«Критична думка» від екс-свободівки з Івано-Франківська Світлани Оришко

 Була налаштована на позитив, дивилася на майбутнє крізь рожеві окуляри, маючи надію, що з депутатськими важелями, ресурсами, впливом зможе багато зробити для рідного Франківська.

Пропрацювавши цей час у міськраді та депутатських комісіях, зіштовхнулася з багатьма такими речами, що врешті решт зробила висновок – щоб громада міста мала реальну користь від депутата, йому краще бути вільним від «політичних кайданів» чи «політичного даху» над головою, як вам більше сподобається це називати.

Сьогодні, розмірковуючи про пройдений депутатський шлях та майбутні місцеві вибори, пані Світлана стовідсотково переконана: «Деполітизація місцевої влади – це одна з основних умов її якісного функціонування».

• Ви стали депутатом міської ради як член Всеукраїнського об’єднання «Свобода», котре, принаймні на той час, мало досить високі рейтинги серед мешканців міста. І що – з перших днів депутатства ця партійна приналежність стала заважати?

Безперечно, ні. В партію прийшла за щирими переконаннями, котрі, до речі, не змінюю ніколи. Була причетна до політичної сили і відповідно виконувала свої зобов’язання як перед нею, так і перед виборцями. Дуже хотіла, й хочу дотепер, змінити місто на краще. До мене, як до депутата-списочника, а не мажоритарника з певного округу, зверталися люди з різних районів Франківська зі своїми скаргами, незадоволенням, проблемами. Чесно, старанно працювала для їх вирішення, залучаючи не тільки депутатський ресурс, а й власні кошти. Діяла в законодавчому полі.

Але з часом зрозуміла, що сама, як і більшість депутатів, потрапила в «течію», в тенета міськвиконкомівських кабінетів та коридорів, що поглинають депутатські ініціативу, активність, наполегливість і принциповість. Як би депутат не намагався, якщо він належить до політичної сили, то все одно лобіює її інтереси або інтереси певних політичних персоналій. І перестає чути голос громади, голос людей, заради котрих, по суті, йшов працювати в місцеву раду. Я й сама мала кілька прикладів, коли хотіла й пробувала щось зробити, амбітно замахувалася на вирішення серйозних питань, але певні політичні процеси, які були на той час в місті, не дозволяли мені діяти так, як я вважала за потрібне.

• То причина Вашого виходу зі «Свободи» у тиску, який чинило на Вас політичне оточення?

Ні, не в тиску, а в переконанні, що незалежно діяти на користь місту може тільки депутат, не пов’язаний з політичними колами.

• Легше стало працювати, як звільнилися від політики? І чи реально відбулося це «звільнення»?

Працювати нелегко було й раніше, й тепер не легше. Нам дістався дуже складний час. Перші роки каденції нинішнього складу міськради припали на період режиму Януковича, коли західні області, як кажуть, були в немилості. Потім назріла революція, але її здійснення не могло змінити все на краще в одну мить. Зі старою системою дуже важко боротися, особливо, коли, як певні особи, так і цілі політичні сили тягнуть в сьогодні за собою шлейф зі старих методів, поглядів, схем… Ані з корупцією, ані з бюрократією швидко не впоратись. Ті, хто протидіє оновленню суспільства, спочатку притихли після революційних подій, бо злякалися. А потім побачили, що не так вже їм і погано – мало що змінилося. Й знову підняли голови й включилися до негативних процесів.

Фактично Україна ще не мала незалежності донині. Постійно була під тиском. Революція Гідності допомогла людям по-справжньому звільнитись і проявити свою народну волю. Але й сьогодні ще не все стає на свої місця, люди можуть втратити надію, зневіритися.

• Від чого, на Вашу думку, залежить успіх позитивних перетворень в країні, в місті?

Від усіх нас, починаючи від Президента й завершуючи кожним пересічним мешканцем міста, вулиці, будинку. Я чесно вірю в Президента Порошенка, в позитивні зрушення, які він робить. Ніколи ще громада не мала тих мінімальних прав, які має зараз. Те, що до думки громади прислуховуються, дуже важливо.

Я підтримую демократичний, європейський шлях України, шлях розвитку й відкритості. Але йти до Європи ми маємо, починаючи змінювати на краще кожен сам себе. Заяви, що ми є європейці, не повинні бути голослівними. Ми повинні змінити свій менталітет, своє ставлення до майна, до власної участі у розвитку міста.

