Але ентузіазм штука така, що його на все не вистачає. Коли я сьогодні ходив франківським стадіоном, то в мене було відчуття, що я потрапив в гру S.T.A.L.K.E.R. Або в Call of Duty, де події відбуваються в Прип’яті. Така враження, що в міський парк закинули об’єкт, або вихоплений зі згаданих ігор, або напряму перекинули його з Чорнобильської зони.
Хоча, насправді, стадіон в тій же Прип’яті вже давно перетворився на ліс. Тому наш стадіон виглядає не так страшно. Принаймні на ньому є футбольне поле.
А колись в нашому місті окрім футбольного поля, був ще й футбол. Розпачливі написи футбольних фанів нагадують про це.
Була в нас футбольна команда «Спартак», було й «Прикарпаття». А тепер нема. Все поросло бур’яном.
Ну, і ще дифінбахією
Президент ПФЛ Мілетій Володимирович Бальчос буквально вчора заявив наступне: “Для того, щоб сьогодні утримувати професіональний футбольний клуб, потрібні немаленькі кошти. І єдине, що може сприяти відновленню професійного футболу на Прикарпатті та безпосередньо в Івано-Франківську – це поява такого собі камікадзе – в доброму розумінні цього слова. Тобто, поява людини, яка буде розуміти, що футбол – це один із засобів пропаганди миру та відволікання людей від тих неприємностей, які зараз відбуваються навколо нас. Людини, яка буде вкладати кошти в розвиток та утворення професіонального футбольного клубу. На сьогоднішній день, я думаю, що це із розряду фантастики і на перспективу відродження професіонального футболу без підтримки держави” .
То ж, схоже, якщо і є вихід з цієї непростої ситуації, то він лише один. Вихід зі стадіону.
