Без їжі людина може прожити місяць. Без води – протягне п’ять днів. А без горілки пробували?
Міцний напій давно став на Русі панацеєю від нудьги, ліками від усіх хвороб, еліксиром щастя.
Що споживали керівники СРСР і як народ пив за Сталіна, Хрущова, Брежнєва і Горбачова – про це пише “Московский Комсомолец”.
Ленін боявся п’яних більшовиків.Абсолютних “тверезників” серед радянських вождів не було. Це факт!Найбільш байдужим до зеленого змія виявився Володимир Ленін. Ілліч міг дозволити собі перекинути лише кухоль німецького пива або келих італійського вина к’янті. Від російської горілки він навідріз відмовлявся. Також Ленін був затятим прихильником “сухого закону”, який існував в царській Росії з 1914 року, тому що був упевнений, що соціалізм і алкоголь – несумісні речі. До того ж Ілліч до смерті боявся п’яного солдата з рушницею.
– Одного разу у Леніна трапився стрес, – розповідає директор музею горілки Олександр Нікішин. – У 17-му році, коли більшовики взяли владу, Володимир Ілліч в компанії з Троцьким проїжджав повз горілчаного заводу.В цей час матроси громили підприємство. Горілка текла струмками по вулицях. У Леніна почалася істерика, коли матроси, впавши на коліна, взялися хлебтати спирт прямо з землі …
Пізніше Ілліч висловився з цього приводу, що “русскіє” втоплять революцію в горілці. І підписав указ: розстрілювати всіх мародерів, які зазіхають на алкогольні запаси країни. Зате його послідовник в 1924 році з легкістю розпрощався з забороною на алкоголь.
Відомо, що Сталін був людиною питущою. Смак алкоголю був знайомий йому з дитинства. Справа в тому, що батько Йосипа, до речі, теж пристрасний любитель національного напою, щоб втихомирити маленького сина, замість соски не раз підсовував йому змочену в горілці ганчірку …
Перша радянська слабоградусна горілка отримала назву “Риковка”. За однією з версій, продукт охрестили на честь голови Ради народних комісарів Рикова. За іншою – напій був настільки мерзенний на смак, що іншої назви підібрати було складно.
З розвитком горілчаної промисловості Сталін дозволив створювати в Росії товариства тверезості.
– Акції, які проводили співробітники цих організацій, не мали аналогів, – говорить Нікішин. – Кілька тисяч дітей виходили на вулиці Іркутська, Кемерова, Тюмені з агітплакати: “Папа, не пей!” Або “Папа, приходи домой тверезвый”, “Не спирт, а хлеб” … Це були свого роду “хрестові походи” дітей. Яких розмірів могли надалі досягти ці мітинги, невідомо, оскільки в 30-ті роки Сталін припинив усе це.
До речі, саме Йосипу Віссаріоновичу належала ідея запровадити на війні “наркомівські сто грам” для солдатів Радянської Армії. Горілку на фронт поставляли бочками. На розливі стояв звичайний сержант. І навіть у такій нестандартній ситуації військові примудрялися схитрувати. Наприклад, військовослужбовці ніколи не доповідали про точні втратах в частинах, тим самим зберігали первісний запас алкоголю. Подібні хитрощі приводили до повального пияцтва. Але, за словами ветеранів, завдяки цій нормі багатьом вдалося вижити. Горілкою знімали стрес, заглушали страх, рятувалися від обмороження. З іншого боку, післявоєнні роки запам’яталися різким стрибком алкоголізму серед військових. Без щоденної наркомівських норми більшість чоловіків вже не мислили життя.
– Для Сталіна горілка стала справжньою зброєю. Ви чули історію, як він споїв Черчілля? – Цікавиться Нікішин. – 12 серпня 1942 року в Москві відбулася зустріч Сталіна з прем’єр-міністром Великобританії. Йшлося про відкриття другого фронту, про максимальної допомоги у військово-технічному відношенні. Бесіда не клеїлася. І раптом Сталін вносить пропозицію: “А чи не випити нам?” У відповідь Черчілль запропонував Сталіну парі – хто більше вип’є, того й правда. Після четвертого граненого склянки Черчілль звалився під стіл. Сталін тоді обернувся до Молотову, який був присутній на тому історичному горілчаному протистоянні, і запитав: “Думали, що Сталін Батьківщину просре? ..”
Взалі про сталінські гулянки складали легенди. Відомо, що Йосип Віссаріонович навмисно споював соратників, щоб розв’язати їм язик. Так, один з наближених Коби Михайло Томський, хильнувши зайвого, не стримався і кинув вождеві: “І на тебе знайдеться куля”. Тим самим Томський виніс собі вирок. – На гулянках Сталін дурів як міг, – змушував людей танцювати, кричати пісні, ходити навприсядки, – продовжує співрозмовник. – Одного разу Берія по п’яній лавочці приклеїв до спини Хрущова листок з написом “Хрен”. Якщо хтось був на захід в білому костюмі, йому обов’язково підкладали на стілець помідор.
