DSC_8443

 Лауреат «Червоної рути» разом з групою «Мертвий півень», яку в 1989 році створив разом з Любомиром Футорським та Михайлом Барбарою. Робота в студії Львівського Молодіжного театру та перемога на конкурсі „Слов’янський пілігрим”. В результаті – стажування в театральному центрі Єжі Гротовського в Понтедері (Італія). Проект “Закриті Гори” (“Closed Mountains”), CD виданий московською фірмою Landy Star Music в 2000-ому році та відзначений музичними критиками; концерти у Франції, участь і співпраця із кращими французькими музикантами на фестивалі “Luisianes Sonores” у Бресті (Франція). Перемога на фестивалі-конкурсі “Культурний герой” в 2001 році разом із Юрієм Яремчуком та Наталкою Половинкою; перша вистава із циклу “Портрети” разом із Оксаною Цимбал у Театрі ім.Леся Курбаса, музичний супровід та роль мольберта у виставі “Ніщо” за п”єсою Мирослава Ягоди, реалізованою театром “Небо” в приміщенні театру ім. М.Заньковецької; публікація поезії та прози в 14-му номері журналу “Четвер”; концерт “Жінка-риба” разом із електро-акустиком Гюгом Жерманом (Франція) та танцівницею Наомі Муто (Японія) на фестивалі “Електричний душ” у місті Брест (Франція) в листопаді 1999 року; перформенс “Кінець футляру для скрипки” у Сан-Тропе (Франція) в березні 2000 року; перформенс “Орган для вітру” на горі Високий Верх біля Воловця; перша частина проекту ”Агорафобія” в Озерній печері біля Борщева Тернопільської області, презентація якого відбулася в галереї “Дзига” у Львові 19-го травня 2004 року. Участь в програмі „Gaude Polonia” Міністра культури Польщі та реалізація проекту „Агорафобія” в соляній копальні у Вєлічці під Краковом разом з Юрієм Яремчуком (саксофони) та Зоряною Рось (вокал). Проект “Modern jazz” разом із Вацлавом Зімпелем та Марком Токарем у Франківську. Заснування Джаз-клубу “Івано-Франківськ”.

Останнє – ідея та проведення Міжнародного фестивалю сучасного мистецтва “Старе кіно по-новому”. Перший фестиваль відбувся в травні місяці 2010 в Івано-Франківську. Проекти «Жінка Риба» та «Портрети» на Міжнародному фестивалі «Молодість» в Києві разом із Jaques Di Donato та Christophe Rocher (Франція).

З 2010р. – директор Міжнародного фестивалю «Джаз-Без» в Івано-Франківську.

Для початку розкажи про ранній «Мертвий півень»…

Любко Футорський, Місько Барбара, я, Банах Тарас (який грав на сопілці) створили групу в 1989 році. Це був перший склад. Потім ми знайшли Ромка Чайку, Ярку Якуб’як і це вже був такий чистий склад. Потім Андрій Підківка (флейта) до нас приєднався, коли пішов Тарас. Тарас – це видатний математик, зараз доктор наук у Львівському університеті. У нього не було часу серйозно займатися музикою. Але початок був дуже класний. Склався професійний склад, який записав перші два альбоми («Ето» -1992 та «Мертвий півень’93» – ред.).

Далі «Півні» вже почали грати електричну музику, звучання змінилося, я почав шукати свою музику, тобто з групи пішов. І наче так вдало все в житті склалося – музика знайшлася.

Чим зараз займається Роман Рось?

Роман Рось керує Громадською Організацією, яка називається Фонд розвитку екотуризму «Витоки», грає музику й проводить фестивалі.

Яким чином ти після Львова опинився в більш провінційному Івано-Франківську?

Відлік потрібно почати десь з 1991-го року, коли я познайомився з Тарасом Прохаськом, з Мохом (Олег Гнатів – ред.), а через них з Андруховичем, з Іздриком, з Влодком Гривінським та з багатьма прекрасними людьми з Івано-Франківська. І мені сподобалося сюди приїздити несподівано.

Я певний час працював в Кракові, то ж, їдучи до Львова з Кракова, робив такий гак, щоб заїхати до Івано-Франківська. Було дуже цікаво. Бо твоє місто – це не лише архітектура, але й друзі, зацікавленість якась, мотивація, щоб в цьому місті жити, бути. А взагалі, я не люблю такий екскурсійний туризм. Я люблю пожити в кожному місті, в якому відбуваюся. І не в готелі, а в когось в гостях, або навіть на вулиці поспати вночі, на пам’ятнику якомусь, де завжди зустрінеш цікавих людей. Ну, і скрипка. Скрипка дуже допомагає знайомитись з людьми. Бо, коли починаєш грати десь на вулиці, то обов’язково хтось підійде з ким тобі буде цікаво.

То що виходить – тебе Івано-Франківськ мотивував більше, ніж Львів?

Інакше. Більше не буває, бо Львів – це улюблене місто, де можна «козу водити» з художниками і музикантами кілька днів. В Франківську так не виходить – тут воно менше в часі.

