З 2010 до 2011 роках був головою Івано-Франківського обласного осередку ВМГО «Демократичний Альянс», а у 2012-2013 роках – координував Громадянський рух «Чесно» на Прикарпатті.
- Сьогодні багато говорять про те, що кардинальних змін у суспільстві, на які очікували українці після Євромайдану і зміни влади, не відбувається. В чому, на Вашу думку, головна причина?
Сьогодні в Україні є два фронти: один на сході країни, другий – це боротьба з корупцією, яка і є найголовнішим гальмом на шляху до кардинальних прогресивних перетворень у суспільстві. Якщо на загальнодержавному рівні в цьому напрямку ще щось робиться, створюються відповідні органи, які починають діяти, то на місцях все залишається по-старому. Фактично, тут окрім громадських діячів та журналістів ніхто викриттям корупції не займається.
- Яким чином потрібно діяти, аби все ж подолати цю хронічну хворобу наших посадовців різного рівня?
Бачу три складові антикорупційної діяльності, завдяки яким вона, хоч і не в мить, з часом, зменшить рівень корупції в країні.
Перше – це прозорість. Потрібно забезпечити публікацію на веб-сайті всієї інформації міської ради: рішень виконкому, різних реєстрів, протоколів комісій та навіть бюджетів садочків чи комунальних підприємств. Має бути зручний доступ для будь-якого мешканця міста до інформації про процес підготовки рішення щоб їх зупиняти ще до ухвалення. Має бути нормою що на веб-сайті міськради можна знайти інформацію, хто взяв комунальне приміщення в оренду, чому саме цьому суб’єкту було надано таке право, яке призначення оренди, копія договору та інші документи що дозволяють отримати інформацію про комунальне майно.
Позитивний приклад прозорості дає нам Долинська міська рада, практикуючи публікацію переліку приміщень комунальної власності з фотографіями та детальним описом, які можна взяти в оренду. В інших регіонах такого немає, а треба було б запровадити.
- А друга складова? Напевно має бути пов’язана із законодавством?
Певно мірою. Я би назвав її так – «Правило». Допоки окремому чиновнику буде дозволено одноосібно і на власний розсуд приймати відповідальні рішення стосовно того ж комунального майна, доти це створюватиме передумови для хабарництва й корупції. Потрібно міняти цю практику по суті, вносити зміни в законодавство, в нормативні документи на місцевому рівні, виписувати досконало всі правила – різня Порядки та Положення. Тоді вже не провернути буде схеми, за якими часто приміщення в центральній частині міста віддаються комусь в оренду – без публікації, без оголошення конкурсу, на пільгових умовах… Потім там робиться ремонт, вартість якого можна оцінити в розмірі не менш ніж 25 відсотків ринкової вартості майна, а в результаті орендар отримує право на приватизацію приміщення шляхом викупу. І хтось так стає власником прекрасних приміщень в центральній частині міста. Так, потенційно зокрема, могло статись за адресою Бачинського, 4.
Відомо, що в загальному на реалізацію подібних «проектів» йде до двох років – що ж, не так вже й довго, терплять заради щастя мати приватну нерухомість в центрі міста.
Далі наступна складова – політична воля. Якщо її немає, то журналістам, громадським діячам дуже складно викривати корупційні схеми, проводити розслідування. Для цього, до речі, й самим журналістам і громадськості потрібно бути небайдужими, мати бажання контролювати всі ці питання, роботу міської ради, діяльність депутата, за котрого на виборах віддавали свої голоси.
- До речі, восени знову будемо віддавати голоси на місцевих виборах… Як зробити так, щоб не повторити попередніх помилок і не привести до влади на місцях тих самих діячів, котрі вже не один рік сидять у радах, а ніякої користі не приносять і навіть навпаки?
Треба пам’ятати історію. Причому не таку вже й давню. Після Помаранчевої революції теж проходили місцеві вибори. Напередодні виборів Верховна рада змінами у виборчому законодавстві заборонили самовисування. Вийшло так: ідіть до партії, кланяйтеся, просіть, щоб вас взяли до себе і дали шанс потрапити в міськраду. Потрібно, щоб на наступних виборах у повній рівновазі висування кандидатів проходило 50 відсотків за одномандатними мажоритарними округами з правом самовисування, а 50 відсотків – за закритими партійними списками. Тоді через деякий час з конкретної людини можна буде спитати, як вона відстоює в раді інтереси свого округу і буде політична відповідальність збоку партій.
Ще, на мою думку, по-перше, варто запровадити вибори міського голови в два тури – це надасть обраному меру максимальної легітимності. По-друге, потрібно забезпечити максимальну відкритість джерел фінансування виборчих кампаній, щоб не було, як раніше: фінансово-промислові групи дають кошти, виставляють медійно-пізнаване лице і під його брендом протягують в раду всіх, кого треба. І третє, це заборона політичної реклами на телебаченні. Це дасть змогу значно скоротити передвиборчі бюджети, зв’язок з фінансово-промисловими групами втратить сенс і з малим бюджетом можна бути йти на вибори й самовисуванцям.
- Як Ви вважаєте, у яких нинішніх гравців на політ арені області і країни в цілому є шанс скласти ядро місцевих рад на наступних виборах?
