“Відступники” – це люди, діяльність яких, більш ніж вірогідно, комусь таки вигідна. “Православний сценарій для УГКЦ”, тобто розділення на кілька гілок – непогана заявка на розкол цілої структури…
Нині Церква є єдиним інститутом, який стабільно зберігає високий рівень довіри до себе українців. За даними соцдосліджень, проведених Центром Разумкова, 66,5% населення України довіряють Церкві. І ні держава, ні правоохоронні органи, ні суди не можуть конкурувати із Церквою у прихильності громадян.
І ось, нещодавно медійний простір сколихнула новина про те, що начебто визріває сценарій розколу Української Греко-Католицької Церкви. На фоні усіх протиріч і неоднорідності українського релігійного простору, таке повідомлення дещо насторожує і змушує до певних припущень.
В українській політичній думці УГКЦ завжди розцінювалась як хороше підґрунтя для відродження української державності і центр опору русифікації на Україні. Попри всі негаразди, що лягли на плечі цієї Церкви, вона довела свою будівничу суть.
Тому в час, коли наша економіка не вселяє надто велику надію на майбутнє, а суспільно-політична ситуація не є стабільною, удар по Церкві – це удар “нижче пояса” для самих українців.
Якщо хочеш заволодіти народом – заволодій його душею, казали колись імперські завойовники. Тепер імперій як таких уже немає, але є велике бажання “декого” створити нову, сучасну імперію. Тільки що робити із активними супротивниками перетворення українських земель на черговий загарбницький проект? Ну звичайно ж, найпростіше їх “прибрати з дороги”. І зробити це шляхом розколу, розігравши карту внутрішніх конфліктів та протиріч.
Так було із колись із ОУН, потім із Народним рухом, з УНА-УНСО та з командою Ющенка після революції. Це саме сталося із ВО «Батьківщиною» після 2010 року. І так стається із кожним, чия діяльність спрямована на чітке відстоювання національних інтересів.
Мета виправдовує засоби
А тепер суть питання. У ЗМІ з’явилася інформація про те, що державної реєстрації ще одна альтернативна УГКЦ структура – Церкви з назвою, де будуть всi слова чинної. Вона також матиме назву “Українська Греко-Католицька Церква”, але з якимсь словом-додатком у кінці. Однак, у реєстрації цієї Церкви вже давно відмовляють органи у справах релігії. Тому ініціатори – підгорецькі отці пішли іншим шляхом – направили лист-завернення до нардепів із проханням допомогти у реєстрації такого собі «клона» УГКЦ – «Української правовірної греко-католицької церкви».
Виглядає усе, як добре спланований сценарій посилення розбрату не тільки в середиці УКГЦ, алей її міжконфесійних відносин із іншими Церквами в Україні, а звідси вже і нейтралiзацiя патріотично налаштованих політиків, посилення тиску на незалежні ЗМІ, на громадських лідерів. Адже, ми всі прекрасно розуміємо, попри позадержавний статус Церкви релігія була і залишаєтьсться вагомим чинником, ба навіть прихованого, впливу на суспільство. І в першу чергу тут розігрується карта Західної України.
Деякі оглядачі пояснюють це спробою втілення концепції “Російського світу”, дехто киває на зіткнення інтересів США та тієї самої Росії. Але результат один: наша країна все одно залишається у програші.
Таке враження, що усе робиться для того, щоб надати “клонові” пiдтримку: матерiальну та органiзацiйну.
Масла у вогонь доливають публiчні заяви про пiдтримку цiєї структури вiдомими людьми, що повинно посіяти паніку серед тієї частини вірян, котра не має твердих поглядів і є так званою групою “ризику”.
Історія повторюється?
Невже iсторiя знову повторюється… Усе це дуже нагадує сумнi подiї 1946-го. Тодi теж побудову нового радянського способу життя влада почала з руйнування УГКЦ. Велика частина духовенства та вірних все ж таки зреклася рідної церкви, але була й інша когорта, маленька шопта – вона пішла у підпілля і зберегла традицію. Катакомбна церква вижила і після здобуття незалежності стала яскравим прикладом самопожертви та релігійності.
