Це дійство можна побачити тільки один раз на рік і тільки в одному місці – с. Криворівні.
Кажуть, що Гуцульська коляда найдавніша коляда в Україні.
Для того щоб відчути атмосферу свята бажано приїхати до села 7 або 19 січня десь об 12 годині дня і відразу до церкви, саме там збираються всі колядники, перед тим як розійтись з віншуваннями.
Після того як місцевий священик благословить кожного колядника, всі вони утворюють коло навколо хреста і виконують першу свою коляду.
А далі окремими групками, з піснями, обходять церкву і рушають колядувати від домівки до домівки односельців.
За старших у колядницькій ватазі «береза» і «виверця». «Виверця» — організатор-адміністратор: він збирає на репетиції і на коляду, слідкує за порядком, одягом і дотриманням традицій. «Береза» відповідає за творчу частину. Головно його обов’язок — керувати в коляді. «Береза» — це щось таке, як режисер. Він у колядників — найбільш шанована людина. Це — душа гурту, керівник усього дійства.
Колядують в селі почергово. Ще за три місяці до Різдва селяни починають записуватися «на коляди» — складають список осель. «Ми більше не годні, як три-чотири хаті в день обійти», — пояснюють хлопці. Запопасти колядницький гурт саме 7 січня вважається дуже почесним — селяни змагаються за це поміж собою, як і за те, щоби колядники були з їхньої «фамілії». «Бути колядником — гонорово. Лиш абикого не беруть, — то є добірне товариство. Чоловіки мають бути порядні і ґазди добрі. Парубки — скромні й до роботи спритні.
Гуцульське Різдво завжди захоплювало своїм колоритом, а водночас медитативністю коляди, яка подеколи може тривати півгодини, а то й більше. Відтак це не лише розвага, – ходити в колядники, – а доволі важкий труд. Тому і розтягується процес на всі зимові свята – від Різдва Христового до Стрітення Господнього. А гуцульська коляда проникає в душу і там залишається навіки, навіть якщо її почув лиш один раз.
Фото: Natalia Kabliuk
Текст: Ігор Меліка, взято з «ПРАВДА.if.ua»
