23 січня 2012 року був призначений на посаду Головного архітектора і заступника Департаменту містобудування та архітектури виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.
Від грудня 2014 року (після об’єднання посад) працює на посаді директора Департаменту містобудування та архітектури–головного архітектора Івано-Франківська.
Ну, і в якому стані прийняли господарку? В сенсі того, що Генеральний план міста не корегувався, здається, з 2001 року, а мав би корегуватися щоп’ять років.
Насправді, термін в п’ять років був прийнятий в 2011 році. До того не було якихось чітко визначених термінів. Це було покладено на розгляд головного архітектора. Якщо він бачив необхідність корегувати генеральний план міста, то виступав з такою ініціативою.
А в Івано-Франківську коли виникла така потреба?
Коли почалися ці процеси зі швидким та активним будівництвом (фактично з 2004 року), отоді вже потрібно було терміново задуматися над тим, як відкорегувати генплан. Дійсно, останній раз генплан Івано-Франківська корегувався в 2001 році (з 1999 по 2001). А коли почалося активне будівництво, то потрібно було в перші п’ять років ставити питання про перегляд позицій генплану. Піднялося ж це питання аж десь в 2012- 2013 роках.
Ви були ініціатором?
Так. І в 2013 році ми заключили договір про корегування з Львівським проектним інститутом «Містопроект».
А наш «Діпроміст» не міг це зробити?
У них немає ліцензії на міста з населенням більше 200 тисяч.
Побутує така думка, що цей Генплан має на меті узаконити всі ті незаконні забудови, які набудували в Івано-Франківську, починаючи з того ж 2004 року. Що ви на це скажете?
Я не дуже розумію цього терміну – «узаконити генпланом забудови». Бо якщо є забудови, котрі будувалися не у відповідності з генеральним планом, але мали всі дозволи на будівництво, то про що мова?
Ну, є ж такі, котрі не мали чи то декларацій, чи то вийшли за межі проектної документації…
Таких, насправді, одиниці й говорити, що генплан робиться для них, не можна. Ми з проектною організацію розглядали питання, де потрібно зупинити будівництво, якщо воно так чи інакше зачіпає чи то зелену зону, чи то територію індивідуального будівництва. Ми на тій межі, до якої побудовано, зупиняємо і конкретно фіксуємо, яке там має бути трактування територій. Тобто «відрізаємо» забудову, яка пішла не тим шляхом. Якщо ж пішла у невідповідності, умовно, генерального плану, але такий розвиток припустимий, то ми таке будівництво вставляємо в певні рамки – даємо більш чітке зонування.
А що робити з тими, що вже збудували?
Ті, які збудували і здали з усіма документами, то що ж тут вже зробиш. А в інших випадках тривають судові процеси. Тільки по Мазепи,35А їх щось з одинадцять. Що вирішать в цих судах, оце й буде остаточне рішення. Бо нам важко було встановити ті умови та обмеження (у нас була лише копія), котрі тоді надавалися, встановити наскільки вони були законно надані, чи були вони взагалі, чи є десь оригінал. Відмови колишнього головного архітектора від підпису під тим документом не було. Якщо були порушення в процедурі надання дозволу, то суди над цим працюють.
Я до чого веду – може відсутність покарання й провокує порушення?
Відсутність покарання в Україні – це, взагалі, найбільша проблема. В усіх галузях, а не лише в будівництві. У нас є окремо міська архітектура (ми надаємо вихідні дані для проектування), а є Держархбудконтроль, який якраз покликаний контролювати, чи відповідає та будова тим вихідним даним, чи відповідає будова проектній документації і таке інше. Але до вересня місяця діє заборона Держархбудконтролю на проведення позапланових перевірок будівництва.
І що це означає на практиці?
Тобто, якщо є скарга в Держархбудконтроль, що будується невідомо що, невідомо чи є дозволи, будується з порушеннями, то Держархбудконтроль має право створювати комісію для позапланової перевірки лише з дозволу міністерства.
Окрім того є ще одна прогалина в нашому законодавстві, котра мене хвилює. Містобудівні обмеження ми прописуємо дуже чітко і конкретно ( і цифрах, і в пунктах, і по охороні культурної спадщини) – це дорожня карта для проектанта. Проектна організація робить проект, далі забудовник отримує декларацію на початок будівельних робіт. При отриманні декларації Держархбудконтроль виходить на місце будівництва, перевіряючи, чи немає там самовільної забудови і все. Після цього Держархбудконтроль має право вийти на планову перевірку об’єкту будівництва аж через три місяці. І от уявіть собі – три місяці будується будинок, а порушення можуть бути дуже серйозними, а якщо зведено десь два поверхи, то вже дуже важко забудовника примусити щось перебудувати. Він починає судитися і будувати далі, доки тривають судові процеси.
Що ми і спостерігаємо по Івано-Франківську. В тому числі і на забудові міського озера.
Ну, з озером, там поки що далі не пішло. Там все в процесі. Теж судові розгляди. Але там окрема історія. Там було напрацьовано дуже багато ще з 2007-2008 років. Були погодження і обласної архутектури на житлову забудову, і містобудівна рада по області погодила це питання, і київським «Діпромістом» були розроблені відповідні зміни в Генплан Івано-Франківська.