В Івано-Франківську часом складається таке враження, що на нинішньому етапі як влада, так мешканці поводяться, ніби це вже все – фінішна пряма. Що називається «А після мене хоч потоп». Подивіться на безсистемну забудову обласного центру, його історичної частини та зелених зон! Ви подивіться на той жахливий стан, в якому знаходяться архітектурні пам’ятки Франківська, на їх обідрані фасади! Чи взяти зовнішню рекламу, яка відсутністю смаку й необмеженою кількістю спотворює обличчя міста?

Або наведу інший приклад. Їду за кермом, переді мною машина, уся, вибачте за слово, обліплена українськими прапорцями, наклейками національних кольорів. Ну, гадаю, український патріот. Стаємо на світлофорі. Відкривається віконечко водія, і звідти на дорогу вилітає порожня пачка від сигарет. Та хіба ж це справжній патріотизм? Це показний, фальшивий. Той, хто любить Україну, любить і своє місто і не стане паскудити там, де живе.

• Напевно, кожному місту, як кожному дому, потрібен гарний господар…

Так, Ви правильно зрозуміли мою думку. Мешканці повинні дбати за своє місто, але очолити громаду повинна гідна людина – мер, справжній господар, котрий дбатиме за місто, як за власну оселю, як за рідний дім. Це має бути людина, котру оберуть не за її вміння багато й гарно говорити, не за презентабельну зовнішність, а за те, що ця людина готова буде віддати місту всю себе – свій час, свій професіоналізм, свою любов і турботу. Обираючи голову міста, вважаю, потрібно подивитись, чи він добрий сім’янин, в яких умовах живе він сам і його родина, чи він здатний її забезпечити, захистити, подбати про неї. Якщо людина живе в неміцній сім’ї, місить біля хати болото під ногами, то вона й за місто не зуміє подбати як слід.

• Але ж один в полі не воїн, який би він не був добрий. Меру потрібна надійна команда однодумців…

І це ще одне важливе питання, котре потребує вирішення. От незабаром будуть вибори у місцеві органи влади. Тоді нам, виборцям, і дається шанс змінити стару систему, повністю оновити склад виконкомів. За роки роботи у владі я побачила, що ми звикли до старих методів, старих підходів. Ми всі працюємо в обмеженому полі, тобто у міськраді, в депутатських групах, комісіях максимум чоловік по десять. І це все люди з влади, з міськвиконкому, ради. А де громада? Де її представники? Справжні, не дуті? Де підприємці, громадські діячі, представники засобів масової інформації, пенсіонери? Це саме ті люди, котрі знають справжні потреби міста, можуть запропонувати правильні рішення і допомогти втілювати їх в життя. Ні, цих людей немає. Немає прозорості роботи, немає відкритості. Все поміж себе, знову ж на користь політичним інтересам партій, персон. Справи вирішуються кулуарно, чимало випадків (кажу, бо знаю точно, зустрічалась), коли відкритим текстом говорять певні особи в міськраді: «Ваше питання може бути вирішене, але є нюанси…». Розумієте, про що ці нюанси?

От, наприклад, хоче людина зробити приватний дитячий садок. Просить виділити ділянку, де сама все обіцяє збудувати, благоустроїти, відкрити приватний дошкільний заклад. Не дають… Чому? А тому, що «нюанси» заважають, тому що це не в чиїхось інтересах або чийсь матеріальний інтерес треба врахувати… Чому, скажіть, підприємець, у котрого всі документи в порядку, який робить корисну справу, отримує відмову, бо це просто комусь з чиновників не подобається?

Лише вийшовши з партії, я зрозуміла, що у владу потрібно заводити абсолютно нових людей. Тих, хто не знає напрацьованих схем, хто не думає про нюанси… Все зараз у владі вирішується у ручному режимі. Треба мати політичну волю, щоб діяльність місцевої влади повністю перенести у площину закону, чітко виписати єдині для всіх правила і діяти за ними на користь громаді.

До речі, ще зауважу – дуже мало зустрічала я у владі добрих людей. Так, просто добрих. Система з’їдає, вберегтися від неї складно, але можливо. Я знаю, що такі є зараз. Володимир Чорноус, Олександр Бубен… Це ті люди, з якими мені довелося працювати разом, наприклад, Олександр Бубен є головою депутатської комісії, в якій я є секретарем. І я бачу, що ці люди щиро дбають про місто, вміють відстояти інтереси громади, бізнесу.

