Хто був нічим вже став усім, – прикарпатський активіст про вибори в стилі “діджитал”

Соціальні мережі стали на виборах одним з основних інструментів формування думок. На вашу думку, це суттєво впливає на результати виборчих перегонів?

Безумовно, соціальні мережі в 21 столітті в отриманні миттєвої інформації є основними. Тим самим вони витісняють газети, телебачення і стають лідером, де самоорганізовуються в групи та формують думки, розповсюджуючи їх в маси. І це нормально.

Віртуальний світ соціальних мереж інший. Там всі рівні і не мають жодного значення твої знання, вміння, досягнення. Там панує принцип – «Хто був нічим – вже став усім”. Більшовицька ідилія. І така ж примітивізуюча.

Зробити всіх однаково примітивними легше, ніж однаково розвиненими. Дорога вниз завжди простіша, ніж вгору.

Звільнена від тиску ієрархій, маса фонтанує енергією. Проте, відсутність структури для її застосування перетворює її на руйнівну. Тому в соцмережах більше сварок, ніж дискусій, тому більше взаємної нетерпимості, ніж бажання співпрацювати, тому там не вміють слухати, не те що чути. Там немає авторитетів, тому і немає відповідальності.

Творці соціальних мереж, бачили в них інструменти покращення реальності. Але сталося інше: вони не покращують дійсність, а деформують її до своїх стандартів.

Я і сам є активним користувачем соцмереж, а саме Facebook.

Але ж суть демократії: більшість обирає, а меншість підкорюється

Дам відповідь словами Володимира В’ятровича «Про більшість». Більшість в загальному не читає книг. Більшість не знає жодної іноземної мови. Більшість не бачила світу не лише поза Україною, а навіть поза своїм телевізором. Більшість не виходила на майдани, не спиняла «рускую вєсну» на Півдні та Сході, не воювала на фронті, не об’єднувалася у волонтерські групи для допомоги воякам.

Більшість мінлива і непостійна в своїх симпатіях. Більшість безлика і безвідповідальна. Більшість привела до влади Леніна, Гітлера, Путіна, Януковича і багато інших засранців та тиранів для свого народу.
Тому я не можу погодитися з тим, що більшість права лише тому, що вона більшість.

Якщо станеться так, що більшість буде за партією Президента «Слуга народу»?

Зеленський вже програв, незалежно від результату виборів. Навіть якщо він отримає більшість у парламенті – його це не врятує. Тому що це пасивна більшість – глядачі, а не громадяни. Активну меншість він програв і не зможе володіти нею. А саме ця меншість є двигуном змін в будь-якому суспільстві. Більшість же спостерігатиме за крахом Зеленського, який вже почався. Незалежно від результату виборів.

Основні ваші критерії по вибору у Вашому мажоритарному окрузі 89?

В першу чергу це безпека, (я більше чотирьох років працюю консультантом голови комітету нацбезпеки та оборони). Тому в умовах гібридної війни з Росією, яка відверто домагається знищення української державності, ідентичності, для мене критерій безпеки – головний. Зберігши державу, ми зберігаємо шанси вирішити проблеми корупції та верховенства права у найближчі п’ять-десять років. Втративши державу, ми домагатимемося прав людини, але вже у сибірському ҐУЛАҐу.

Я щиро вдячний нинішньому керівництву Верховної Ради і в загалом цьому скликанню за збереження держави. Скажете, що вона неідеальна? А ви запитайте у пересічного француза чи британця, чи вважають вони свою державу досконалою. Чи були помилки більшості? Вочевидь були. Та мене вражає наївна віра деяких виборців, що у команди Зеленського помилок у якості головнокомандувача не буде. Протягом першої каденції діючий Президент довів те, що Президент Порошенко докладав титанічних зусиль заради збереження держави.

Як і очікувалось, у сфері роботи на окрузі депутат Ю. Соловей був чи не найуспішніший.

