В цей тиждень зазвичай священики рекомендують перебувати у тиші, молитися, читати Євангеліє, роздумувати над страстями Христовими, приходити до храму і висповідатись (якщо цього ще не зробили). Весь Страсний тиждень дотримуються найсуворішого посту. Не можна вживати в їжу м’ясо, рибу, яйця, молочні продукти, масло. У Страсний тиждень не можна співати, танцювати, необхідно ходити на служіння і максимально очиститися до світлого свята Великодня.
Ці натхненні ідеї Страсного тижня гонорові галицькі та гуцульські ґазди та ґаздині вдало поєднують з активною підготовкою до найсвітлішого свята року – Пасхи.
Понеділок
У цей день починається велике прибирання. Будинок очищається від старих, громіздких речей: ґаздині білять хати-паркани-дерева, миють та натирають до блиску вікна, люстри та святковий посуд. Підвечір хата, подвір’я та навіть дорога попри браму мають випромінювати світло та чистоту.
Вівторок
Перший базарний день. Зранечку всі поспішають на великий ринок, щоб закупити продукти до Великодня. Хто ще не має кошика чи свічки – також вибирає з-поміж розмаїття плетінок та воскових принад.
Середа
День прання і всяких протирань. У середу бажано все ретельно вимити, вискоблити підлоги, вибити килими.
Також в цей день стараються прибрати могили рідних на кладовищах, бо зазвичай на Великдень священики проводять на цвинтарях відправи.
А дітлахи в цей день можуть “підзаробити”. На Верховинщині та Косівщині популярною залишається традиція “гріти діди”, “старого спалити” або “ходити у вогники”. В різних селах це обрядове дійство проводять в різні дні – де в середу, де в четвер, а де-не-де навіть у великодню суботу.
Суть звичаю полягає в тому, що в зазначені дні переважно діти ходили від хати до хати і під вікнами кличуть: «Грійте діда! Грійте діда! Дайте хліба! Аби вам овечки, аби вам ягнички, аби вам телички», на що хтось із хати має відповісти : «Гріємо, гріємо, даємо!». Дітей обдаровують «кукуцами». Раніше це були спеціально спечені малі пшеничні чи житні хлібці, а зараз зазвичай це солодощі.
Зараз давню традицію спростили – діти приходять до родичів, хресних та сусідів, де їм роздають гостинці.
«Гріють діда» також ритуальною ватрою біля церкви у великодню ніч. Коло вогню збирається не лише малеча, а й старі діди, кожен приносить для ватри кілька полін.
Четвер
У Великий Чистий Четвер з чистотою завершують. Що не встигли доробити – швиденько закінчують, бо пора братися за паску – ангельський хліб.
Починаючи з Чистого Четверга готуються до святкового столу, фарбують і розписують писанки та крашанки. За давньою традицією фарбовані яйця укладають на свіжу пророслу зелень вівса чи пшениці.Писанка споконвіків вважалась символом весняного відродження природи, радості і всепрощення. На Великдень біля церкви заведено обмінюватись писанками, щоб множилось добро і радість.
Зранку в четвер починають пекти паски, бабки, баранчики, голубки, жайворонки та медові пряники.Піч розпалюють “живим вогнем” – торішніми вербовими гілочками.
На Бойківщині перед тим, як розчиняти тісто, господині палять у ночвах пір’я, щоб тісто було легке. Поки паска в печі – не можна ні дверми рипати ні сідати, щоб хліб не сів.
Приступаючи до готування паски, ґаздиня має повмиватися, одягти святкове вбрання та промовити молитву.Випікають паски в керамічних пасківниках, змащених смальцем або вершковим маслом. Прикрашають виліпленими квітами, голубами, «шишками», серед обов’язкових елементів – хрест із тіста.
У багатьох гуцульських селах на Великдень печуть ще спеціальний великий хліб «стільник», «застівник», в який втикають стільки яєць, скільки є членів сім’ї.
Великий Четвер традиційно називають «чистим», ще й тому, що людина має в цей день очиститись духовно – посповідатись та причаститися, прийняти таїнство, встановлене Христом.
У цей день бажано і себе до ладу привести – як підстрижешся в Чистий четвер, то будеш мати довге і густе волосся. Щоб бути привабливими, дівчата в Карпатах вибирають місце, де сходяться три потоки, і до схід сонця, поки ворон своїх дітей не купав, ідуть туди вмиватися. Воду після цього виливають на перехресті доріг — «щоб хвороба заблудила».
