Екс-голова Івано-Франківської ОДА Василь Чуднов: Я думаю, що моя совість чиста

Півтора року Василь Чуднов не з’являвся на публіці – відмовлявся від спілкування із журналістами, не брав участь у політичному житті краю. Багато-хто вже встиг списати досвідченого регіонала з рахунків. Пишуть Версії з посиланням на Станіславське.

Та нещодавно суспільство сколихнула новина про рішення Чуднова очолити обласний осередок “Опозиційного Блоку” та його можлива участь у місцевих виборах.

Домовитись з ним про інетерв’ю було вкрай важко – кілька разів зустріч переносилась за різних причин. Однак поспілкуватись з екс-очільником області все ж вдалось. Згадали все – і Майдан, і Януковича, і майбутні вибори.

Що було після того як, Ви склали повноваження голови ОДА?

Нічого не було. Було якесь розчарування, якась апатія. В першу чергу я розгублений був. Я подумав, може й дійсно я не правий? Може дійсно не по тій дорозі йшов, не в тій команді був? Може дійсно зараз буде краще в цій державі? Відбудуться такі зміни, що нас приймуть в Європу? Я вирішив для себе, що ніде ні в що не втручатимусь, ніде нічого не напишу, ніде не виступлю проти влади, проти того, що відбувається. Щоб нікому не заважати. Прийшла нова команда. Скажімо, не зовсім правильно прийшла… Але прийшла. І треба було дати можливість – хай команда проявить себе, хай поведе цю державу якимось іншим шляхом. Півтора року минуло… Ніхто не чув, ніхто не скаже мені, навіть на побутовому рівні, щоб я критикував і, тим більше, публічно десь кричав. Але пройшло стільки часу і я зрозумів, що не тим шляхом ми йдемо.

Чи була у Вас розмова з Януковичем від грудня і до трагічних подій лютого?

Остання розмова була… Я не згадаю, яке це число, але Адміністрація Президента вже була в облозі. Це був грудень. Я приїхав до нього по зовсім іншій справі (мається на увазі не з питань Майдану – ред.). Як то кажуть: «Господи, поможи мені впоратись з друзями, а з ворогами я розберусь» . В області була якась незрозуміла ситуація по зміщенню мене з посади, але саме своїми, найближчими соратниками. І це все так припідносилось, що це команда з Києва. Я попросив про зустріч з Януковичем і кажу йому: «Віктор Федорович, якщо я не підходжу, як голова ОДА, то скажіть це прямо. Бо навіщо цього? Я дізнаюсь від чужих людей, що є проект указу про моє зміщення». Він сказав, що це неправда, що це брехня. Мовляв, не бери це до уваги. Сказав, що все під контролем, що все налагодиться. Оце була моя єдина розмова за той період.

Як Ви відреагували на лютневі події?

Я думаю, що моя совість чиста. Все ж таки, ситуація в області була підконтрольна. Не просто було це зробити. В силових структурах було своє керівництво і там йшли зовсім інші команди. І прибрати ті палаточки, які лиш ставили… Але я вдячний нашим генералам за розуміння. Я їх зібрав з самого початку і ми просто поговорили так, по-людськи. Не тому що я начальник, а він дурак. Просто тому що ми люди і, тим більше, це починалось із студентів. В першу чергу, ми всі батьки. І я постарався, щоб жодного недорозуміння, чи якоїсь агресії в нас в області не було. Я ходив до людей, і на Майдан, і коли ще тільки палатки та бочки були. І під ОДА я виходив до людей. Я дуже боявся, щоб не було провокацій з будь-якої сторони, це б ніхто не дізнався і не розібрався. Я не знаю Як це оцінюють в області, як це громада оцінює, але спілкуючись з людьми,ніхто мені не дорікнув як голові ОДА, що в нас була чимось гірша ситуація ніж в інших областях чи в Києві. Більше того, коли я вже був змушений поміняти свій кабінет, область все одно була керована. Може то було й не помітно, але наступала зима, і було не просто забезпечити стабільну життєдіяльність області.

Тобто, робота все одно йшла?

Постійно. І наради проводились, і документація розписувалась, і фінансувались всі необхідні виплати в тому числі соціальні, зарплати, пенсії, розчищались дороги, в домівках людей було тепло, газ, вода, працювала правоохоронна система…

А де був Ваш кабінет?

