Цього разу очільник міста незадоволений виглядом пам’ятника страченим націоналістам коло місцевої синагоги.
Про своє нерозуміння пам’ятника Руслан Марцінків поділився на черговій оперативній нараді. За переконанням мера скульптура Володимира Довбенюка, присвячена розстріляним патріотам, не відображає суть та епоху. Що має на увазі міський голова під поняттями суті та епохи, можна оцінити через суб’єктивне сприйняття кожного з нас, бо що ми всі можемо достеменно знати про епоху, в якій ми не жили. Утім, мер не деталізував.
Зрештою, котротко можна нагадати саму трагічну історичну подію. 14 листопада 1943 року в Станіславському театрі відбулася прем’єра оперети «Шаріка». Близько 17.30 до залу ввійшли гестапівці та агенти окупаційних спецслужб й перекрили всі входи-виходи. Це була облава на українське підпілля. Чотири представники поліції піднялися на сцену і один з них наказав припинити виставу. До глядачів звернувся помічник шефа гестапо Оскар Брандт, який заборонив публіці розмовляти між собою. Під час обшуку на задніх рядах знайшли два пістолети й гранати. У коридорі театру счинилася стрілянина, було поранено одного з представників окупаційної влади. Людей тримали на перевірці цілу ніч. Гестапо затримало близько 100 осіб. 27 осіб було на місці засуджено до страти. О 13.30 їх вивели під стіну єврейської синагоги та розстріляли.
У 2003 році в Івано-Франківську, на вулиці Страчених націоналістів встановили пам’ятник, щоб вшанувати пам’ять страчених членів ОУН. З того часу щорічно, 17 листопада, там проводиться скорботне віче на честь розстріляних. Втім, сам пам’ятник, з моменту встановлення викликає дискусії, щодо його мистецької цінності, зовнішнього вигляду та вдоволення естетичних потреб певної частини суспільства, яке виросло не лєнінах на бронєвічку, та на набурмосених шевченках.
В 2015 році директор Івано-Франківського обласного музею визвольної боротьби імені Степана Бандери Ярослав Коретчук назвав пам’ятник котом в мішку.
Йому опонував тодішній головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар, який зазначив наступне: «Я вважаю цей памятник дуже добрим, і говорити “давайте його розвалимо” – було б надто емоційно. Він є абсолютно мистецьким, одним з найкращих сучасних франківських пам’ятників. Давайте не будемо вести абсолютно нефахові і нерозумні розмови про “накинутий мішок”. Знаєте, я приїхав до Франківська в 2004 році, і це був перший пам’ятник, який мене вразив своєю енергетикою. Як на мене, це потужна і сучасна мистецька скульптурна робота».
З такою думкою Володимира Гайдара погоджувалось чимало представників мистецької спільноти Івано-Франківська. Але часи змінилися, в місті змінився міський голова і, відповідно, замість Володимира Гайдара, який поділяв модерні погляди на сучасне містобудування, мистецтво та, власне, міські скульптури, прийшов Дмитро Нижник, який дотримується протилежних поглядів. І саме очолюваному Дмитром Нижником Департаменту містобудування, архітектури та культурної спадщини міський голова Руслан Марцінків доручає розробити новий проект пам’ятника Страченим націоналістам.
Тут би варто зробити невеличкий відступ, щоб пояснити, чому саме такий пам’ятник (символічна постать) встановлений на цьому місці. Справа в тому, що згідно звичаїв іудаїзму на пам’ятнику, розміщеному біля синагоги, не повинно бути скульптурних зображень людини і тим більше – тварин. Євреї не кладуть квітів та вінків до могил, як це прийнято в інших народів, оскільки Тора забороняє запозичувати чужі звичаї. Втім, свого часу було знайдено компроміс – скульптор Володимир Довбенюк виготовив скульптуру, яка таки не містила скульптурних зображень людини, втім, спелената постать з зав’язаними за спиною руками, дуже влучно показувала всю трагедію, яка трапилися на цьому місці в 1943 році. На думку мистецтвознавців, цю скульптуру сміливо можна зараховувати до творчих удач Володимира Довбенюка. Але, міський голова Івано-Франківська, вважає інакше.
Що про таке рішення міського голови думають провідні митці міста? «Версії» звернулися до архітектора, художника, одного з батьків «Імпрези» Ігоря Панчишина та до голови Національної спілки художників Миколи Якимечка.
Ігор Панчишин: «Насправді, я б дуже хотів, щоб хтось порадив Руслану Марцінківу не лізти в ті галузі, в яких він не розбирається. Бо ж, насправді, виглядає якось аж занадто, що наш мер розбирається буквально в усьому – від мощення бруківки, до мистецтвознавства. Не треба чіпати пам’ятник – він стоїть, та й усе. Я взагалі не розумію, для чого це все. Для проведення нового конкурсу, щоб дати комусь підзаробити?»
Микола Якимечко: «Я вважаю цю скульптуру Володимира Довбенюка однією з найкращих його робіт. Насправді, тут був якийсь знак зверху, щоб зробити таку видатну роботу. Тому жодного сенсу щось міняти я не бачу. Маю надію, що нам вдасться достукатися до Руслана Марцінківа та пояснити йому, що нічого міняти не потрібно».
Можливо порадившись, Руслан Марцінків змінить своє рішення та не буде ворушити пам’ятку про ту страшну, нашу спільну трагедію в Станиславові.