IMG_3520

Але, зрештою, як вийшло так, що ти сюди таки переїхав?

Спочатку мені подобалося сюди приїздити, а потім з’явилася Зоряна (дружина Зоряна Рось – ред.), з якою я познайомився у Львові, але виявилося, що вона з Івано-Франківська. А мені завжди подобалося жити в двох містах одночасно. Гадаю й Потоцький свого часу хотів жити в двох містах, бо для чого б йому було будувати Станіславів, якщо в нього був Львів. Ми з Зоряною так і жили досить довго в двох містах – їздили собі зі Львова до Франківська й назад. Зараз, щоправда, більше живемо в Івано-Франківську, бо син, бабуся близько, яка дуже закохана в свого внука і якщо ми переїдемо до Львова – це для неї буде катастрофа. А далі буде видно. Далі чайка. Ми нарешті зробили документи.

Ну, це вже питання наступні, до яких ми плавно переходимо. У тебе є кілька, скажімо так, іпостасей. Ти – музикант, в якого водночас є кілька музичних проектів, плюс чайка «Спас», плюс «Jazz bez», плюс ще там щось. Ось ми зараз по цим пунктам і пройдемося. І раз ти вже заговорив про чайку, то скажи, як в тебе виникла ідея з козацькою чайкою?

В 1996 році львівські козаки запропонували мені прогулятися на їхній чайці «Пресвята Покрова» в якості музиканта. Кожні чотири роки у Бресті (Франція) відбувається фестиваль історичних кораблів. Це один з найбільших фестивалів такого роду в світі. На свято прибуває до десяти тисяч історичних кораблів – від невеличких однощоглових корабликів до здоровенних чотирищоглових вітрильників. Надзвичайно гарне свято, на яке я потрапив перший раз на «Пресвятій Покрові» і, власне, прикипів. Ходив з ними щоліта. Зимували навіть в тихій річечці поблизу Сан-Тропе, ловили рибу, розставляючи на ніч путанку, спали на кораблі.

В той час і зародилася ідея перетнути Атлантику чайкою. Бо двадцятиметрова чайка якраз любить довгу хвилю. В Чорному морі, наприклад, хвиля коротка і корабель починає хитати, а в Атлантиці чайка наче прилипає до довгої хвилі. Коли повернулися в 2001 році в Україну, почали говорити про цю ідею з товаристом «Кіш» у Львові, чия й була «Пресвята Покрова», але вони нам відмовили.

Тоді ми разом із Мироном Гуменецьким, що останні чотири походи був капітаном «Пресвятої Покрови», задумали будувати нову чайку, зручнішу на океанських хвилях, трохи осучаснену, максимально швидку і разом з тим містку. Зібрали товариство, яке захотіло зайнятися цим та й почали. І за три з половиною роки побудували чайку «Спас».

163261_1_w_1200_lq

Скільки походів вже мала твоя чайка?

З 2006-го року кожне літо щось вигадували. Тобто, вже десять років вона на воді. Чорне море все обійшли (українську й грузинську частини), в Грузії були, в Азовському морі, Дніпро, звичайно. А так, як в нас почалися проблеми з українським законодавством, то воно урвалося. Доки був Ющенко, то він нам дозволив зареєструвати корабель, а коли влада змінилася, то українська тематика стала нікому не цікавою. Причепилися, що ми неправильно зареєстрували корабель і в нас почалися поневіряння – ми могли ходити по Дніпру, але вийти в море нам не дозволяли. Ми влупили купу грошей, зробили проект корабля на 120 сторінок, але виявилося, що в українськлму законодавстві немає такого поняття, як історичний корабель.

І ви не можете вийти в море?

Тепер можемо, бо ми зарєєструвалися в Польщі. Зрештою, ми могли й чотири роки тому це зробити, але хотілося (що було б логічним) зареєструватися все ж в Україні, щоб козацька чайка ходила під українським прапором. А так доведеться ходити під польським.

Де стояла чайка весь цей час і чим займалася в період простою?

 Зараз чайка у Черкасах, на дуже гарному півострові. Влітку вчили діток ходити під вітрилами. В Школі юних моряків ми проводимо майстер-класи і діти, які є найкращими учнями в Черкасах мають честь місяць ходити на чайці Черкасами, до Канева, заходити в Черкаське море.

З чайкою розібралися. Тепер, давай, поговоримо про твої музичні проекти. Чим ти, як музикант, зараз займаєшся?

 Зараз в мене такий стан – між ідеями та проектами. Останнє, що було втілено, це проект РоСол з ді-джеєм Едуардом Скрипником. Ми з ним вирішили зробити проект пісень, але з плейбеком. Тобто, ми записали всю музику самі, (на нормальних інструментах), а вже потім, під час виконання ді-джей грає на своєму пульті і бавиться з тими всіма звуками, ми співаємо, я граю на скрипці. Тобто вийшов такий імпровізаційний, але пісенний блюзово-джазовий проект, до якого ми часом долучаємо різних музикантів для живих виступів – Юрка Зморовича, Юрка Фреїва. Подібним складом грали і на «Черемош-фесті», у Львові на Фестивалі європейського партнерства. Тобто ми можемо брати будь-якого блюзового або джазового музиканта, котрий включається. Це така відкрита музика. В результаті, кожного разу воно інакше виходить.

