Відповідь Івано-Франківської єпархії на “намагання греко-католицьких служителів виправдати протиправні дії через бурхливу фантазію”

Відповідь Івано-Франківської єпархії на намагання греко-католицьких служителів виправдати протиправні дії через бурхливу фантазію

Нагадаємо, Версії передавали про скандал у Коломиї: капелани УГКЦ звинуватили УПЦ МП у пропаганді ідей «русского міра» (фото+відео)

---

 

Після подій 22 жовтня 2017 року, що збурили громадськість не залежно від віросповідання, коли священиками Української Греко-Католицької Церкви та їх прибічниками після захоплення Благовіщенського храму, були побиті православні віряни, священнослужителі УГКЦ, учасники згаданих подій, 7 листопада 2017 року дали інтерв’ю виданню Апостроф.

Оскільки при підготовці публікації за коментарями до Івано-Франківської єпархії УПЦ працівники згаданого ЗМІ не зверталися, Прес-служба єпархії підготувала заперечення щодо фактів, що звучали з вуст священиків УГКЦ, котрим, очевидно, потрібно було себе якимсь чином виправдати. Обман та бурхлива фантазія Михайла Арсенича та Миколи Мединського вже нікого не здивують. Проте залишимо поза увагою «чудо» з відчиненими дверима, які були опечатаними від червня, «відновлення» ікони під куполом храму, псевдоописи поведінки православних вірян. Дії священиків УГКЦ та їх прибічників, а також дії наших парафіян свідчать самі за себе. Існує багато фото та відео підтверджень такої поведінки. Не будемо вдаватись також до засудження особистостей священиків УГКЦ, на це є їх очільники, спробуємо дати тільки оцінку їхніх свідчень.

У вказаній статті згадується так звана «понищена скульптура Пінзеля». Очевидно мова йде про скульптуру Богородиці з кладовища, котру в понівеченому стані невідомі особи кілька років тому залишили біля дзвіниці храму. Іоанн Георгій Пінзель – галицький скульптор середини 18 ст., представник пізнього бароко і рококо, основоположник Львівської школи скульпторів. Цитуємо Михайла Арсенича: «Найбільша втрата – кам’яна скульптура Пінзеля з його підписом – чи не єдиний його такий твір, бо Пінзель не працював з каменем… » Трішки дивно чути про відомого скульптура, котрий, по-перше, не працював з каменем, а, по-друге, яким чином робота такого видатного митця могла опинитись на кладовищі, коли його лічені твори зберігаються в музеях України (~63 твори: ~40 у Львівській галереї мистецтв/Музеї Пінзеля, 15 — у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, 6 — в Івано-Франківському художньому музеї, одна («Добрий Пастир») у Національному Музеї Народного Мистецтва Гуцульщини та Покуття в Коломиї, 1 статуя біля костелу Непорочного Зачаття Діви Марії в Городенці)?

Далі, що стосується згаданої в публікації ікони, де ніби-то зображений третій президент України, Віктор Ющенко.

По-перше, це – не ікона, а картина Страшного Суду, котру на замовлення настоятеля храму намалював місцевий коломийський художник. Вона складається з трьох картин. Художник в силу своїх можливостей зобразив на картині події Страшного суду. Саме на одній з них, там де зображені пекельні муки, Микола Мединський «роздивився» Віктора Ющенка. Звісно, умислу зображати когось, тим більше відомих осіб, не було.

Не маючи змоги поспілкуватись з автором цього полотна, прес-служба єпархії звернулася до Володимира Семчука, прикарпатського митця, художника-іконописця, котрий розписує храми різних конфесій, з проханням прокоментувати цю ситуацію. На думку художника в такий спосіб, можливо, був зображений список картини з якого і була зроблена ця копія, або ж це авторський варіант відтворення. Також він зауважив, що: «З точки зору сприйняття іконопису потрібно враховувати той фактор, як саме людина дивиться мистецький витвір, а тим більше на ікону. Коли віруючий християнин дивиться на ікону, він звісно буде звертати увагу на Спасителя, потім на загальну композицію. А людина, яка не розуміється, не молиться, має не щире серце шукає різні дрібниці й деталі, до яких можна причепитися і знаходить те, що йому потрібно, навіть якщо там цього немає».

