Вівчарство – традиційний промисел горян. Та реалії такі, що бажаючих продовжувати професію батьків і дідів у Карпатах стає все менше, чисельність поголів’я овець на високогірних пасовищах невпинно скорочується.
З року в рік на високогір’ях Тячівщини та Рахівщини все рідше можна почути овечі дзвоники та мелодії трембіт. Місцеві кажуть: щороку на схилах полонини Апецької, що на межі Тячівського й Рахівського районів, літують кілька овечих отар. Зараз залишилася лише одна, пишуть Версії з посиланням на Закарпаття онлайн.
Вівчар Юрій з Верхнього Водяного, що на Рахівщині, розповідає: вівчарить уже тридцять років. Колись водив отару з шестисот голів. Зараз овець та кіз – удвічі менше.
Праця вівчарів фізично важка і виснажлива, і далеко не кожен може йти в гори, щоб доглядати по кількасот овець та кіз. Пасти, пильнувати від хижаків, тричі на день доїти, готувати бринзу і вурду.
Старше покоління ватагів скорочується, а молодь у пошуках кращої долі виїжджає за кордон. Але в майбутнє вівчарі дивляться з оптимізмом. Кажуть, поки є ще господарі, які утримують велике поголів’я овець, без роботи не залишаться.
Підписуйтесь на канал Версій в Telegram та читайте нас у Facebook. Завжди цікаві та актуальні новини!
