Вже ні для кого не є секретом, що в Україні процвітає “гуманне” поводженням з безпритульними тваринами. Ця тема неодноразово ставала приводом для телесюжетів і журналістських розслідувань. А напередодні “ЄВРО-2012” ледь не переросла у міжнародний скандал. Час минув, а ситуація зовсім не змінилася, хіба що розголосу менше.
Як воно є…
Винятком у цій ситуації не є й Івано-Франківськ. Попри усі розмови про важливість вирішення питання і наче б то дії влади у цьому напрямку, особливих змін спостерігати не доводиться. Собаки на вулицях як були, так і залишаються, а соціальні мережі кожного дня не перестають поповнюватися інформацією про необхідність догляду за чотирилапими, збору коштів для годування чи лікування друзям нашим меншим.
Нині більшість собак на вулицях міста перебувають «під контролем» КП «Полігон ТПВ» – спеціалізованої структури, завданням котрої є вилов та стерилізація безпритульних тварин.
Окрім вищезазначеного комунального підприємства, неподалік обласного центру також функціонує притулок для бездомних чотирилапих у селі Павлівка. Він є приватною власністю Юрія Чорного. Зараз там утримується трохи більше 100 тварин.
А ще – Благодійна організація «Дім Сірка», волонтери якої взяли шефство над собаками у цьому притулку і двічі на тиждень годують їх продуктами, які приносять небайдужі франківчани. Організація залучає також і кошти спонсорів, за які намагаються виходжувати бідолах. Так, за минулий рік зусиллями «сірків» близько чотирьохсот цуценят знайшли собі господарів, а триста тварин було стерилізовано.
Однак, як запевняють волонтери, цього аж надто замало для того, щоб мешканці столиці Прикарпаття дружньо жили із безпритульними тваринами. Ложки дьогтю додає те, що немає порозуміння між владою і благодійниками. В обидвох сторін своє бачення проблеми.
Немає в місті і досі спеціально обладнаного притулку для собак. До речі, Івано-Франківськ нині залишається єдиним містом в Західній Україні, яке немає такого закладу для бродячих тварин. А тому, коли офіційні структури із безпритульними чотирилапими, зазвичай, «розмовляють» коротко, то «сірки» перетворюють власні помешкання на місця лікування та догляду за хворими тваринами, залишати яких напризволяще просто недопустимо.
«Дуже часто в себе вдома ми створюємо «карантинні зони» і виходжуємо хворих тварин, щоб вони не були джерелом інфекцій… Добре, що є бабусі, які доглядають за тваринами, стерилізують їх за власні кошти, виходжують. Але «гицлі» (особи, що займаються відловлюванням безпритульних тварин – кішок чи собак – Авт.) приїжджають і в першу чергу витовкають саме цим беззахисних, приручених тварин» – каже керівник благодійної організації «Дім Сірка» Леся Габель.
То що ж робити?
Вбивати чи все-таки намагатися у цивілізований спосіб контролювати чисельність безпритульних тварин? Над цим питанням міркують вже не перший день.
У більшості європейських країн вбивство безпритульних є недопустимим і карається на законодавчому рівні або ж передбачає великий ступінь соціальної відповідальності і контролю. Там переконані, що вбивство не завжди допоможе зменшити популяцію бездомних тварин. Найкращий контроль чисельності – вилов і стерилізація. Причинами ж евтаназії можуть бути хіба що хвороба, тяжка травма або ж агресивність собаки чи кішки.
Схожої думки і в управлінні ветеринарної медицини Івано-Франківська. Попри те, що безпритульні тварини є носіями різноманітних захворювань, стерилізація і повернення тварин у попередні умови існування дає змогу зменшити кількість нових особин. «Вже доказано і на науковому, і на практичному рівні, що якщо з певної території забрати повністю безпритульних тварин, то на їхньому місці знову утворюватимуться нові угрупування, значно більші. А якщо повернути стерилізованих тварин на їхнє місце, то вони утворюють свою групу і не допускають на свою територію інших тварин», – каже начальник управління ветеринарної медицини в місті Івано-Франківську Микола Сендецький.
Втім, схоже, у нас же поки що, ситуація протилежна. Немає тварини – немає проблеми. Доказом цьому є «суха» статистика: ¬в минулому році відловили 2899 тварин. Тільки 469 з них були стерилізовані й відпущені. А решта…
І ось, місцеві чиновники таки вирішили взятися за розв’язання проблеми безпритульних тварин. Цьогоріч в місті наче б то вже навіть з’явилася «Програма поводження з безпритульними тваринами в місті Івано-Франківську на 2013-2015 роки».
Нею передбачено комплекс заходів для вирішення питання із безпритульними тваринами. Зокрема, – розроблення і впровадження системи обліку, реєстрації та ідентифікації безпритульних тварин – більш відоме в народі як «чіпування». Масова стерилізації, щеплення та лікування безпритульних тварин. Мають намір також стежити за безпритульними тваринами протягом усього їхнього життя. А ще у планах влади – такий необхідний притулок. Ба, навіть не один, а декілька – з різними формами власності. Не забули й про інформаційно-просвітницькі заходи стосовно гуманного поводження з тваринами.
На все це спільно із міського бюджету та грантових програм повинні виділити майже 1,5 мільйона гривень.
Однак, як стає зрозуміло із розмови з директором КП «Полігон – ТПВ» Богданом Тимочком, програма є звичайною формальністю і фактично нічого не змінює.