Але як і тоді, так і тепер є сторони, кому це вигідно. Щоб дати відповідь на це запитання варто пригадати події із прийняттям Закону України “Про засади мовної державної політики”, про Харківські угоди, про газ. І тут все стає зрозумілим: на черзі під прицілом – духовна складова української нації.
І якщо у 1946 році влада знайшла Гавриїла Костельника, котрий здійснив місію знищення церкви, то сьогодні на цю роль підібрано вже інших “виконавців” – “підгорецьких отців” чи так-званих “традиціоналістів”, якій й хочуть «церковної революції» і визнання свого статусу.
Хоча їх ніхто ніколи не сприймав всерйоз, як і офіційні церковні ієрархи так і громадськість, вони мають шанс офіційно отримати статус Української правовірної греко-католицької церкви (УП ГКЦ). Відчули момент.
Єресь чи політика
А тепер порозмірковуємо. Чому всі ці рухи за створення УП ГКЦ раптом стали такими вигідними? Щоб дати відповідь на це запитання варто згадати офіційне звернення “відступників” до В. Колесниченка, людини, у якої простежується чітка проросійська позиція. Саме йому “відступники” висловили свою образу, поділилися спостереженнями і виступили з пропозицією.
У “петиції” було висловлено оцінку діяльності державних чиновників, преси та священноначалія УГКЦ.
Виявляється, що основною їхньою метою є пошук союзника у західному регіоні – опозиційно налаштованому та постійно незадоволеному діями центральної влади. А стати союзниками влади “відступники” готові в обмін на невелику послугу. Про це, зокрема, повідомляє в листі депутату владика УП ГКЦ Маркіян Гітюк: “Православну церкву Міністерство культури з політичних мотивів ділить і реєструє п’ять православних церков, а для Греко-Католицької Церкви УГКЦ штучно утримує монополію, щоб вона могла і політично маніпулювати громадськістю”.
Офіційно від імені секретаріату УП ГКЦ цю ситуацію прокоментував о. Дмитро:
“Наше звернення до народного депутата (В.Колесніченка) було мотивовано тим, що подібно, як наша Церква, так і він виступив на захист моральних вартостей українського народу. Тому звернулися до нього, хоч він і належить до православної церкви Московського патріархату. Ми знали, що він буде обстоювати закони України перед несправедливістю, яку щодо нас вчинили деякі державні урядовці… Вадим Колесніченко відповів, що передав наше прохання у міністерство культури”.
Схожої змісту листа було направлено від імені “громадських організацій із Західної України” прем’єр-міністру М. Азарову. Тут також автори акцентують увагу влади на антиурядовій діяльності священноначалія УГКЦ (згадуються навіть ім’я кардинала Любомира Гузара).
Прем’єр-міністра попереджають, що в разі негативних рішень щодо УП ГКЦ може дійти і до антиурядового політичного путчу. Якщо влада підтримає законну реєстрацію УП ГКЦ, то монополія антиурядових сил УГКЦ на Західній Україні буде зломлена.
Мильна булька або пересторога
Чи варто сприймати всерйоз ці всі дії? Звичайно, ідея поділу УГКЦ виглядає більш ніж утопічною. Проте таку діяльність не можна не помічати і вона має служити своєрідним “дзвіночком” у розумінні того, що потрібно як ніколи демонструвати єдність.
“Відступники” – це люди, діяльність яких, більш ніж вірогідно, комусь таки вигідна. “Православний сценарій для УГКЦ”, тобто розділення на кілька гілок – непогана заявка. На тлі легко експлуатованих протиріч у православній церкві УГКЦ виглядає занадто монолітною і неприступною навіть для тих, хто знає про її внутрішніх протиріччях: їх заряду не вистачає на те, щоб повноцінно “розділяти і панувати”.
