Можна по різному ставитися до діяльності «Правого сектору» в Івано-Франківську, але не можна заплющувати очі на те, що в його рядах зараз є чимало неповнолітніх, які замість навчання обрали сумнівну романтику ночівлі в наметах.
Втім, питання неповнолітніх ми залишимо на потім, а поговоримо, власне, про намети.
Ще з листопада минулого року на Вічевому майдані в центрі міста з’явився намет Правого сектора. Це був свого роду символ, така собі демонстрація готовності стояти до кінця, не зважаючи на мороз, на сніг, на дощ.
Люди несли в скарбничку, котра стояла біля намету, гроші на Майдан, приносили дрова. Тут записувалися добровольці на Київ.
Революція вимагала романтики, вона її мала у вигляді й цього намету, й того цілого наметового містечка під стінами франківської Білої хати.
Гадаю, що революція ще не скінчилася, але вважаю, що вона перейшла в іншу фазу. В ту фазу, коли намети в Івано-Франківську виконують вже чисто декоративну роль. Вони перестали бути символами, а перетворилися в джерело подразнення, в потворну пляму на ландшафті, в певне непорозуміння.
Ми ж, зрештою, не в степу живемо, а в місті. Нехай невеличкому, але достатньо цивілізованому для того, щоб знайти для хлопців з Вічевого майдану якесь приміщення, де б вони продовжували займатися своїми справами, доки в цих справах буде потреба.
Що ж до табору під адміністративною будівлею, то я не бачу ніякого сенсу в його існуванні. Дехто думає, що цей табір є певним застереженням для чиновників, щоб не зажиралися. Повірте мені, якщо чиновники захочуть, вони зажруться без огляду на те, чи є якісь намети під вікнами їхніх кабінетів, чи ні.
Вся ця гра в войнушку вже добряче починає діставати, якщо чесно. Тим більше, якщо ти бачиш всю ту захланність, яка оточує ці намети.
Так і хочеться сказати: «Хлопці, ви зібралися наводити лад в державі, але не можете елементарно прибрати довкола себе. Хоча б дрова акуратно поскладайте, чи що…»…