«Такої програми немає. Вона ще тільки розробляється. Ніякого там мільйона чотириста тисяч немає. Суму, яку нам виділяють на стерилізацію – 90 тисяч і на відлов – 300 тисяч помножили на ці три роки і сказали, що то буде мільйон. І це тільки ті гроші, які йдуть на зарплату працівникам. От якби сказали, давайте виділимо мільйон. За нього створимо притулок, придбаємо обладнання… Такого немає», – розповідає Тимочко.
Нині Івано-Франківськ є тільки містом-партнером у іншій програмі Європейського Союзу, яка реалізовується у сусідньому Львові та Луцьку. Але і тут є свої нюанси.
«За цією програмою нам виділять кошти на розробку проекту під притулок для тварин. Але щоб був проект, потрібно мати землю. А землі немає. Я неодноразово звертався у сільські ради, в Тисменицьку райдержадміністрацію і всі відмовляються. Можна щось зробити у Павлівці, але то приватна земля і там немає належного доїзду», – стверджує пан Тимочко.
Ще менш оптимістичними стосовно цієї програми є й волонтери «Дому Сірка». Кажуть, що влада не прислухається до їхніх порад, а подекуди навіть ігнорує.
«У багатьох містах є проблема з волонтеріатом, а у нас із владою. У нас є бажання і люди, які хочуть доглядати за безпритульними собаками, але влада від нас відвернулася. Час уже зібратися і вирішити проблему», – розповідає Леся Габель.
Натомість, вони спільно із кінологічним клубом «Станіславів» вже давно пропонують свою програму.
У ній не тільки оптимізація бюджетних коштів і перенаправлення їх на лікування тварин, але й популяризація гуманного ставлення до братів наших менших у школах міста, розроблення спеціальної схеми по роботі з бездомними тваринами, залучення до цієї справи будинкових комітетів і створення єдиної мережі контролю за тваринами, а ще перерозподіл повноважень між «гицлями», як «сірки» називають працівників КП «Полігон», та благодійниками.
Нині ж, стверджують добровольці, ці організації практично дублюють усю роботу. Однак, між ними є дві відмінності – фінансування і методи. Комунальники отримують на свою роботу кошти з бюджету, а благодійники змушені шукати їх самотужки.
Попри суперечливість позицій, обидві сторони таки сходяться на одному – проблему вирішувати потрібно, і якнайшвидше. А для цього має бути порозуміння і співпраця між усіма зацікавленими – громадськістю і владою.
Життя чи смерть?
Щодо того, як правильно вчиняти із тваринами, які живуть на вулиці, то в благодійній організації єдине бачення – чотирилапі, які здорові, мають бути стерилізовані і відпущені у звичне їм середовище. Евтаназію можна вчиняти тільки у випадках хвороби тварин, чи агресії.
«Наші волонтери можуть полегшити роботу «Полігону». Ми можемо збирати заявки від людей на безкоштовну стерилізацію собак і забирати їх за один виїзд, а не крутитися по місту в пошуках тварини. Ці всі собаки перевіряються на агресивність, якщо вони підлягають стерилізації, то вони біркуються, проводиться вакцинація, а ще ми записуємо координати їхнього опікуна, якщо такий є. Це вже мирні тварини. Вони не розмножуються. А на зекономлені кошти можна відкрити додаткові місця у віварію чи закупити ліки», – пропонують свою схему захисту чотирилапих безхатченків добровольці.
Інший підхід в КП «Полігон» – у місті бродячих тварин не має бути.
«Люди, не годуйте їх, закрийте підвали і не тримайте їх там. Не розкладайте для них матраци і ковдри на зупинках. Коли люди зрозуміють, що собак у місті не повинно бути, тоді ситуація буде іншою. А сьогодні їх всі ховають, а коли вже собака покусала, тоді вже є проблема і нарікають на владу», – вважає директор комунального підприємства.
Пан Тимочко говорить відверто – простерилізованих собак із щепленням його підопічні повертають дуже мало. Як правило, тільки тих, за ким буде догляд. Попри усю специфіку роботи, кажуть, що не можуть ігнорувати звернення і скарги людей на безпритульних, які заполонили двори і порушують звичний уклад життя франківців.
Однак, схоже, ситуація не є настільки катастрофічною. Управлінням ветеринарної медицини міста торік було зафіксовано 132 випадки укусів іванофранківців тваринами.
«Ветеринарні лікарі міста Івано-Франківська торік провели 132 розслідування за фактами підозри на сказ у тварин, – стверджує головний ветеринарний лікар міста Микола Сендецький, – за цей час було перевірено 104 собаки, 24 кота та 4 інші тварини. Жодного випадку сказу не виявлено».
Ось такі суперечливі реалії буття франківських чотирилапих безхатченків. Загалом, безпритульних собак у нашому можна поділити на два види – ті, кому пощастило більше – і вони зараз перебувають у притулку в селі Павлівка, де за ними хоч якось наглядають, а волонтери і ті, кому пощастило менше, – блукають вулицями міста в очікуванні комунальників, які приїдуть, заберуть і… у кращому випадку віддадуть на стерилізацію.
Взагалі то, рівень поводження із тваринами є ознакою рівня розвитку суспільства. Байдуже, чи це тварини домашні, чи це бездомні вуличні бродяги. Сьогодні – ти домашній улюбленець, а завтра – ти не сподобався примхливим господарям і вже опинився на вулиці.
Але, попри все, вони все ж таки живі істоти і мають право на існування. А те, що безпритульні чотирилапі стають переносниками інфекційних захворювань, джерелом агресії тощо, то це повинна попередити людина, котра свого часу приручила собаку чи кішку та несе повну відповідальність за це. І уникати відповідальності, покладаючись на суспільну небезпеку, і тим самим знищувати тварин, є, як мінімум, ознакою нецивілізованості та негуманності.
Марія Стефанишин, спеціально для сайту “Версії”
