Нас тепер усюди безпомилково впізнають за взуттям, точніше за налиплою на ньому багатошаровою грязюкою. “А, ви з Шевченка”, – кивають із розумінням та співчуттям
Серце не витримує, а розум шокований від капітального ремонту вулиці Шевченка в Івано-Франківську, яка сьогодні перетворилася з райського куточку міста на поле бойових дій. І ніхто не знає, коли ця війна закінчиться. Саме так, вчора ввечері, описав вигляд вулиці Юрій Андрухович у своєму блозі на сайті ТСН.
“Сьогодні я всіляко уникаю визирати на нашу вулицю з вікна. Якщо ж усе-таки часом доводиться глянути в той бік, то бачиш аж ніяк не “найгарнішу в місті” вулицю, а щось наче Грозний часів першої чеченської, не вистачає лише панічно покинутої російськими військами напівзнищеної бойової техніки”.
“Нас тепер усюди безпомилково впізнають за взуттям, точніше за налиплою на ньому багатошаровою грязюкою. “А, ви з Шевченка”, – кивають із розумінням та співчуттям”.
“З нашою вулицею трапилася катастрофа на рівні трагедії – капітальний ремонт в епоху комунального колапсу. Розпад і розвал міського господарства сьогодні є, напевно, характерною ознакою всіх населених пунктів нашої країни.
Капітальний ремонт вулиці Шевченка якісь ідіоти – даруйте, я не маю для них іншого слова – розпочали десь у жовтні, якраз на зиму. Пам’ятаю, що до наших вікопомних парламентських виборів залишалося з тиждень, як вони почали.
Нині, через п’ять з половиною місяців їхньої діяльності, ніякого кінця ніякого ремонту навіть і близько не видно.
Є лише рови, ями, вибоїни, вирви і жахливе, ніби фекалії, місиво під ногами, в якому для повноти апокаліпсису так бракує одного-двох обгорілих бетеерів чи танків”.
“Зрештою, й сусід мій деякий час тому запропонував цілком реалістичну альтернативу: з потеплінням (якщо воно, чорт забирай, колись настане) слід засадити всю колишню вулицю Шевченка якимись кукурудзами та картоплями. Хай уже будуть зарості, хай буяє городина, хай по всій довжині вулиці – від центру міста й до парку – стоять раком працьовиті франківчани, виловлюючи з посівів колорадського жука”.
“А тут ще й пригадалась одна історична подія. Це ж саме на ній, на Шевченка, перед головним входом до універу, тоді, у вересні 2004-го, відбувся незабутній та леґендарний кидок яйцем! І саме від нього злягла на вуличний асфальт велика людина, яка нині в цій країні є президентом.
От я й думаю тепер: а може, це такий його таємний наказ? Ліквідувати, стерти цю кляту вулицю з лиця землі, щоб ніхто й не згадав і щоб екскурсоводи майбутнього не приводили туристичні групи з усього світу до головного університетського входу?”
Так, один з найвідоміших у світі письменників, українець Юрій Андрухович пише про вулицю свого рідного міста, на якій і сам мешкає. Ласкаво просимо в Івано-Франківськ! Вдягайте гумаки і ми вам покажемо вулицю Шевченка.