Звичайно, критики можуть зауважити, що ситуація й тут далека від ідеальної. Але, даючи високу оцінку соціально-економічних здобутків Солов’я на окрузі, я саме і врахував, в яких реальних обставинах їх було досягнуто.

Цікавим є факт, що з’явилися різні обличчя, які кандидують до Верховної Ради із гаслами «підтримай свого», «змінимо разом старих» і т.д. Це дешева маніпулятивна технологія, яка використовується ідеологами для роз’єднання, поділення на сорти. Та варто висловити одне застереження –  загальні зусилля стають особливо успішні, коли за ними стоять згуртоване суспільство, сильна економіка й ефективна громада. Ось чому можна перефразувати Шевченка: “І чужого домагайтесь, і про своє дбайте”.

Якими темпами розвивається країна сьогодні?

Для мене важливою є не просто альтернативність до нинішньої системи управління, а наявність чіткого шляху розвитку з урахуванням світових тенденцій. У практичному керуванні державою на перший план виходять забезпечення підтримки парламенту, нейтралізація політичних суперників, вирішення негайних викликів безпеки й керованості держави. На інше бракує часу. Натомість свою опозиційність до курсу Порошенка його опоненти майже повністю звели до обговорення соціальних негараздів. Тоді як такі проблеми, як виклик інформаційних технологій, роль інтелекту й розвиток науки, екологічна безпека, альтернативна енергетика, геополітичні збої у світовому порядку тощо, практично оминають нашу передвиборчу кампанію.

“Залізна завіса” впала майже 30 років тому, проте ментально українське суспільство все ще живе в самоізоляції, так і не вступивши у діалог зі світом. Звідси ще одна передумова моєї підтримки Порошенка. Якщо в першу каденцію завдання України (і водночас президента) було “просто вижити”, то в другу – “країна має крутити педалі”. Бо без цього велосипед завалюється.

“Крутити педалі” означає далі реформувати країну. Мене турбує той факт, що і сам Зеленський, і сформована ним управлінська команда час від часу вдаються до рішень, зневільовують інститут президентства. Призначення його команди – це замасковані персонажі, які ще вчора обслуговували Партію Регіонів та її керівництво. Звідси і прикрі рецидиви, які боляче б’ють по авторитету президента. Однак справедливість у державі не може спиратися лише на добру волю керівництва. Гарантом може бути лише верховенство права.

Тож важливо не “законсервувати” країну у стані ситуативного балансування. В суспільстві слід терміново відкрити “соціальні ліфти” й оновити управлінські еліти, щоб протягом наступних п’яти років сформувати якісно іншу й демократично зрілу альтернативу. А Володимир Зеленський (за своєю логікою – шоумен, актор та підприємець), який не усвідомлює це завдання як таке, без якого його “підприємство” не витримає конкуренції. Тоді під час своєї каденції, яка вже не буде обтяженим електоральними амбіціями, президент не зможе уникнути стагнації, а це – для країни черговий крок назад, повторення часів Януковича.

І на завершення, як знову спокійно жити після виборів?

Сподіваюся, що здоровий глузд виборців переможе, і країна не увійде в потрясіння та не змінить свого курсу. Незалежно від результатів, Україна не самотня у великому світі. Наша економіка несамостійна і залежна від глобальних ринків, партнерів, цін на сировину. Ворог Росія нікуди не подінеться, і нам доведеться в будь-якому випадку з ним розбиратися і повертати території. Україні доведеться бути не менш активною на зовнішній арені, входити в союзи і коаліції для захисту та просування своїх інтересів.

Українцям теж у будь-якому випадку доведеться проявляти громадянську активність, вимагати від політиків здійснення кроків, корисних не для їхніх сімей і оточення, а для громадян країни.

І звичайно, контролювати політиків, а якщо потрібно – «бити палицями», як заповідав Ейзенхауер.

Світ постійно змінюється, технології змінять його дуже швидко, питання лише в тому, наскільки ми до цього готові.