Наприклад Молотов після чергової пиятики виявив у своєму білосніжному пальто шматок вареної курки.
Микита Хрущов зберіг традицію пишних горілчаних застіль. У 1957 році він влаштував небувалий за своїми розмахів прийом в Тайницкая саду на честь завершення Всесвітнього фестивалю молоді. Були накриті сотні столів на десять тисяч гостей. Причому захід носило настільки демократичний характер, що тих, хто вже падав з ніг від випитого, кремлівська охорона попросту ввічливо виводила за ворота.
– Фантазії Хрущова не було меж, – говорить Нікішин – Йому належала ідея виробляти горілку з кукурудзи і нафти. Експеримент перервали, оскільки перші зразки пахли бензином. Саме Микита Сергійович вивів російську горілку на міжнародний рівень. У 1959 році на американській виставці, що проводиться в Сокольниках, генсек уклав договір з Ніксоном про будівництво заводу з виготовлення російської горілки в Америці. Так Хрущов двинув нашу горілку в світ. І підняв ціни на національний продукт. Народ не пробачив це Хрущову. Після його відставки за кожним столом звучала популярна в ті роки “частушка”(мовою оригіналу):
“Товарищ, верь, придет она, На водку старая цена, И на закуску будет скидка — Ушел на пенсию Никитка…”
… Епоху брежнєвського застою в Радянському Союзі охрестили епохою застілля. За часів правління Леоніда Ілліча людина пила завжди, пили скрізь і багато. Сам генсек не відставав від свого народу. – На прийом на честь 50-річчя Радянської Білорусії Брежнєв прибув напідпитку. Коли слово взяла якась дама, Леонід Ілліч перебив її: “Я люблю жінок, усе життя був до них не байдужий. Я і тепер небайдужий … “А на прощання заявив:” Дорогі товариші, мені пора. А ви пийте. І дивіться за сусідом, щоб випивав чарку до дна … “- розповідає Олександр Нікішин. – А нещодавно в моїх руках опинилася фотографія. На Мавзолеї вітають демонстрантів Брежнєв, Суслов, Громико, Косигін, Підгорний. А перед ними стоїть стіл з батареєю горілчаних пляшок і різноманітними закусками. Так, статут стояти, наші вожді сідали за стіл і поки одні махали капелюхами демонстрантах, інші зігрівалися горілкою.
На початку 70-х років Громико таки запропонував Брежнєву ввести “сухий закон” у країні, пославшись на повальне пияцтво російського мужика. “Ні, ми на це не підемо, російській людині без горілки ніяк не можна …” – відповів Леонід Ілліч і попросив більше не повертатися до цього питання.
Турбота Брежнєва до народу позначилася на безпрецедентному експерименті. Відомо, що найбільше народу гинуло від пияцтва на півночі країни. Якути, чукчі, евенки спивалися за якихось півроку. Справа в тому, що їх організм просто не бореться з алкоголем. Після тижневого запою настає звикання, і людина згорає як сірник.
– Коли зрозуміли, що північний народ спивається і зупинити цей процес неможливо, вчені придумали для них особливу горілку, – розповідає Нікішин. – Спочатку цей напій називався “Капріно”. Потім його перейменували в “Золоте руно”. Це була суміш червоного вина і горілки. Завод з виготовлення напою знаходився у Грузії. Випробування проводили в Якутії. В одній якутської селі пили звичайну горілку. В іншій – “Капріно”. Там, де споживали “біленьку”, вмирали як мухи. Люди, які пили “Капріно”, не мучилися похміллям, продовжували нормально працювати. Справа в тому, що червоне вино, вступаючи в реакцію зі спиртом, знищує ту сивуху, яка б’є по мізках. Коли про цей винахід дізнались, в Якутію стали споряджувати цілі експедиції. Довелося навіть оточувати та блокувати випробувані райони …
Горілка “Золоте руно”, не руйнує людську психіку, могла б стати сенсаційним науковим відкриттям … Але до влади прийшов Горбачов. На черговому партзборах Михайло Сергійович наказав заборонити експерименти на людях.
– А знаєте, як Юрій Андропов здобув любов народу до своєї персони? Він просто знизив вартість горілки з 6 рублів до 4.70, – каже директор музею. – При ньому випускали найдешевшу горілку. Цей продукт в народі прозвали “Андроповка”. Розшифровувалося назву – Ось Він Добрий який. До речі, сам Андропов міг випити на спір чотири склянки горілки не закушуючи. А до самої кончини вживав щодня келих вина “Молоко коханої жінки”.
Горбачов заборонив пити горілку навіть вдома.
У перші дні своєї нової роботи Михайло Горбачов відзначив у себе в щоденнику: “27 березня 1985 рік. 1. Якість 2. Бій пияцтву 3. Малозабезпечена частина населення “.
Народ не пробачив “мінеральному секретарю” (саме так прозвали Горбачова) введення “сухого закону”.