До РоСолу був фестиваль «Старе кіно по-новому». Ідея фестивалю виникла досить спонтанно. Якось ввечері на Сотці зустрілися в VJ Glow… А в мене була ідея поімпровізувати під відео. Власне, не підготувати відео, а щоб ві-джеї імпровізували візуальним рядом під музику, яка теж імпровізаційна і щоб музиканти, в свою чергу відштовхувались від відео. Власне, – це нам вдалося.

А джазові речі з Зоряною?

З Зоряною ми зробили в Польщі, в Вєлічці під Краковом, в соляній печері, разом з Юрієм Яремчуком (саксофони) проект «Агорафобія». Авангардна імпровізаційна музика, а Зоряна включалася з поліським фолькльором. В потік імпровізаційної музичної свідомості вкраплювала поліські пісні, не змінюючи їх під нас, додаючи в хаотичний сучасний простір чистого Полісся. Я тоді був на стажуванні „Gaude Polonia” міністра культури Польщі й цей проект була моя своєрідна дипломна робота.

95494_n

Ось ти говориш про джаз, про блюз, а мені особисто здається, що ти (підсвідомо чи свідомо) тяжієш до психоделії?

 Ха. Воно, в принципі, з усвідомленого дитинства – Grateful Dead, Френк Заппа. Улюблені виконавці. «Dark Star» (пісня Grateful Dead – ред.) мене найбільше вразила ще в школі, тому може бути…

Мені подобається нагромадження звуку. Спонтанна музика – це музика, яку ти завжди можеш створити. Не запам’ятати і зіграти по нотах, а взяти інструмент і грати під настрій.

І от ми підійшли до джазу. «Jazz bez» – він був цього разу в Івано-Франківську, чи ні?

 Він був у грудні, але дуже скромно – два концерти. Вийшло так, що, на жаль, людина, котра мала докластися фінансово до фестивалю потрапила в лікарню, тому ми зробили дуже скромно в Івано-Франківську…

А у Львові?

А у Львові все було, як завжди, дуже потужно. В Івано-Франківську, чесно кажучи, мені трошки важкувато тягнути це…

 Ти скільки років проводиш джазовий фестиваль?

П’ятнадцятий рік взагалі і сьомий рік в Івано-Франківську.

І як тобі тут працюється ці сім років?

Оскільки музиканти, які прибували до Львова були фактично поряд, то не так складно було з Мареком Іващишиним (шефом «Дзиги» і шефом цього фестивалю) узгодити те, коли ці музиканти зможуть приїхати до Івано-Франківська. Перший рік це був джаз-клуб «Ель-клуб» (який проіснував, здається, роки три). Перший фестиваль був пробний, три дні, були українці, французи… Французів профінансував Французький культурний центр, українців місцеві спонсори. Воно настільки бадьоро пішло, що я так подумав, що воно може піти й далі. Другий фестиваль підтримав трішки тодішній мер Віктор Анушкевичус і філармонія. Ну і культурні центри тих країн, звідки приїжджають музиканти, допомагають своїм.

Останні два роки було складно. Тільки поляки фінансували польських виконавців в рамках програми «Східне партнерство», що їм вигідно, бо гроші все рівно йдуть з ЄС.

Я хотів запросити італійців з Сицилії, але Італійський культурний центр заблокував всі програми пов’язані з Україною. Так само французи й інші…

dsc_0705

Тому що війна?

Так. Через війну ніякі культурні програми не проходили. Зараз, здається щось знову починає налагоджуватися, а минулого року було важко. От литовці допомогли своїм музикантам приїхати, а німці вже ні і на німецьких музикантів знайшлися гроші в Україні.

А чому в Івано-Франківську важче, ніж у Львові?

Львів до цього був більше готовий. Взагалі, різниця між Львовом і Франківськом років п’ять-сім. Львів став дуже туристичним якраз в той період часу, а Франківськ лише минулого року почав щось робити.

І яке твоє бачення перспектив Івано-Франківська?

Місто має виростити своїх міщан, а не порожніти по суботах-неділях, коли багато розїзджається по селах.

Поза тим, я бачу як місто розвивається. Купа музикантів виходить на вулиці і грає різнобарвну музику. Втім, мені бракує джазу. Тому для джазово-фестивального руху я шукаю людей, котрих би цікавила ця музика і котрі б бралися за технічні речі, бо важко займатися водночас і організаційними питаннями й наповнювати фестиваль, власне, музикою.

Тому я буду радий, якщо зі мною звяжуться люди, які хотіли б долучитися до організації «Jazz bez» і «Старого кіно по-новому».

Будемо сподіватися, що так і станеться. Дякую.