарікати на свою владу. Влада погана, про це знають навіть малюки, котрі уважно слухають старших. А для дорослих покритикувати владу – це топ-тема у будь-яку пору року. Однак, як би це парадоксально не звучало, альтернативи сьогоднішній владі немає. Опозиція, яка тепер протистоїть владі, вже має значний стаж “роботи” – вона цим же займалася і впродовж 2005-2009 років. Тому теперішня опозиція вирішила продовжувати “збагачувати стаж”. Людям це ж цікаво! Хоча як тут ще сказати, пересічним громадянам вже починає ставати не до вподоби така ситуація…
Від олігарха до опозиції … один крок.
Поки що народу цікаво, коли теперішня влада в особі такої собі напівтаємничої “сім’ї” Президента підминає під себе і владу і бізнес та розправляється з олігархами, близькими чи далекими. Але з часом народ може перестати реагувати на дії опозиції, котра окрім гучних заяв і парламентських бійок нічого кращого запропонувати не може. Тоді опозиція втратить свій останній козир – народну підтримку і остаточно стане “ручною”. І виконуватиме тільки представницьку функцію, коли будуть приїжджати європейські посланці перевіряти рівень української демократії.
Хоча, опозиція може отримати подарунок долі – тих самих ображених “сім’єю” олігархів. Такий сценарій досить імовірний. Коли з них остаточно “вижмуть” усі соки, вони можуть піти ва-банк. Так, як свого часу було перед Помаранчевою революцією.
Олігархи про це знають і, мабуть, посилено думають над тим, що робити далі. А дехто вже відчуває до себе підвищену увагу контролюючих органів. Досі існувала система домовленостей, в рамках якої “сильні світу цього” закріплювали за собою сфери впливу, а взамін платили деякі суми у вигляді внесків і спокійно працювали.
Проте, такий баланс інтересів зазнав кардинальних змін. З кінця минулого року управління країною перейшло до рук тієї самої “сім’ї”, а цей термін став мало не міфічним.
Зробив дин крок – треба робити й другий.
На сьогоднішній час влада в Україні перебуває в одних руках. Тому, щоб продовжити життєздатність цього проекту і щоб він не зазнав краху, Янукович зобов’язаний йти на другий термін. У іншому разі, його і його “сім’ю” чекатимуть “криваві месники” – ображених вистачить доволі, починаючи від неугодних олігархів і закінчуючи простими громадянами.
Тому, на питання, чи може Янукович дозволити собі не виграти вибори 2015 року є одна проста відповідь – ні.
Тотальний контроль над силовою вертикаллю і фінансово-бюджетною системою забезпечує спокійне життя Президенту. За інших обставин можливий і навіть “силовий” сценарій або ж новий Майдан. І тоді “сім’ї” доведеться розпрощатися з тим, що вона встигла надбати: з великими бізнес проектами і самим адмінресурсом, який приносить чи не найбільше доходів.
Тому, щоб усе не закінчилося надто трагічно, швидше за все буде реалізовуватися стратегія “отримати якомога більше і зберегти”. Тому, другий похід на президенство – більш ніж реальність. А значить, потрібно забезпечити йому перемогу на виборах.
Усе вирішать політтехнології. Урок Ющенка.
Рейтинги у нашій країні – справа дуже невдячна. Тут можна і “в яблучко попасти”, і облизня спіймати і навіть до суду можуть притягнути (як це робила пані Королевська). А сучасні технології, які застосовуються на виборах, подекуди роблять непередбачувані речі.
Тому те, що до діючого Президента паде рівень довіри населення, не особливо бентежить його оточення, які роблять ставку на політтехнології, яких існує вдосталь.
Можна просто підібрати таких супротивників, на фоні яких “наш кандидат” виглядатиме просто безальтернативним за такої ситуації. Не дарма деякі експерти прогнозують технологію, за якої у другий тур президентський виборів 2015 року потрапляють Янукович і Тягнибок. На користь того, що такий варіант має право на життя, свідчить і посилена “увага” до цієї політичної сили з боку ЗМІ, обрання її представника віце-спікером і те, яким чином поводять себе її представники.
Таким чином, народу запропонують головними суперниками діючого Президента і націоналіста. Це в Галичині підтримують “Свободу”, а для решти України – це неприйнятний варіант. Люди можуть просто злякатися і тому виберуть нехай погану, але все ж таки стабільність.
А от коли у другому турі зійдуться діючий Президент і представник лівого спектру, комуніст для прикладу, то в такій ситуації галичанин “не посміє” проголосувати за останнього. Такий варіант, названий “технологією Волкова”, уже був реалізований на президентських виборах 1999 року. Залишається просто безальтернативно обирати, яке “зло” є “меншим злом”. А тут і ЗМІ і пропаганда і агітація під рукою – головне, як подати.
Опіум для народу.
