Людина, котра не побоялася і поставила на паузу розвиток свого бізнесу. Він в перший день повномасштабного вторгнення почав допомагати людям, які втікали від ворожих ракет. Сьогодні Святослав Якібчук розвиває свою справу і каже, що не жаліє про свій вчинок, а навпаки знову зробив би так само.
В інтерв’ю Версіям власник закладу Grand America Bar&Kitchen Святослав Якібчук розповів як малий бізнес може жертвувати своїми матеріальними інтересами заради загального блага, про унікальні проєкти в рамках волонтерської діяльності без будь-якої підтримки та багато іншого.
- Ти взагалі думав, що у нас може бути війна з московитами?
Я є оптиміст і до останнього був переконаний, що цього не буде. Мені друзі казали, що там готуються, під кордоном кілька тисяч стоять. А я говорив, що це трясіння зброєю і до останнього дня був упевнений, що нічого крім залякувань не буде.
- Ментально ти розумів, що між нами прірва?
Звичайно, я розумів що це ніби різні раси: люди чи ельфи і мордори та орки. Я розумів, що не буде миру, але власне що буде така гостра гаряча війна не чекав.
- Як ти зустрів 24 лютого 2022 року? Які були думки коли о пів на восьму ранку прилетіла ракета у наш аеропорт, почалася легка паніка?
Я спав. Мене розбудив телефонний дзвінок адміністратора закладу. Мене спитали чи ми працюємо. Я відповів: «Звичайно, а чого ми маємо не працювати»? – Та тут таке робиться, війна. А я думаю, от знов надивилися новин. І кажу: «Та розслабтесь, яка війна». І мені кажуть, що прилетіла ракета у Франківську. Я включив комп’ютер, телефон і коли побачив новини то був у шоці. Якби я допускав думку, що буде війна то можливо швидше все «переварив», а так то у мене було кілька хвилин ступору, я не міг повірити, що це дійсно реальність, а не кіно. Потім було багато дзвінків від знайомих з інших міст. Я працював раніше у фармацевтичній компанії і маю багато друзів по цілій Україні: у Чернігові, Харкові і тд. Звідти всі дзвонили і обговорювали що і як у кого відбувається.
- У Івано-Франківську в тебе є не один заклад. Як вони працювали?
В перший день треба було оговтатися і зрозуміти, що відбувається. Заклад Grand America був зачинений. Ми ввечері сиділи з дружиною на кухні і це все обговорювали. Потім люди з Києва та інших гарячих точок почали тікати сюди, в тому числі і наші знайомі. Вони їхали і багато людей звідти їхало і вже були перші дзвінки, що дуже важко знайти житло, особливо тим то має собак. Крім Grand America у нас ще є міні-готель, ми його не встигли офіційно відкрити і вирішили з дружиною що спершу там поселимо своїх друзів. І коли ми зрозуміли, що це серйозно і надовго, люди масово сюди виїжджають то вирішили організувати свого роду притулок для людей з гарячих точок у яких є тварини і яким важко знайти житло. От власне для них були три номери нашого міні-готелю і Grand America ми переобладнали, зробили тут дві кімнати. Одночасно ми могли поселити п’ять сімей.
- Цікаво, яка кількість людей приїхала, з яких міст з якими тваринами?
Були люди з собаками і з котами. Ще була черепашка. Сама атмосфера була дуже позитивна. Люди між собою знаходили спільну мову і навіть тварини між собою нормально співіснували. На кухню закладу ми завезли продукти, забрали свої речі. Дали людям можливість там готувати їсти.
- 26 лютого я прийшов до вас у заклад щоб провести стрім. Вже тоді у вас йшло заселення. Це був один з перших волонтерських проєктів. Бо в багатьох людей були квадратні очі, багато виїжджало, а ви з Ліною розуміли що робите. Під час стріму я зробив заклик містян, щоб приносили сюди теплі речі. І тоді все закрутилося…
Так і було. Спочатку готельні номери були майже готові, треба було тільки довезти ковдри, подушки і ще щось, ну і доробити дещо в закладі. З допомогою людей ми це вирішили. Але це не було сплановано, все якось інтуїтивно.
- Приблизно яка кількість сімей у вас проживала?
Одночасно проживало п’ять сімей. Більше ми не моли вмістити.
- З яких населених пунктів вони виїхали?
Найбільше з Києва. Далі Харків, Біла Церква, Житомир, Краматорськ, Маріуполь. Це ті кого я пам’ятаю. Це була ротація. Хтось приїхав, побув кілька днів і поїхав на Львів чи відправляв жінку з дітьми у Польщу, а сам ішов у тер оборону чи ЗСУ. Хтось побув у нас і потім знайшов інше помешкання. Завжди був рух. Одна сім’я приїхала 27 числа з Харкова і були ту до липня. Як тільки одна сім’я виїжджала з нами зв’язувалися волонтерські організації, які поселяли людей з собаками, бо їм важко знайти житло чи знайомі знайомих.
Щодо тварин то здебільшого були собаки: хаскі, джек рассел, я чесно навіть усіх порід не знаю. Були більші і менші.