У цьому ж інтерв’ю Микола Мединський також зазначив про «значне обурення громадськості Коломиї». Проте, за весь час конфлікту у цьому шістдесяти тисячному місті до храму Благовіщення на греко-католицькі богослужіння збиралося близько двох десятків людей. Архіпастирів УГКЦ тут взагалі не бачили. Водночас православні богослужіння регулярно звершував єпископ Івано-Франківський і Коломийський Тихон, підтримати парафіян у молитві приїжджав єпископ Баришівський Віктор, вікарій Київської Митрополії. Якщо правда на стороні греко-католицької громади, то чому ж архієреї цієї конфесії не проявляли підтримку своїй пастві? Чи не тому, що вони усвідомлюють протиправний характер дій своїх підлеглих, і, будучи не в змозі підтримати їх публічно, дають мовчазну згоду?

Окремо слід розглянути юридичні аспекти, зазначені в інтерв’ю.

Теза окремих представників Української Греко-Католицької Церкви про те, що громада Української Православної Церкви зайняла Благовіщенський храм у 90-х роках з домовленістю, передати його іншій конфесії після будівництва нового храму є не більше ніж профанацією.

Жодні домовленості з представниками інших конфесій не могли мати юридичної сили, оскільки, храм є власністю держави. Крім того, не існує жодного визначення скільки храмів може мати та чи інша конфесія у власності чи користуванні в певному регіоні. Інакше це мало б вигляд гетто або резервації.

Громада Благовіщенського храму у правовій реальності є відокремленою від інших громад УПЦ. Жоден орган, посадова особа чи інша конфесія не можуть заборонити Українській Православній Церкві створювати нові релігійні організації в Коломиї чи в інших містах України.

Храм Благовіщення Пресвятої Діви Марії є власністю держави. Це юридичний факт. Рішенням Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 21.02.1995 року виконавчий комітет коломийської міської ради було зобов’язано взяти на баланс приміщення Благовіщенського храму. Відповідно до Закону України «Про оренду державного і комунального майна» капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна його коштом. У свою чергу у Законі України «Про житлово-комунальні послуги» під «балансоутримувачем споруди» розуміється власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом. Таким чином, законодавством України чітко визначено хто і за чий кошт мав утримувати пам’ятку архітектури національного значення.

Звинувачення релігійної громади у пошкодженні пам’ятки архітектури є безпідставними. Це було викликано банальною бездіяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, які не виділяли відповідні кошти для підтримання споруди у належному стані. Всі витрати пов’язані з цим лягали на плечі православної громади. Юридичним відділом Івано-Франківської єпархії вже готується правова база для оскарження цієї бездіяльності в суді та притягнення винних осіб до цивільної та кримінальної відповідальності.

І останнє, теза Миколи Мединського про те, що ніби-то релігійна громада перекриваючи дах храму навмисно залишила отвори, для того, «щоб в храм потрапляла вода, дерево згнило, церква впала і парафіяни змогли б побудувати новий храм» свідчить не тільки про неймовірну фантазію, але й про правовий нігілізм представника УГКЦ. Адже у ст. 84 Земельного кодексу України чітко вказано, що землі під об’єктами історико-культурного призначення, що мають особливу історико-культурну цінність не можуть передаватись у приватну власність. А Законом України «Про розмежування земель державної та комунальної власності» у ст. 6 навіть визначено заборону на передання цих земель у комунальну власність.

А значить, «руйнування» існуючого храму не могло надати правових підстав релігійній громаді для будівництва нового на цій земельній ділянці, адже вона є державною власністю.

Отож всім тим, хто намагається спотворювати реальні факти та спекулювати на неправдоподібних заявах, хочемо нагадати слова зі Святого Письма «Добра людина із доброї скарбниці серця свого виносить добре, а зла людина зі злої скарбниці серця свого виносить зле, бо від того чим наповнене серце говорять уста його» (Євангеліє від Луки 6:45).

З повагою