Жорстка політика по відношенню до олігархів може означати дві речі:
Перше – дистанціюватися від них, нівелювати їхні впливи на економіку та політику країни, зосередивши всю владу у своїх руках;
Друге – зіграти на публіку. Усім відомі передвиборчі фрази Ющенка, коли на всю країну лунало: “багаті поділяться із бідними”, “10 мільйонів робочих місць” тощо. І якраз повне фіаско як Помаранчевої революції так і особисто Ющенка полягало в тому, що ці гасла не були реалізовані. Поговорили та й забули. А тут можна показати, що багаті дійсно можуть поділитися з простим народом. Можна і зарплати підняти, і пенсії, і про освіту з медициною не забути. Тому “розкуркулення” дуже сильно зіграє на руку владі: образ справедливого президента, який бореться з злодійкуватими олігархами, може пристойно підняти рейтинги Януковича.
Нехай і Президент не зовсім “такий”, але ж він це робить для нас, для народу, для простих людей. При цьому турбуючись про соціальні питання – а вони є найбільш болючими для населення. Люди вже встигли стати надто вразливими до повідомлень, про те, що той чи інший олігарх купив собі черговий бізнес чи поповнив свої статки на якісь там мільйони умовних одиниць. В той час, коли пересічні громадяни ледь зводять-кінці з кінцями…
Описана вище ситуація сприятлива для формування “відповідального типу виборця”, оскільки все більше людей ставатимуть соціально залежними, незаможними, а відповідно підтримуватимуть популістську риторику політиків та охоче їх підтримуватимуть. А це – саме те, що треба.
Націонал-патріотичні гасла, що були лейтмотивом Помаранчевої революції, зусиллями політиків можуть поступитися першістю соціальним закликам. Боротьба за Україну – це добре, але голодним за неї боротися тяжко. Те, що Україна в небезпеці розуміють усі, проте все більше людей перестають довіряти політикам, котрі ці гасла виголошують. Вже багато разів наступали на одні і ті ж “граблі”.
Головне – правильно це усе подати. А це вже справа політтехнологів. Найважливіше у цій справі – знайти “правильного” ворога народу і весь негатив і народний гнів перевести на нього. За такої ситуації і на вибори не страшно буде йти.
Процеси, перелічені вище ведуть по одній дорозі – до так званого “білоруського варіанту”. Це коли вся влада знаходиться в одних руках. І одна “рука” керує, розподіляє, карає. У підсумку матимемо державний капіталізм. Цей уклад добре знайомий на пострадянському просторі.
Тут усе майже ідилічно: державні підприємства, олігархи під контролем, уряд забезпечує соціальні виплати і гарантує вихідні по святах. А мудрий правитель керує усім цим. За таким принципом живуть у Білорусі та Казахстані. Недарма нас так тягнуть у Митний союз – теперішній владі він ментально ближчий, ніж Європейський Союз.
Прикарпатські реалії.
Не потребує доведення той факт, що наша область є глибоко патріотичною. І те, що націонал-демократичні сили тут здобувають більшість, також доведення не потребує. Проте, як ненавидів прикарпатський виборець Л.Кучму до того, на Президентських виборах 1999 року він віддав за нього 70 відсотків. І це не стримало шквал критики наших краян на адресу другого президента і відвертої антипатії до нього через декілька років по тому.
А на його підтримку впродовж усіх двох турів по нашій області їздили народні колективи, відомі артисти та письменники. А тут ще варто не забути про адмінресурс та “бюджетників” – вчителів, лікарів, соціальних працівників тощо. Звичайно, ніхто тепер насильно заставляти агітувати чи голосувати не буде, але існують і більш “витонченіші”, осучасненіші форми переконання. Для прикладу – матеріальне чи кар’єрне заохочення.
Втім, діюча влада може розраховувати на Прикарпаття з іншої точки зору. Навряд, чи команда Президента погодиться виставити у другий тур представника лівої ідеології – комуніста чи соціаліста. Рівень суспільного незадоволення щоразу зростає, а така ситауція для комуністів і соціалістів є рідною. Недарма ліві сили нарощують свої рейтинги саме на Східній та Південній Україні. І якщо соціалісти ще не мають яскраво вираженого лідера, то комуністи – так. І довіра до них є дійсно великою. Тому, це є своєрідною загрозою для команди діючого Президента. Оскільки у ситуації постійного погіршення рівня життя людей все популярнішою стає саме ліва ідеологія.
А якщо взятии до уваги той факт, що кількість населення Східної та Південної України є куди вищою, ніж на Галичині, то протиставити Західну Україну з її націоналістичними переконаннями Східній, котра аж ніяк не сприйме правого кандидата – удар “в десятку”. Головне, щоб західняки підтримали правого кандидата, який потрапить у другий тур – і справа готова.
А в другому турі вже перемагає “стабільність” – ризик приходу до влади крайніх націоналістів подолано. І це не варіант Ющенка, якого окрім Західної України підтримали також північ та Центр – ультраправий кандидат не зможе здобути тут відчутної переваги.
А якщо ще зіграти на низькій явці, коли для більшості виборців буде просто байдуже, а на дільниці прийдуть ті, “що треба” – то й на перемогу розраховувати можна.
Втім, це тільки один із варіантів, яким чином прикарпатський виборець може потрапити у чергову схему політтехнологів, котрі ламають голови уже відтепер, створюючи хитрі комбінації для того, щоб заволодіти нашою з Вами прихильністю.
Пригадаємо один із найпам’ятніших візитів Президента на Прикарпаття(ВІДЕО з youtube)
Едуард Волоськевич, спеціально для Версій
