Юрію Гудименку притаманна риса, яку навряд чи назвеш зручною. Він не уникає називати речі своїми іменами. До повномасштабної війни – популярний блогер, журналіст і громадський діяч. Нині – Юрій Гудименко молодший сержант ЗСУ у відставці, який пройшов важкі бої за звільнення Харківщини, адаптувався до наслідків серйозного поранення і спрямував зусилля на захист і підтримку ветеранів.
Що насправді потрібно військовим для повернення у цивільне життя, чому героїзм не може бути вирішенням усіх проблем і які підказки дає нам історія – про все це розповів ветеран і співзасновник ГО «Українське об’єднання «Мрія».
В першу чергу Юрій Гудименко постарався окреслити реалії, з якими зараз зустрілось наше суспільство і як в ньому доводиться жити ветеранам.
«Ставлення до ветеранів України – зараз це трохи цинічно прозвучить – має бути таке ж, як до рідкісного та цінного природного ресурсу. Якщо ти розумієш його потенціал, тоді він може стати основою для розбудови країни. Боїшся, не цінуєш – він перетворюється на тягар.»
Зараз склались умови, за яких про Україну говорять, як про країну ветеранів. І саме інтеграція їх у суспільство є першочерговою. А успішною вона може стати тільки з комплексним підходом: від психологічної підтримки до можливостей для працевлаштування. Важливо, щоб ветерани відчували свою цінність та мали змогу реалізувати потенціал у цивільному житті. Підтримка громадських організацій і активна участь самих ветеранів у формуванні політики можуть стати ключем до створення ефективної системи, що відповідає їхнім потребам.
«Перша потреба ветеранів, на мій погляд, дуже проста – ніколи більше не повертатися на війну і зробити все можливе, щоб їхні діти також не були змушені воювати. Як би парадоксально це не звучало, багато захисників ностальгують за своїми бойовими побратимами. Але ніхто з них не хоче, щоб це стосувалося їхнього сина чи доньки — абсолютно ніхто. Ризикувати своїм життям — це особиста відповідальність, але коли мова йде про власну дитину, ніхто не хоче такого ризику.
Що ж до більш прозаїчних потреб, то для багатьох ветеранів це, в першу чергу, медицина, включно з психологічною допомогою..»
Ключове значення для розвитку суспільства та підтримки тих, хто захищав країну, мають ветеранські ініціативи Вони забезпечують соціальну адаптацію ветеранів, допомагаючи їм інтегруватися в цивільне життя. Також сприяють підвищенню обізнаності про проблеми ветеранів, залучаючи суспільство до їх вирішення.
Крім того, ветеранські програми часто стають платформами для реалізації нових ідей та проєктів, що можуть позитивно впливати на громаду. Вони зміцнюють солідарність між поколіннями, формуючи повагу до військової служби та героїзму.
«Коли активна фаза війни закінчиться, відбудеться масова демобілізація. Тому дуже важливо вже зараз підготувати систему до їх повернення та інтеграції в ритм цивільного суспільства. Якщо цього не зробити, цілком очікувано, що країна може отримати в майбутньому і кризи, і невдоволення, і сплеск злочинності. Але якщо ветерани після повернення відчуватимуть повагу з боку держави і можливість зосередитися на тому, щоби жити, а не виживати, вони можуть стати фундаментом.
Люди з досвідом, умінням приймати рішення і діяти в кризових ситуаціях, вони обов’язково підсилюватимуть будь-яку сферу діяльності країни: в бізнесі, політиці, громадській роботі. Тому наше завдання – зробити так, щоб держава була готова до викликів і змогла ефективно впоратися з ними.»
2 роки назад було створено громадську організацію, яку на сьогодні очолює Юрій, і яка опікується сім’ями військовополонених, загиблих і зниклих безвісті. В основу її лягла ініціатива захищати тил держави: родини українських воїнів, які пожертвували своїм життям заради нашого майбутнього.
«Одне з головних завдань «Мрії» – розробити та сприяти впровадженню реформи гідної соціальної політики для захисників. Цього неможливо досягти без залучення громадянського суспільства. В команді волонтери і ветерани, які працюють у різних сферах, але з однією метою – рухати позитивні зміни та підтримувати тих, кому війна принесла найбільше горя.
У нас є благодійний фонд «Мрія», який вже 2 роки піклується про родини загиблих, полонених і зниклих безвісти воїнів. Є програми оздоровлення та освітньої підтримки для дітей, допомагаємо військовим частинам і шпиталям.»
Зараз багато хто береться окреслювати можливі варіанти завершення активної фази війни. Пан Юрій в цьому небагатослівний:
«Взагалі ми повинні усвідомити важливу базову річ. Слово «захист» для нашого майбутнього буде головним. Ми повинні забезпечити всеосяжний захист країни від зовнішнього ворога, який нікуди не зникне. Захист громадянина і його прав, причому цього разу не тільки на папері. В тому числі захист тих, хто боронить нашу країну. Бо після війни вони цього потребуватимуть.»
Оскільки навіть після завершення активної фази війни росія залишатиметься нашим сусідом, то і загроза з її сторони надалі існуватиме. Історичний контекст, політичні амбіції та військові дії створюють складну ситуацію, в якій Україні потрібно постійно бути на чеку. Це вимагає акумулювання всіх можливих ресурсів.
«Мене навчили, що проблему потрібно вирішувати, випробовуючи всі можливі шляхи. Ми повинні запитати себе: чи зробили ми все, що могли? Я впевнений, що українці не досягли в цьому питанні максимуму. Ми можемо бути ефективнішими, залучати більше внутрішніх ресурсів, активніше проводити реформи, щоб збільшити бюджет і витрачати його більш раціонально. Ми не можемо дозволити собі психологічне розслаблення, сподіваючись тільки на підтримку партнерів. Потрібно працювати безперервно і без ілюзій.»
Критично важливими для адаптації та психологічного благополуччя є орієнтири на майбутнє для ветеранів війни. Вони можуть забезпечити соціальну підтримку, зменшуючи відчуття ізоляції та сприяють розвитку нових навичок і підвищують впевненість у собі, що є важливими для успішного повернення до цивільного життя.
«Після поранення я випав з активного життя на понад рік, хоча мої травми не були критичними в порівнянні з багатьма іншими захисниками. Я не втратив зір і не втратив кінцівок, хоча життя без правої руки стало для мене складнішим.
Щоб відволіктися під час реабілітації, укладав збірку своїх дописів за останнє десятиріччя, допомагав з організацією благодійних зборів. Зараз спільно з командою рухаємо важливі напрацювання ветеранської політики. Що завжди було для мене неприйнятним – залишатися пасивним спостерігачем у своїй країні.
Сьогоднішня кризова ситуація повинна стати для нас уроком. Можна сісти, склавши руки, і плакати, як нам тяжко. А можна розпочати повне перезавантаження, щоб наблизити зміни, про які ми мріємо. Кожна криза дає можливості, головне – скористатися ними.»