В СБУ. Більше я не мав де технічно розміститись. Технічно обладнати приміщення, щоб був зв’язок з Кабінетом Міністрів, з РНБО, з Президентом можливо лише в УМВС, або в СБУ. Іншого виходу просто не було.

Ще одне питання по Майдану. Розстріли людей в лютому – Ваша особиста оцінка тих подій?

Дуже негативно. Абсолютно.

Цього можна було не допустити?

Можна було. Не можна, а треба було.

А хто міг це зробити?

Президент. Я думаю, що тут… Я не знаю – чи це його непрофесійність, чи це якась інша риса його спрацювала. Чи може він недооцінив ситуацію. Скоріш за все останнє.

А могли йому доносити інформацію не в повному обсязі?

Цілком могли. Може я не так багато знаю, але через рік спілкуючись із своїми однопартійцями, з людьми які працювати в АП, у Верховній Раді – до Януковича майже не доносили правдиву інформацію. З двох причин. Перша – він просто не хотів чути негатив. А друга причина це те, що люди боялися йти і розказувати йому правду. Я наведу такий приклад, дуже показовий. Остання рада регіонів. Ну, для мене перша і остання, на якій я був (Василь Чуднов перебував на посаді голови ОДА всього 4 місяці – ред.). Тоді Янукович нас зібрав в залі, щоб привітати з Новим Роком, обмінятись думками. Ну таке, неформальне зібрання. Це були голови ОДА і керівництво ВРУ та АП. Тоді Віктор Федорович нам розказував: «Хлопці. Соціологія показує, що в мене зараз рейтинг 25-28%». А Микола Янович каже: «Віктор Федорович! Ну це ж іще російські домовленості не вступили в силу. Люди ще не знають про здешевлення газу, про підвищення пенсій. Якщо це зараз врахувати, то рейтинг буде за 30%». А ми так просто, голови ОДА, один на одного подивилися – фактичний рейтинг Януковича тоді вже був на рівні 5-6%. Це дуже показово і я вважаю, що те, що тоді відбулось на Майдані, це його недооцінка ситуація через відсутність об’єктивної інформації.

Чому тоді він виїхав? Точка неповернення була пройдена?

Я думаю, що це просто страх за життя. Тим більше, є приклади того ж Чаушеску в Румунії, чи Каддафі. Я думаю, що він цілком реально теж міг так покінчити. Тоді ж агресії було дуже багато.

Минуло півтора року. За цей час Ви багато обдумали, багато переоцінили і вирішили повернутись в політику . Чому Опозиційний Блок? Тавро члена Партії Регіонів нікуди не дінеться. І чим взагалі займатиметься Опозиційний Блок на Прикарпатті в умовах судової тяганини з обласною радою?

Щодо судової тяганини: Я точно знаю, що частина обласних депутатів одразу після тієї сесії уже визнавали, що голосували за не зовсім правильне рішення. Неправильне з юридичної точки зору, але мотивували це тим, що зараз революційний час і треба приймати політичні рішення. Ми ж вважаємо, що обласна рада повинна бути зразком для громади, особливо в частині дотримання норм Конституції і діючого законодавства. І всі її рішення, в який би час вони не приймались, повинні бути в першу чергу законними і не обмежувати права та свободи людини. Тому, зважаючи на те, що обласна рада перевищила свої повноваження і ухвалила незаконне рішення, Політрадою партії «Опозиційний блок» і було прийнято рішення оскаржити заборону в суді. Що це стосується першої частини питання… Чому саме тавро? Що в цьому поганого? Я спілкуюсь з людьми і дуже багато зараз згадують часи, коли Партія Регіонів була при владі, і той самий Янукович був при владі, і яка була політична ситуація, і яка була соціально-економічна ситуація. І давайте ми до цього питання повернемось за років 5 і подивимось, на кому ще буде тавро. Я абсолютно не шкодую, що очолював обласну організацію Партії Регіонів. Під прапорами ПР було зроблено чимало добрих справ в області. Я переконаний, що мешканці краю це пам’ятають.

Чи були погрози у Ваш бік?

Жодної. Ніколи.

Чи сформовані вже списки Опоблоку на вибори?