Це був час, коли горілку продавали не більше двох пляшок в одні руки. І тільки на випадок поминок можна було отоваритися 12 пляшками спиртного, попередньо отримавши довідку в загсі і міліції, підтверджуючу факт кончини. При Горбачові людини, поміченого у вживанні алкоголю на роботі, в купе поїзда і навіть у власній квартирі, могли зняти з роботи і виключити з партії.
Парадокс, але саме в цей період – у 1988 році – на прилавках книжкових магазинів з’явилося знамените твір Венічки Єрофєєва “Москва-Петушки”. Рецепти Єрофєєва допомогли російській людині пережити важкі часи.
Ось деякі його рецепти.
“Ханаанеянин бальзам”: денатурат – 100 г, пиво – 200 г, політура очищена – 100 м.
“Дух Женеви”: одеколон “Білий бузок” – 50 г, засіб від пітливості ніг – 50 г, пиво “Жигулівське” – 200 г, лак спиртової – 150 м.
“Сльоза комсомолки”: “Лаванда” (одеколон) – 15 г, “Вербена” (духи) – 15 г, “Лісова вода” (лосьйон) – 30 г, лак для нігтів – 2 г, зубний еліксир (75% спирту) – 150 г, лимонад – 150 м.
“Сучий потрох”: пиво “Жигулівське” – 100 г, резоли для очищення волосся від лупи – 70 г, гальмівна рідина – 35 г, клей “БФ” – 12 г, дезинсекталь для знищення дрібних комах – 20 р.
– У роки “сухого закону” особливою популярністю користувалися “Шипр”, “Потрійний одеколон”, “Сріблястий конвалія”, “Білий бузок”, – розповідає Нікішин. – “Гурмани”, яких налічувалося трохи, воліли очищати продукт перед вживанням. Варений яєчний жовток опускали в одеколон, і він вбирав шкідливі домішки. Вживали склоочисники, шампуні, засоби для виведення плям, дихлофос, клопомори, аерозолі для знищення тарганів і клопів, рідина для зняття лаку і для мийки вікон, мозольного рідини, гальмівні, клей “БФ”. Клей ретельно збивали з допомогою свердла електродрилі, на яке намотувалася вся тягуча погань. Очищений напій випивають одним махом. А знаєте, як готували горілку з гуталіну? На хліб товстим шаром намазували гуталін. “Бутерброд” клали на батарею. За ніч хліб просочувався спиртом …
Треба зауважити, що сам Горбачов не був непитущим. Поки країна трави сурогатом, Михайло Сергійович таки дозволяв собі побалуватися забороненими напоями.
– Особистий кухар Горбачова Анатолій Галкін розповідав, що під нежирне куряче м’ясо і оселедчик генсек волів горілочку, – говорить Нікішин. – Рейган і Буш теж пили з радянським лідером виключно горілку.
Якось Михайло Сергійович зізнався, що випивав завжди. Згадав, як вони з Раїсою Максимівною зайшли в ресторан і замовили пляшку шампанського і пляшку горілки. Дружина весь вечір просиділа з келихом шампанського, а все інше “умовив” її чоловік.
Одного разу, під час поїздки на Далекий Схід, чета Горбачових потрапила під проливний дощ. На обіді у великої партійного чиновника Раїса Максимівна попросила зігрітися коньячком. І це в самий розпал “сухого закону”! Горбачов тоді ледь не згорів від сорому. Чиновнику нічого не залишалося робити, як виставити на стіл приховану пляшку коньяку.
– “Сухий закон” “бабахнув” по підводному флоту, – продовжує співрозмовник. – Справа в тому, що на підводному човні для нормального травлення необхідно випивати щодня 200 грамів червоного вина. Горбачов же заборонив підводникам вживати навіть безалкогольне пиво. Моряки тоді готові були йти штурмувати Кремль …
До цих пір кримські винороби з вдячністю згадують французького письменника Жоржа Сіменона, який врятував від вирубки їх виноградники.
– Коли Сименон дізнався про вирубування виноградників в Радянському Союзі, він направив гнівного листа Горбачову, – розповідає Олександр. – Суть послання зводилася до того, що, навіть коли фашисти прийшли до Франції, вони не чіпали виноградники, розуміючи, що це знакові речі для країни. Горбачов тоді провів безсонну ніч. А на ранок дав телеграму: не вирубувати виноградники Криму.
У 1990 році Михайло Горбачов скасував “сухий закон”. Але це його не врятувало … Тим більше що незадовго до цього народ дізнався Бориса Єльцина, який за духом виявився набагато ближче до “руского чєловєка”.
У 1989 році Борис Єльцин поїхав у США на зустріч з Джорджем Бушем-старшим. Незабаром в італійській газеті “Реппубліка” з’явилася замітка про його візит в Америку. “За п’ять днів і ночей, проведених в США, Єльцин спав в середньому дві години на добу і спорожнив дві пляшки горілки, чотири пляшки віскі і незліченна кількість коктейлів на офіційних прийомах”, – писали світські хронікери.
В якості компромату Горбачов велів передрукувати матеріал у радянському виданні “Правда”. Публікація і телесюжет про нетверезому виступі Єльцина в США стали фатальною помилкою непитущого Горбачова.