Гадаю, точніше , сподіваюся, що ми побачимо багато нових облич. Рейтинги нинішніх політиків ймовірно і надалі будуть падати, а це означає, що є шанси для перемоги і представників позапарламентськими політичними силами. Запит на це в суспільстві є. Він залишився нереалізованим ще від Євромайдану. Парламент оновився лише частково. Активно пішли на вибори до Верховної Ради журналісти та активісти, але пішли за списками політичних сил. А треба було об’єднатися й піти окремою новоствореною силою, щоб ініціювати рішення й впливати на їх прийняття. Треба, щоб на осінніх виборах до місцевих рад прийшли до влади нові кадри, ті ж самі журналісти, громадські діячі, колишні вояки з АТО, котрі до війни у мирному житті були інженерами, менеджерами, підприємцями. Бо насправді місцева рада це про організація міського простору та надання якісних послуг для жителів.
- Ви сказали що новим парламентарям треба «впливати на прийняття рішень» – впливати яким чином? Проводити переголосування по п’ять разів, допоки не проголосують нардепи так, як треба?
Ні, це, безперечно, є порушенням регламенту прийняття рішень. Треба навчити врешті решт депутатів, котрі самі ж нещодавно проголосували за регламент, сьогодні його ж порушують…Для цього в Верховній Раді, наприклад, є журналісти, є молоді депутати, котрі можуть не просто надати гласності якомусь не регламентному прикладу, а й змусити регламент дотримуватись.
А на рівні місцевих рад журналісти, громадські діячі, свідомі депутати можуть за порушення регламенту подавати до суду, писати журналістські матеріали.
До речі, існує порядок, за яким проекти рішень мають публікуватися на сайті ради за 20 днів. А на практиці ця вимога постійно порушується. Не тільки не публікуються за 20 днів, але й пізніше, або публікуються одні, а голосуються потім зовсім інші, і при цьому вже й постфактум їх на сайті не міняють. В Івано-Франківської міськради в цьому плані ще справи не так вже й погано: все виконується більш-менш у відповідні терміни.
- Щодо Статуту міста, його так само дотримуються? То чому виникла ідея оновлення чи заміни?
Ідея не нова. У нас в Інституті політичної освіти питання Статутів міст вивчається вже декілька років, і фахівці прийшли до висновку, що громаді міста потрібно дати не лише механізми впливу на дії влади, а й механізми ініціювання рішень. Потрібен простий та дієвий інструмент. На сьогодні для того, щоб жителям самим винести на розгляд питання, поставити проблему й запропонувати по ній рішення, потрібно зібрати 20 тисяч підписів членів міської громади. Погодьтеся, це практично нереально. Так само й щодо громадських слухань, які можна провести за ініціативи близько 10 тисяч членів громади. Це теж дуже багато. Тому саме ці «кількісні» моменти в першу чергу вимагають корегування. В новому проекті редакції Статуту для вирішення питання рівня міста й внесення проекту рішень достатньо буде 200-300, а для ініціювання громадських слухань не менше 35.
4 березня по новому Статуту міста пройшли громадські слухання. До 12 березня приймалися пропозиції громадян. Тепер вони будуть опрацьовані, і надіюсь і кінці квітня, сподіваюся, місто таки отримає новий Статут.
- Гадаєте за нього проголосують депутати міськради? Це ж додасть повноважень громаді міста, а депутатам – скоротить…
А от ми на голосуванні в міськраді й побачимо, хто чого вартий, «who is who», як кажуть. Це дуже важливо, як пройде голосування. Воно стане своєрідним маркером. Тим депутатам які проголосують «За» точно не буде соромно за підтримку рішення, вони виступають за справжню реформу місцевого самоврядування та хочуть щоб люди почали хоч трохи довіряти місцевій владі. А не проголосують позитивно ті, хто просто бояться громади, хочуть вирішувати все й надалі кулуарно.
- Ну не проголосують, а далі? Знов будуть сидіти в раді й вирішувати все так, як їм треба?
Ось тоді й треба буде діяти. Це якраз відбудеться до виборів. От і потрібно буде показати, через інтернет, наприклад, з адресами і телефонами, приналежністю до політичних сил хто саме з депутатів підтримує зміни в новому Статуті. Гадаю, що буде ще й і інша інформація від руху «Чесно», зокрема, щодо того, хто з депутаті належав до якоїсь політичної сили, а за 6 місяців до нових виборів раптом став позапартійним і незалежним.
Підсумовуючи сказане, хочу наголосити. У нас ще є час, у нас ще є 6 місяців для того, щоб підготуватися до революції
- Що, знову майдан?
Та ні, надіюсь Третього Майдану не буде. Принаймні, він Україні непотрібний, це буде на руку лише ворогам. Якщо ж людський гнів, невдоволення діями влади повернути в конструктивне русло, то в місцеві ради максимально прийдуть люди, котрі раніше не займалися політикою, а значить, не зіпсовані нею. Революція в Україні має продовжуватись знизу – з оновлення місцевих рад. Перерости в революцію відповідальності за своє міст, квартал, вулицю та будинок. Тому будемо мати шанс у жовтні на виборах починати виховувати нових справжніх політиків.
Інтерв’ю вела Лариса Світлярська
Андрій
дилетант
Коментарі закрито.