- Воно просто тут бігали, харчувалися?
Ні, собаки були в готельних номерах із двох наших залів ми теж зробили кімнати. Люди сюди спускалися зготувати поїсти, а тварини була там.
- Сам заклад громадського харчування близько півроку не працював?
Це було нереально. Ми були закриті півроку, ми перепрофілювалися в формат такого собі притулку. Розуміли, що це буде наш внесок для людей, для держави, для перемоги.
- Як співіснувала Grand America як бізнес, ти як власник закладу із біженцями, із людьми які переїхали? Одна справа спілкуватися коли люди відвідують заклад, і зовсім інша – коли вони тут повноцінно мешкають.
Ми усім їм надавали притулок і за це нічого не брали. Все було безкоштовно. І вони хотіли нам подякувати. Наприклад один чоловік облагородив клумбу, посадив саджанці. Хтось міг спекти торт і нас запросити на чай.
Десь через два тижні ми з Ліною вирішили зробити для них обід. Адже вони теж були десь з обмеженими ресурсами, хто з чим міг з тим і приїхав. Пам’ятаю купили піцу, пиво і так душевно посиділи і поспілкувалися. Після цього щонеділі вони робили схожі обіди, люди приготували борщ, булочки і заросили нас. Потім знов ми щось приготували. У нас склалася дружня атмосфера ми стали майже родиною. З багатьма людьми підтримуємо стосунки, дружимо.
- Якою була мовна обстановка у закладі? Ти україномовний, я знаю у тебе принципова позиція щодо української мови. Люди приїжджали різні, з російськомовних регіонів. Якою мовою спілкувалися? І на твою думку ці люди зробили якісь висновки?
Треба сказати, що майже всі переходили на українську мову. Я нікого не заставляв. Треба розуміти, що моя особиста позиція така: мова має дуже важливе значення, основне. Ми маємо всі говорити державною мовою, але коли люди приїжджали в шоковому стані від того, що у них мало не забрали життя, то на вході їх ніхто не заставляв терміново вивчати українську. Але вони самі мали мотивацію говорити українською. Скажу більше, майже всі з молодшого покоління говорили українською. Видно було що їм важко, але вони старалися. Старшим людям це давалося складніше, вони так і говорили російською. Ніхто на цьому увагу не загострював.
З усіх людей, які у нас були дві сім’ї залишилися у Франківську, знайшли житло для себе, живуть і працюють тут і розмовляють українською, хоча там говорили російською.
- Звідки ці люди, якщо не секрет?
Одна сім’я з Маріуполя, інша – з Краматорська.
- Я розумію, що ти бізнесмен, підприємець і звісно ж рахуєш доходи і видатки. Який приблизно порядок цифр твоїх витрат у зв’язку з тим, що у тебе проживали біженці близько півроку?
Насправді я фіксував це. Бухгалтеру віддавав усі платіжки. Але я не підраховував усе. По-перше, не було часу, по-друге – потреби. І коли ми відкрилися бухгалтер озвучила суму то я був шокований. На комунальні послуги і утримання приміщення повністю пішло близько 150 тисяч гривень. Перед початком роботи закладу тут треба було зробити косметичний ремонт, відновити роботу техніки, на це витратили певні кошти. Перший місяць після відкриття ми були у великому мінусі. Бо всі забули що ми працюємо. Якщо заклад півроку не працює, то постійні гості забувають і йдуть в інше місце. Вже з другого місяця трохи щось почалося. Тобто на відкриття і існування цих двох місяців витратилося ще 80 тисяч гривень.
- От зараз ти проаналізував ситуацію, скажи чесно, якби ти знову потрапив у таку ситуацію, яка була наприкінці лютого, якби ти поступив? Зробив би такий вчинок ще раз?
100%. Тут навіть нема що думати. Тоді, як ми тільки це почали я був просто невпевнений, не знав як буде, що треба. Було тисячу питань, на кшталт чи зможуть люди тут жити? Зараз я знаю, що це все працює.
До нас приїхали люди які три дні з двома дітьми і двома собаками ночували в машині, бо їх ніде не пускали через те, місць нема. Вони з Києва їхали в Чернівці там ніч переночували в машині бо нічого не знайшли, приїхали сюди і теж не могли реально нічого знайти, а у них маленькі діти. І ми кажемо та тут є місце, ми так трохи адаптували, тут був бар, тепер є кімната. Вони сказали, що їм більше нічого й не треба, аби лиш могли нормально лягти і поспати. І коли ти таке бачиш, і розумієш, що можеш допомогти то це мотивує. У нас всі були з тваринками бо не могли знайти житло. Загалом за ввесь це час ми змогли допомогти 15 сім’ям. Я від цього отримав неймовірне задоволення, ми з дружиною були щасливі, що могли це зробити і якби не дай Бог треба було ми б це знов зробили. Якщо кожен буде щось робити в цій країні, то разом ми будемо йти до якогось прогресу і до успіху. А якщо кожен буде думати тільки за себе то нічого не вийде.
Допоможіть добровільним внеском українським журналістам
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