І тут “підгорецьких отців” при всій їх маргінальності не варто недооцінювати, тому що їх ідеологія припадає якраз на розлом, існуючий насправді в будь-якій церкві, і УГКЦ не виняток. Розлом між консервативним і раціональним, бажаним і дійсним, між духом і буквою. Свою потрібність “відступники” сформували в протиріччях всередині церкви.
Народний депутат України кількох скликань Михайло Косів відзначає:
“Загрози розколу Української греко-католицької церкви немає. Надто мізерною і скомпрометованою є ця «групка Догнала», яку, як свідчать фахівці на основі документів, заснували найняті представники іноземних спецслужб. Але клопоту вона завдасть, звичайно, чимало. Невідомо лише, чому міністерство культури, а не міністерство юстиції розглядає реєстрацію цієї групки…
Провокація за участю Догнала робиться для того, щоб знищувати у всіх сферах, у тому числі церковній, все, що є українським, національним за своїм характером. У нас національними за своєю суттю є Українська православна церква Київського патріархату, невелика за своїм складом Українська автокефальна православна церква і, поза сумнівом, ¬ Українська греко¬католицька церква. Ці структури представляють українську національну віру. Комусь це треба зруйнувати. Комусь треба зруйнувати нашу мову, нашу історію, нашу церкву. Для цього і засилають такі ось «групи Догнала». Ці люди звідкілясь мають великі кошти, на які роблять розкольницьку справу.
А те, що люди Догнала звернулися до нардепଔрегіонала” В.Колесніченка, підтверджує антиукраїнську суть всієї цієї затії. Коли нарешті з’явиться українська державна влада, то такі, як Колесніченко, будуть притягнуті до відповідальності за Кримінальним кодексом через розпалювання національної і релігійної ворожнечі. Бо цим цей чоловік і займається. Думаю, всім стає зрозуміло, хто такі догналівці, якщо звертаються за допомогою до таких, як українофоб Колесніченко…”
Відверта одіозність виступів і взагалі поведінки “відступників” свідчать про те, що їхня основна мета – розхитувати стабільність УГКЦ, а по можливості і всієї Католицької церкви. Нестабільність в УГКЦ вигідна багатьом, а тому “відступники” можуть розраховувати на союзників. І вони зовсім не кривлять душею, коли дають зрозуміти своїм потенційним союзникам, що реєстрація їх церкви – питання політичне.
Митрополит Ігор (Возняк) зазначає:
“Всі ми є християнами завдяки Церкві, яка передала нам правдиву віру. Небезпека цієї секти у тому, що вона підміняє віру. Ця секта пропонує спотворене вчення. Їх можна прирівняти до вовків, які одягнули на себе овечі шкури. В Україні нині налічується близько тисячі членів групи Догнала. Аби показати масовість свого руху на свої богослужіння вони нерідко звозять людей на автобусах”.
Тому питання збереження цілісності УГКЦ – питання суспільного визнання діяльності колишніх підпільних священиків, які в часи комуністичного режиму через свою священичу діяльність наражалися на різні небезпеки. Вони йшли до підпільної Церкви і своїм життям свідчили віру в Бога не заради матеріальної вигоди чи грошей.
Як стверджує експерт Гліб Коваленко:
“Організатор цього розколу був агентом чехословацької комуністичної спецслужби. Не було б нічого дивного в тому, щоб сьогодні він був агентом іншої спецслужби іншої держави, яка у свій час очолювала “соціалістичний блок”. Іноді керівництво “групи Догнала” навіть не встигало перекласти свої відозви з російської на українську”.
Але найголовніше те, що питання цілісності УГКЦ – це також і питання єдності та згуртованості українців. І байдуже, хто з нас є православним чи католиком, євангелістом чи п’ятидесятником – Україна у нас одна і на разі не час сіяти розбрат і ворожнечу.
