Міліція проти бійців АТО. Хто виправдовує франківські сутички?

Іноді, щоправда, хтось кине камінь та сколихне тихе болото. Таким каменем стала ситуація навколо бійців 128-ї гірсько-піхотної бригади, які зчепилися з місцевими міліціонерами.

Ситуація неоднозначна, бо в кожного своя правда. В бійців своя, а в міліціонерів своя. Всім, насправді, важко повірите в те, що розбита голова одного з бійців є наслідком його необачного падіння у відділку. Тому що всім чудово відомі відмазки міліціонерів. І навіть якщо постраждалий дійсно був такий п’яний (що навряд чи), що впав і забився – цьому ніхто не повірить, бо репутація в нашої міліції самі знаєте яка.

Але з іншого боку, чи праві аж настільки бійці 128-ї бригади, щоб їх захищати «цілим селом»?

Тут варто визнати, що попереду нас чекає ще немало подібних інцидентів. Бо ніде правди діти – на сході не завжди воюють люди високих моральних якостей. Військо – це зріз суспільства. Дуже своєрідний, але все ж такий, що це суспільство відображає. Нехай навіть дещо гіперболізовано.

І якщо дехто, повернувшись з війни, ховає свою уніформу в найдальшу шухляду й старається не дуже акцентувати на своїй участі в бойових діях, то його антипод навіть в оперу припреться в камуфляжі й на кожному кроці буде вивищувати себе над оточуючими. Така природа людських характерів. Війна просто все загострює.

Так ось – п’ятеро підпилих бійців 128-ї бригади спиняють міліцейську машину з претензіями, що, мовляв, «пагані мєнти» замість того, щоб воювати, роз’їжджають містом на імпортних тачках.

Що треба зробити з такими мєнтами? Набити пику, аби-с знали. Аж тут нежданчик – «паганий мєнт» застосовує балончик зі сльозогінним газом. Гадаємо не заради розваги. Бійці викликають своїх на підмогу, міліціонери своїх. Доходить до сутички. В результаті вояків в’яжуть і відправляють до буцегарні.

Така версія міліції.

Версія бійців інакша. Вони тихо мирно сиділи в кафе, потім на двох таксі відправилися у мікрорайон БАМ. Друге таксі дещо відстало, а коли прибуло на місце, то там вже міліціонери лупцювали пасажирів першого.

Щоправда, друга версія не виключає casino того, що пасажири першого таксі, таки спинили міліцейський автомобіль. Бо важко повірити, що міліціонери просто вискочили з машини й почали раптом гамселити чоловіків, які стояли на тротуарі. Повинна бути першопричина.

Практично вся громадськість заходиться в істериці – кляті мєнти побили героїв. Щоправда самі «герої», протверезівши, чомусь погодилися на мирову. Що наводить на думку, що таки спиняли і таки висували претензії.

А давайте уявімо собі, що подібний інцидент стався десь в демократичній Європі, чи, не приведи Боже, в наддемократичних Сполучених Штатах. Уявили?

Там би поліцейські могли б і стрілянину відкрити. Адже трапився фактично напад на патруль. І ніхто б на статус нападників не зважав, як це зробили в нашій міліції, відпустивши бійців.

Здавалося б, інцидент вичерпано, так – ні. Втручається «Правий сектор» і вимагає:

“Таке враження, що з часів Захарченка та Пшонки в міліції нічого не змінилося. Менти дозволили собі застосувати грубу фізичну силу та спецзасоби по відношенню до військовиків 128-ї бригади, які приїхали з зони проведення АТО на ротацію. Обласний Провід Правого Сектору Івано-Франківщини вимагає від керівників обласної міліції провести негайне розслідування даного інциденту.

Ми вимагаємо пояснень щодо причин виникнення конфлікту і застосування грубої фізичної сили та спецзасобів. Повинні бути негайно оприлюднені усі факти – імена співробітників, хто ними керував, причини їх знаходження в місці інциденту.

Вимагаємо на час службового розслідування усунути цих осіб від виконання ними службових обов”язків”.

 Можна було б погодитися з твердженням, що з часів Захарченка і Пшонки в міліції нічого не змінилося. Але всі ми знаємо, що зараз в бойових діях на сході беруть участь не лише бійці 128-ї гірсько-піхотної бригади, але й івано-франківські міліціонери.

А ті, хто не воює, потрібні тут, на місці. І це доконаний факт, як би погано ми не ставилися до міліції.

Істина ж, як завжди, десь посередині. В час війни треба всім навчитися гамувати свою агресію і спробувати бути взаємно ввічливим. Хоча б тому, що ми по один бік лінії фронту.