Зважаючи на інформацію, що укрсучвлада (українська сучасна влада) буцімто планує оголосити на наступному тижні вихідний день на честь “звільнення” України від “німецько-фашистських загарбників” – вже просто несила мовчати…

Почнемо з маразматичної дефініції вислову “Велика Вітчизняна війна”: при чому тут велика і при чому тут Вітчизна, адже воювали два антилюдські монстри, колишні союзники і побратими у “дерибані” Європи. Ідеологія була подібна, прапори подібні, державний терор супроти інакодумства – теж тотожний. А якщо зважити на те, що втрати комуністичних сухопутніх військ більше як у десять разів перевищували втрати нацистських військ, то чому “Велика” війна? Українці ж бо на той час змушені були стріляти один в одного, знаходячись по обидва боки фронту бойових дій… Про параноїка Сталіна, який знищив на цій війні половину населення, а іншу, вже після війни, посадив у Гулаги, не буду повторюватися, бо хто цікавиться – той знає.

Мені довелося позавчора бути присутнім на такому “святкуванні” у Івано-Франківську. Бо націєтворча війна за спільне минуле приречена, якщо київські дебіли будуть вказувати місцевим, як і що святкувати. Бо є місцева специфіка. А специфіка німецької окупації Прикарпаття є такою, що ще живі очевидці тих страшних часів, а вони, ці старенькі люди, – не будуть брехати чи навіть прибріхувати. І не до порівняння жорстокість нацистів до жахіть, які прийшли на Галичину разом із комуністами! Попитайтеся у селах…

Тому обурило анонсування цього заходу – в робочий час, вірніше оголошено початок о 07.45, тобто до початку робочого дня. І завершилося десь за годину. І якщо табачниківське повернення совіцьких міфів і кумедно-трагічне переписування новітньої історії впливатиме хіба на учнів молодших класів, то ггвалтування усіх держслужбовців Франківська в робочий час вистояти “для галочки” із байдужими обличчями на черговому “всенародному віче-реквіємі” я вважаю справжньою наругою над загиблими у цій війні.

Війна мертвих вже давно примирила і вбиті вже і так її виграли, бо не бачили всього того, що відбувалося на українській території після зміни окупантів. І якщо ми зараз достеменно не підраховуємо, скільки відсотків сталінського “гарматного м’яса” загинуло від кулеметів “заградітельних отрядов” НКВД, що стріляли неозброєним голодним бійцям у спину, а скільки – від німецьких куль, то тут чесні люди мали би противитися і протестувати. Особливо коли політики і влада піаряться на переписуванні історії. Бо одна справа – заклеїти “привітаннями” від президента і його кишенькової партії Регіону всі придорожні бігборди, а зовсім інша справа – піар на кістках убитих. Адже насильна панахида, тобто коли держслужбовців примусили ослуговувати чиїсь політичні забаганки – хіба це не глум над душами убієнних?

Боляче було спостерігати за всією цією показухою. І я співчуваю заляканим держслужбовцям, яких зігнали, як скотину, до “вічного вогню”, аби звично згодом відзвітуватися у секретаріат президента… Але ж чому не відзначала наша доблесна і глибоконаціоналістична влада справді перспективне для молодої держави козацьке свято Покрови, символічного дня створення УПА? Тим більше, що настирних і галасливих свободівців, які своїми партійними прапорами останніми роками дискредитують практично усі державні святкування на Івано-Франківщині, того дня у місті практично не було, вони організовано виїхали до столиці – піаритися на Марші ОУН-УПА?.

Бо якщо я поки що мовчу стосовно деяких маразмів колишнього зека Януковича, то це зрозуміло – мені, як і більшості прикарпатців, імпонує його “європейський прорив”, до якого його примусила путінська Росія. Але ж не можна мовчати, коли українська гуманітарна політика, на відміну від державної, не розвернулася з “проросійського вектору” до європейського, а теперішнє культивування совіцького міфу про “Велику Вітчизняну” і “совєцкій народ-побєдітєль” напрочуд грунтовно збігається із російською імперською концепцією.

І наостанок. Влада має безліч можливостей, аби полегшити існування тим кільканадцятьом ветеранам Другої світової війни, що доживають свого віку на Прикарпатті, – які дійсно проливали кров. І хочу виокремити штатних, обвішаних ювілейними медалями НКВД-стів, які контролюють ветеранські спілки і які скоординували виключно на себе всі ті фінансові “крихти з барського столу”. А от самотні, розбиті хворобами та злиднями ветерани Червоної Армії та Української Повстанської Армії, з радістю би прийняли будь-які подарунки, ліки чи просто теплі слова… Ось така моя думка. Вибачте, але от написав – і стало якось комфортніше на серці…