У Чистий четвер слід перерахувати гроші три рази, щоб весь рік «водилися» гроші.
Ґазда під вулики на пасіці закопує старі писанки, щоб бджоли добре роїлися і наступну зиму гарно перезимували.
Також усім у родині слід взяти по жменьці солі і зсипати в один пакет. Цю сіль прибирають і зберігають, і називається вона “четвергова сіль”, тобто сіль Великого Четверга. Нею можна лікувати різні недуги, а також зробити обереги для родини та дому.
П’ятниця
В цей день не можна нічого робити. Потрібно обов’язково піди до церкви на Плащаницю – це спеціальна служба, яка правиться пополудні. Під час служби на середину церкви виносять плащаницю – полотнище, на якому зображений Ісус Христос після розп’яття, з ранами на руках і ногах та в терновому вінку. Поклонитися і поцілувати Плащаницю ідуть майже всі – дорослі та діти.
Плащаниця стоїть у церкві до наступного дня: в суботу, близько півночі священик робить обхід храму, потім стає на сходи перед входом до церкви, проказує тричі голосно: «Христос Воскрес!», і поки гучно дзвонять у дзвони, плащаницю ховають у вівтарі.
Ґаздиніу п’ятницю можуть продовжувати пекти і готуватися до святкування Великодня, бо в цей день навіть «ангели допомагають».
Субота
День тихої приборки. В суботу готують спільні святкові страви – допікають м’ясо та шинки, докопчують ковбаси та будженину, доварюють яйця.
Після полудня починають готувати великодній кошик. Він має бути спеціальний – протягом року в ньому не можна нічого зберігати. На низ вистелюють спеціальну,зазвичай вишиту серветку, зверху – великодній рушничок. Прикрашають кошик міртом, букшпаном, барвінком,баськами та стрічками.
В кошик складають паску, варені почищені яйця, писанки і крашанки, сіль, корінець хрону, сирну бабку, масло в мисочці, прикрашене хрестиком, викладеним з гвоздичок, кільце ковбаски, шинку і обов’язково свічку.
Звечора готують стіл на великодній сніданок – застилають спеціальним обрусом – білим чи з вишиттям, ставлять найкращий посуд, зранку в куті стола займе своє поважне місце освячена паска, крашанки з писанками і великодня свічка. Всі лягають спати, щоб вранці поспішити до церкви і почути благословенне “Христос Воскрес!”.
А потім вдома вся родина чекає, щоб першим з’їсти шматочок освяченого яйця. Зазвичай господар розділяє яйце на стільки частин, скільки людей за столом. Далі спільна молитва і великодній сніданок.
P.S.
Але які б кризи не були в країні, які б прогнози не робили експерти після “президентського марафону”, а в Галичині та на Гуцульщині на празники столи таки мають вгинатися. Бо кожна поважна ґаздиня не може зганьбитися перед рідними та гостями, а її страви мають бути найліпші і їх має бути багато. І обов’язково приправлені тою екзотикою – рожевою гімалайською сіллю, бо наша не така солона і зовсім не рожева.
І найкраще це підкреслює давно відома і вельми популярна бувальщина від Олега Ущенка.
Гуцулія. Єно запіяликугути.
Йой! Ґаздарка зівнули, потєгнуласи під тепловперинов, друлиланогов чоловіка, тий каже йому: – П’єтнайцітькулок тонкої кобаси, п’єтнайцітьгрубшої, десіть кусків підчеревини, десіть – полядвиці, дванайціть – сала, шість салцесонів, п’єть фаршированих риб, пару трилітрових слоїків маринованого товстолоба, штири зайці. Ти горівки кіковигнов?
– Одинайціть літрів, – бурчить спросоння чоловік.
– Штириперекладанці, шість пляцків, пальчики, роґалі, два сирники, три медівники, ведерко печінкового салату, ведеркоолів’є. Йой, я тагізабула з чесником зробити?
– В зеленім ведерку за дверима, – бурчить чоловік, би єно відчіпиласи.
– Пїтнайціть пасок, дві баби, вісім струцлів, вісім штруделів, двайцітьфлєжок мінеральної води, двайцітьсиндової, кетчуп, гірчицє, аджіка, ведеркоцвіклів.
– Ти медасьвиспатиси?
– Спи вже, спи. Йой! Ти гімалайску сіль купив?
– Ту трохаружову?
– Ая! Купив?
– Нє-а. Не було в склепі.
– Падоньку солоденький, – зривається на ноги злосна гуцулка, – нендзо! Люде зберутси, а я перед ними, що на стівпостовлю?!