А тепер від будівництва до більш простіших речей. Оця практика – переробляння вікон в двері на фасадах старих будинків. Архітектура має до того відношення?
Це не є заборонено, але все має відбуватися відповідно до реставраційних вимог. І коли ми надаємо містобудівні умови на пристосування приміщень в пам’ятках архітектури, то ми дуже чітко все розписуємо, вимагаємо рекомендацій у міського Відділу охорони культурної спадщини (рекомендації – бо висновків Відділ давати не може), а дає висновки і погоджує документацію обласний Відділ охорони культурної спадщини. Ми прописуємо які елементи фасаду мають бути збережені, які матеріали повинні застосовуватися .
І хто ж контролює дотримання?
Охорона культурної спадщини. Там є певні важелі через які можна впливати на виконавця робіт. Але є і свої нюанси. Інша проблема, заміна старих дерев’янних вікон на металопластикові. Попробуй щось поясни тому ґазді. Він каже, що то його квартира і його частина фасаду.
Так може він має рацію, якщо місто, мається на увазі ЄРЦ, не хоче ремонтувати фасади?
Ну, чому не хоче? Я вже навіть погоджував паспорт упорядження фасаду на Мазепи (будинок з атлантами). Але такі роботи вимагають великих коштів. ЄРЦ зробив розрахунки – потрібно близько 2 мільйонів гривень, щоб той фасад зробити.
І ЄРЦ хоче це робити на умовах співфінансування з мешканцями.
А в будинках живуть не такі вже багаті люди, щоб оплачувати такі роботи. Але ми працюємо в цьому напрямку й шукаємо альтернативні шляхи вирішення проблеми. Є певні ідеї.
Ну, це по старому місту. А тепер питання про інше – куди планується місту рости?
В основному – ті п’ять сіл, які є в міській раді. Я вважаю те, що вдалося провести дуже добру роботу, що ми в Генеральному плані міста втримали ці села, дуже добрим. Тому що, на той час, коли ми бралися до Генплану, вже були такі розмови, щоб розробляти його лише в адміністративних межах міста. Хоча попередній генплан вже частково зачіпав ці села. Та й місто вже великими кроками рухається в напрямок Крихівців, Вовчинця, Угорників… До того ж ці села нерозривно зв’язані з містом. Перед розробкою нового генплану ми домовилися з селами, що ми беремо їхні генплани і включаємо в наш та робимо не генплан міста, а генплан в межах міської ради.
Що з садовими товариствами? Їх будуть забудовувати?
Ну, садове товариство «За мир» (біля міського озера) забудовуватися не буде, бо там вже пішов процес переведення під житлово-садибну забудову. З точки зору містобудівної – це втрачена територія для міста.
А на Івасюка-Хоткевича?
«Бистриця Надвірнянська»… Ось там ще, наразі, воюємо. Яким чином. В попередньому Генплані там було передбачено зелені зони загального користуванння (не фото – ПУ-6). Коли ми взялися до роботи, то виявилося, що 90% території, то вже є приватна власність. Власники, звісно, зараз говорять, що хочуть зберегти це як сади, зберегти для того, щоб будувати собі садові будиночки, а потім переводити це в особняки (фактично такий самий шлях, як в товаристві «За мир»). Розуміючи, до чого це може привести, ми хочемо дати цьому трішки інший розвиток подій. Якщо попереднім Генпланом передбачався там парк, то тепер це – нездійснена мрія – місто повинно б було викуповувати ті ділянки у власників. Ми пропонуємо одну частину віддати під житлове будівництво, а одну частину залишити під зелені зони загального користування. Щоб потенційні забудовники викуповували місце під забудову, одночасно викуповуючи й ділянки під зелені зони. Але люди виступили категорично проти, тому ми на погоджувальній раді вирішили поки що все залишити без змін, лише першу лінію (попри дорогу) віддати під заклади загального обслуговування, оскільки вони там вже й так виникають хаотично. Що ж до питань житлової забудови і зеленої зони загального користування, то буду їх виносити на розгляд сесії, щоб там приймали остаточне рішення.
Тобто проблем за останні роки накопичилось чимало?
Я скажу так. Все це було просто так відпущено. Забудова ущільнювалась, забудовники знали, що можуть відступити від якихось норм (пожежні норми, кількість поверхів, ізоляція), а от питання – де людям жити на тих територіях, ніхто не розглядав. Бо є будинок, а має бути ще й територія для життя. І ось цим, в певний момент, було знехтувано. Простір для життя не враховувався. Навіть в новому плані немає, фактично, де новий парк закласти.
А базар в центрі, так званий «П’ятачок»?
За цю територію варто поборотися, щоб вберегти її від забудови. То ж я буду тут стояти до останнього.
За сквер?
За сквер, за громадський цікавий гарний простір. Бо я бачив проекти, які розроблені по забудові цієї території – це просто жах.
Успіхів. Дякую за розмову.
