Як починалося твоє політичне життя?
В 1988 році став одним з засновників культурно-наукового товариства «Рух».
В ті ж роки «Рух» почав організовувати різні акції. Ярослав Шевчук, Маркіян Чучук, Зіновій Дума, Роман Гладиш, Ігор Попович. Згодом культурно-наукове товариство перетворилося на Народний Рух України за перебудову.
Ну, це так би мовити громадська діяльність. А що було по тому?
В 1990 році став депутатом івано-франківської обласної ради, перемігши в рідному Перегінську.
Оскільки був ініціатором створення СНУМ та інших незалежних молодіжних організацій, котрі валили комсомол, отримав пропозицію від тодішнього голови обласної ради Миколи Яковини очолити новостворену структуру – Відділ у справах молоді, який я й очолив у 1991 році, перейшовши з заводу «Позитрон», де я пропрацював інженером шість років. З цього моменту почалася моя діяльність в органах влади. Паралельно займався політикою, оскільки був весь той час членом Народного Руху України.
Коли в 1994 році мене з цієї посади звільнили, я три роки пропрацював юристом в податковій.
Це щось дало?
Це була доречна юридична практика, оскільки я працював з юридичними документами.
А далі?
В 1997 році мене обрали в окружну виборчу комісію заступником голови. З того часу я почав працювати в якості експерта з виборчих питань. Так я навчився працювати з виборчими технологіями.
Після цього мені надійшла пропозиція попрацювати в обласному Управлінні юстиції. З 1998 року я працюю в даній структурі. Паралельно я ще був депутатом обласної ради чотирьох скликань.
А куди подівалися твої соратники з 80-х? таке враження, що про них якось забули?
Я вважаю, що несправедливо позабували Зіновія Думу, Романа Круцика, Богдана Ребрика, Маркіяна Чучука – вони всі депутати Верховної ради України 1-го скликання. Це ті люди, котрі приймали і Декларацію про суверінітет, і таке інше, але їх чомусь нікуди не запрошують, так, наче їх і не було.
Ти, здається, певний час займався питанням люстрації в області?
Питання Закону про люстрацію лежить в двох площинах. Це питання у віданні Міністерства юстиції. Єгор Соболєв ініціював цей процес, але сам закон, без міністерства юстиції не працював би. Оскільки в мої обов’язки входила і роз’яснювальна робота, тому, вивчивши Закон, я давав роз’яснення, що з одного боку, люстрацією займається Департамент з питань люстрації, а з іншого боку – Громадська рада з питань люстрації.
І що, когось люстрували у нас в області?
Існує два люстраційні реєстри – один офіційний, куди внесені ті, хто добровільно не звільнився свого часу, от їх відповідно цього закону звільняють.
В нашій області під люстрацію потрапило близько п’ятнадцяти чиновників. Деякі з них звільнилися самі, тому їх в офіційному списку вже немає.
Але є й другий реєстр, від Громадського люстраційного комітету, куди внесені навіть ті, які свого часу звільнилися. Наприклад в цьому списку є Петро Шкутяк, який два місяці встиг пропрацювати головою райдержадміністрації при Януковичу. І ще ряд голів райдержадміністрації, котрі звільнилися задовго навіть до прийняття закону, але Громадський люстраційний комітет, який очолює все той же Єгор Соболєв, вніс їх в ці списки. В ситуації з Шкутяком це взагалі виглядає безглуздо. Чоловік воював в АТО, був поранений…
Можливо потрібна якась люстраційна комісія, яка б розбиралася з кожним індивідуально?
Можливо й потрібна, але її немає. Для індивідуального підходу потрібно приймати зміни до закону про люстрацію, але ніхто з депутатів їх не ініціює.
Може цим виклакане твоє бажання повернутися в політику? Наскільки мені відомо, ти оголосив про створення в обласній раді фракції Громадянської позиції?
Не оголосив. Василь Скрипничук не дав такої змоги, порушивши регламент, але на наступній сесії я це обов’язково зроблю.
Чому саме Громадянська позиція?
Оскільки я знову хочу спробувати свої сили на виборах в депутати обласної ради, то було цілком зрозуміло, що треба йти від якоїсь партії. Інших шляхів немає. Чи за старим законом, чи буде прийнято новий, все одно потрібно йти від партії. Володимир Чорноус зробив мені пропозицію влитися до лав Громадянської позиції, а оскільки я зараз не належу до жодної партії, то я цю пропозицію прийняв. До того ж мені імпонує позиція голови партії Анатолія Гриценка. Поки що працюємо у фракції, а коли почнеться виборча кампанія, будемо розробляти подальші кроки.
В контексті виборчої кампанії. Як ти гадаєш, ініційований Громадським форумом Івано-франківська Відкритий Праймеріз – це потрібна ініціатива?
Вважаю, що в даній ситуації, в законодавчій плутанині, яка склалася в Україні, коли в нас з’явилося дуже багато активістів різного формату, і громадських об’єднань, і коло 200 партій лише в області, то така ініціатива потрібна. Мені вона сподобалась, бо дає шанс всім бажаючим взяти участь в політичному процесі, якраз не опираючись на якусь партію, чи об’єднання. А, з іншого боку, це своєрідна розминка, яка дає можливість підготувати себе до участі у виборах. Тим більше, що самим проектом передбачена така процедура, як публічні дебати, де кожен (і я в тому числі) зможе донести до людей своє бачення і свої пропозиції.
Але цей Праймеріз – це лише громадська ініціатива. У нас в Україні немає закону про праймеріз. Як ти гадаєш, такий закон потрібний?
Безперечно потрібен. Я підтримую нові формати політичного спілкування. Ті ж політичні дебати дадють змогу висвітлити проблеми, які існують в нашому місті, чи в нашій області. За нас це ніхто не зробить. До того ж праймеріз дає можливість відкривати нових потенційних політиків.
Справедливості ради, зазначимо, що ініційований Громадським форумом Праймеріз, все ж відрізняється від західних. Там – це все ж таки внутрішньопартійна справа, а тут рамки розширені…
Саме цим він і цікавий. Наприклад, «Самопоміч» в Івано-Франківську зробила праймеріз виключно партійний, де на посаду мера висуваються лише члени тієї ж «Самопомочі». А мені більше подобається саме варіант від Громадського форуму, оскільки він дає можливість йти всім, незалежно від партійної приналежності. Я вважаю, що це є певний майданчик, який дозволяє розширити рамки виборчого процесу.
Чи немає враження, що ту політичну, виборчу систему, котра устоялася в Україні треба кардинально міняти? Приводити в політику нові обличчя?
Ну, це наче питання й до мене, оскільки я вже чотири рази був депутатом обласної ради. Але тут якраз справа в тому, а чи зможу я щось запропонувати виборцю, якось переконати його, чимось привабити, щоб за мене проголосували. До того ж, для мене ці вибори своєрідне поверненя в політику, бо не знати, як далі складеться.
Чого так?
Зараз, міністерство юстиції оголосило конкурс на заміщення посад начальника і першого заступника в Управлінні. Взяло участь близько 20 претендентів. І я в тому числі. Це така своєрідна люстрація проходить.
А як ти ставишся до відставки Наливайченка?
Якщо говорити відверто, то Наливайченко сильний гравець. До того ж він має в Україні достатньо добрий імідж. Якщо ж він піде в політику, то багатьом з тих, хто вже зрісся з кріслами, доведеться потіснитися. Наливайченко – це більш свіже лице в політиці. Так що в його відставці є й певний позитив. Не в тому позитив, що зняли, а в тому, що йде в політику.
Дякую.
Розмовляв Володимир Мулик