Ні. Рішення про те, що ми підемо на вибори ще не до кінця прийняте. Якщо й підемо, то буквально в кілька рад – обласну та низку районів. Я кажу правду, бо все залежить від технічних питань… Ви ж розумієте, будь-яка виборча кампанія має якусь затратну частину. Керівництво в Києві сказало шукати спонсорів. А знайти спонсорів для Опозиційного Блоку, це те саме, що злітати на Марс (сміється). Наступного тижня я збираюся їхати до керівництва в Київ. Якщо буде якась допомога – добре. А якщо ні, то будемо збиратися і оцінювати наші можливості.

На Прикарпатті є бізнесмени, які вкладають гроші в Опоблок? Чи фінансування відбувається по вертикалі з Києва?

Є великий міф про те, що в Партію Регіонів йшли мільйони. Жоден бізнесмен на Івано-Франківщині, навіть члени партії, які були нашими депутатами, жодної копійки не давали на діяльність Партії Регіонів. Вся структура фінансувалась централізовано і це були досить мізерні кошти. Буквально невелика зарплата людям і на цьому кінець. Ми і тоді не шукали спонсорів. В нас не було це прийнято, спонсорство партії… Підприємці заробляли для себе та своєї сім’ї, а не для партії… Зараз стало модно розповідати, як Партія Регіонів брала з нього побори. Але ми просто тоді зустрінемося з ним, і нехай при мені скаже : «Я мене вимагали гроші». Ніколи такого не було.

Де Ви себе бачите після виборів?

Все залежить від результатів виборів. Якщо ми проходимо потужно, набираємо достатню кількість для формування більшості, формування керівних органів, то звичайно будемо боротися за крісло голови обласної ради і голови виконкому, відповідно до того, буде прийнятий чи не буде прийнятий закон про децентралізацію влади. Якщо ми не наберемо необхідну кількість, але зайдемо – значить буду очолювати опозицію.

Чи не пропонували вам іти у Верховну Раду по списку ОБ в жовтні минулого року?

Ні, не пропонували. Мені пропонували перед цими виборами, коли ще Партія Регіонів брала участь у виборах, коли ще пішов по мажоритарці – Косівщина, Верховина, Снятинщина. І тоді мене керівництво викликало і спитало: «Для чого Вам це треба? Ви ж у прохідному списку». Але я наполіг на своєму і через це у мене виник конфлікт з керівниками Партії Регіонів. А причина дуже проста – за ті два з половиною роки, що я був депутатом Верховної Ради у фракції Партії Регіонів – мені там було не дуже комфортно. Я, наприклад, єдиний, хто голосував проти закону Лєни Бандарєнко про обмеження звучання української мови в теле-та радіоефірах. Я голосував проти прийняття того «мовного закону» в першому читанні. Я і Орест Муц з Тернопільщини (очолював тернопільську обласну організацію ПР – ред.). Перед тим були дуже серйозні розмови. Дійшло до того, що я ставив на стіл мандат депутата. І в першому читанні я проголосував проти, а в другому… Ну в другому я попався на нечистоплотність своїх колег. Ми тоді дивились – цього питання не було на порядку денному, ніхто навіть не говорив про це. І тут нас викликають на нараду – мене, Муца та Петра Писарчука. Виходимо ми з наради, телефоні наші вимкнені і тут я дивлюсь – к–па пропущених дзвінків. Набираю свого помічника, а він мені каже, що проголосували «мовний закон» і проголосувала моя картка. Через півгодини я вже написав заяву про відкликання свого голосу. Ще через годину я дав інтерв’ю нашим інетернет-сайтам, що це було проти моєї волі. І було ще дуже багато таких випадків, коли моя позиція не співпадала з позицією фракції. Я пішов на мажоритарку, щоб бути незалежним, щоб не дивитись на руку Чечетова покійного, а голосувати так, як я хочу. Опозиційний Блок не міг мені апріорі запропонувати йти в списку, бо Партія Регіонів розпалась на два крила: частина лишилась з ПР, а невеличка частинка відпала та створила Партію розвитку. І після того були великі дебати хто піде у виборчу кампанію. І для того, щоб йти від опозиційного Блоку треба було вийти або з ПР або з ПРУ. Я сказав, що я виходити не буду, бо не розумів, що таке Опозиційний Блок, хто там, що там. Так що мені не пропонували і я сам не виявляв бажання балотуватися в нардепи.

Станіславське