• А чи не йдуть інтереси громади і бізнесу врозріз?

Так, не завжди співпадають. Але для того й потрібна влада, потрібен сильний і мудрий мер, який зуміє знайти спільну мову з усіма сторонами, спрямує можливості бізнесу (а вони є у місцевих підприємців) на благо міста й громади. Це ж зрозуміло: якщо ти, як бізнесмен, йдеш працювати на території громади, то зроби для неї корисне, йди до людей, вислухай їхню думку, врахуй потреби, попроси піти на компроміс у чомусь.

Хоча й громаді також треба йти на компроміс, не завжди вона права. Я працюю в комісії по літніх майданчиках і знаю такий приклад – на вулиці Пилипа Орлика мешканці будинку категорично виступають проти того, щоб на новий сезон бар «Бруннен» встановив свій літній майданчик. А причин вагомих не наводять – ні, та й годі… Хоча можна домовитись, висунути якісь умови – не працювати допізна, не вмикати голосної музики, поставити огорожу, благоустроїти територію врешті решт.

Між іншим, вбачаю в такій співпраці громади, комунальних служб і бізнесу велику перспективу для блага міста. Або навіть не просто співпраці,а радше в конкуренції. Бо комунальні служби сьогодні працюють погано, це не секрет. І люди правильно ними незадоволені, бо вони сплачують гроші і мають право вимагати від комунальників якісної роботи. А якщо дати приватному бізнесу можливість надавати ті ж послуги? І хай люди виберуть, кому за кращу роботу вони платитимуть і скільки. Тоді й постане питання, а чи потрібні взагалі нерентабельні комунальні служби, які утримуються за рахунок державних і людських коштів і не виправдовують свого існування?

• Як Ви голосуватимете при прийнятті Нового статуту міста?

Тільки «за». В ньому якраз закладені ті положення, котрі надають більше прав громаді, які створюють умови для того, щоб люди могли самі ініціювати, виносити на засідання ради питання на розгляд і впливати на те, як прийматимуться по них рішення. Знову ж підкреслю, що було б краще, якби у владу зайшли абсолютно нові, незаангажовані політично люди, тоді їм буде простіше знаходити з громадою спільну мову. Погано, коли в сесійній залі переважає одна політична сила. Виходить, знаєте, як кажуть: сам п’ю, сам гуляю, сам стелю і сам лягаю… Альтернативи немає. А це недобре…

• Чи так само чітко Ви вже визначилися й щодо голосування за майбутнього мера? Знаєте, за кого віддасте свій голос як виборець?

Виділила двох претендентів, яких вважаю гідними посісти цю посаду. Одного знаю давно, доводилося працювати разом, і я не сумніваюся в його порядності й фаховому потенціалі. До іншої людини ставилася раніше з осторогою, але те, що він робить зараз, мені дуже імпонує, і я бачу в ньому справжнього господаря для міста. Час прийде, визначуся остаточно. Головне – щоб ця людина не мала жодного відношення до хабарництва, не була заплямована навіть якими у цьому підозрами. Вона має бути криштально чесною. А взагалі я б казала людям – обирайте жінок!

• Ви не збираєтесь самі висуватись на мера?

Ні! (сміється). Я не лише про мерське крісло кажу. Я взагалі про владу. Жінка завжди є господинею в хаті, жіночий підхід до наведення ладу в господарстві дуже важливий. Мером бути, напевно, не так вже жінці й по силі, а ось другою особою в місті – цілком реально.

Я сама мати трьох дітей і хочу, щоб вони жили в нашому гарному місті, щоб не їхали звідси шукати по світах кращої долі, щрб прийняли від старшого покоління естафету і розвивали Івано-Франківськ, робили його ще гарнішим. Впевнена, так думає кожна жінка нашого міста.

І ще раз підкреслю, що дуже важливо, щою люди, які підуть у владу, зокрема, на посаду мера, не були зав’язані на якісь політичні сили, інакше це буде узурпація влади. Деполітизація суспільного життя міста, деполітизація місцевої влади – це одна з основних умов її якісного функціонування.

Інтерв’ю вела Лариса Світлярська