Ольга Бабій: супермоделям в політиці робити нічого

В нашій розмові ми торкнулися, насамперед, питання про місце жінки в українській політиці.

Зараз дуже багато шуму з приводу, так званої, гендерної квоти у виборчих списках. Тому таке питання – жінка в політиці – це природньо, чи ні?

Так, звичайно, жінка в політиці – це дуже природньо, тому що, якби Господь Бог хотів створити людство якось інакше, то він би так і зробив. Але він створив і чоловіка, і жінку. Більше того – українська традиція завжди бачила жінку в політиці. Тут можна згадати і доньок Ярослава Мудрого, і княгиню Ольгу – це жінки, які творили політику не лише українську, але й європейську політику. Анна Ярославівна творила політику Франції. Тому ми робимо той крок, який є правильним, який є європейським, який є демократичним – жінки повинні приходити в політику. Вони приносять в політику дуже багато позитивних речей. Насамперед це бачення родини та сім’ї, а жодна велика політика не варта ламаного гроша, якщо вона не відображається на сім’ї, на родині, на дітях. Держава, яка не забезпечує нормальне дитинство і нормальне материнство, не є доброю державою. Держава має бути спрямованою на добробут і на людину. Багато різних речей кажуть – економічний еквівалент, політичний, ще щось, ще щось, але в кінцевому підсумку – це життя, це родина і сім’я, яка повинна жити, мати дах над головою, мати нормальне забезпечення. Літні люди повинні мати нормальну старість. Ми повинні мати де лікуватися і лікуватися справді, а не таким методом, коли забираються бюджетні кошти, а хворий нічого не отримує. Ми маємо мати нормальне пенсійне забезпечення і в цьому випадку будь-яке призупинення соціальних виплат є неправильним.

І мені здається, що найбільше і найглибше такі речі відчуває жінка. Жінка в політиці є органічною складовою, вона є суб’єктом політики, а не об’єктом, який можна спроектувати.

Але, хочу зауважити, є тут такий момент, який називається «Cherchez la femme»…

Ви маєте на увазі цю гендерну квоту, згідно якої у виборчих списках повинно бути 30% жінок? Жінки повинні приходити в політику, а якщо є квота, то їх починають шукати за принципом «а йди на вибори – а я не хочу – та нам треба».

Абсолютно з вами погоджуюсь – «давай, бо нам треба». І раптом з’являється дівча, котре не годне зв’язати двох слів, яке заявляє на всю країну «я політикою ніколи не займалася, але я сьогодні в парламенті».

Даруйте, але це неправильно, це помилково і, мабуть, такого бути не повинно. Дуже багато є жінок які чесно, наполегливо працюють у політиці дуже давно, а вони не помічені.

Я прихильно ставлюся до всіх, але коли в політиці з’являється супермодель, то можливо варто замислитись, що то не та ніша, яку вона повинна займати. Можливо на її місці повинен з’являтися той, хто дійсно відчує, зрозуміє…

Можливо тому не потрібно штучно формувати списки, щоб там була визначена кількість жінок? А чекати саме тих жінок, які йдуть в політику свідомо?

Безсумнівно. Потрібно набирати тих жінок, які працюють  в політиці на різних рівнях, а не вербувати, як ви кажете, штучно, жінок, щоб виконати квоту. Тому я не прихильник того, що задля виконання квоти має прийти будь-хто. Таким чином в списки попадають люди випадкові, але за квотою партій вони проходять в ради різних рівнів. І це один з недоліків цього виборчого закону.

Чи важко поєднувати діяльність депутата обласної ради і основну роботу на ТБ «Галичина»? Чи, навпаки, воно одне одному допомагає?

Я – журналістка, я працюю в такій сфері, котра так, чи інакше, пов’язана з політикою. Тому для мене – це дуже органічно. Я повинна знати, вірити і бути впевнена в правильності того, чим займаюся, в правильності того, що я стверджую. Тому іноді мені буває важко підтримувати того чи іншого кандидата (навіть якщо він іде від тієї політичної сили, якій я симпатизую), якщо я знаю, що він є нещирим.

Чи важко? Так – важко. Тому що до останнього часу до органів місцевого самоврядування (ще за радянською традицією) ставилися як до художньої самодіяльності. При цьому до такої, яка ще несла в собі величезний фактор колективної безвідповідальності, коли підняттям рук вирішується дуже багато складних питань. Я, наприклад, не впевненна, що призначення директора школи чи головного лікаря повинно відбуватися таким чином. Це певною мірою зумовлено тим, що мова йде про комунальну власність, керувати якою призначають ту чи іншу особу. Але до комунальної власності належить будівля, інвентар, тощо – те, що можна помацати руками. Але ж не належить інтелект, не належить кваліфікація, не належить досвід.

І ще є одна річ, проти якої я виступаю. Квота. Виграє та, чи інша партія і за своєю квотою призначає на ті, чи інші господарські посади своїх людей. Це неправильно.

А тоді, чи не повинна політика закінчуватися в той момент, коли депутати (міські чи обласні) переступають поріг сесійної зали?

Політика, насправді, ніколи не закінчується. Ми маємо зараз дуже добрий момент, коли в нас не допущені до виборів комуністична партія, партії лівого спрямування, коли тих, проти кого потрібно боротися політично, стало набагато менше. Зараз як ніколи актуальним є гасло Президента і президентської партії – «Збережемо країну!». А зберегти країну – це означає не тільки відстояти її на фронті. Це означає – відстояти її і в сесійній залі органів місцевого самоврядування, куди йдуть різні політичні сили, які мають різні програми. Але вже в сесійній залі потрібно вибрати найкраще з кожної програми і взяти це за основу діяльності тієї чи іншої ради та виконувати.

Тобто, повинна закінчитись політика і початися економіка, чи, навіть, господарка?

Не лише господарка, чи економіка. Не можна забувати й про духовну сферу. Не можемо ми сказати «даруйте, тут у нас економіка і все». У нас ще, дякувати Богу, живі ветерани УПА, у нас ще є люди, котрі закладати підвалини цієї держави, у нас є Небесна сотня, у нас є бійці АТО, у нас є люди, для яких економіка ніколи не була пріоритетом, ті які відстоювали ідеал…

Це якраз політика…

Це Велика політика. Це максимально Велика політика нашого руху та розвитку нашого суспільства. Іншими словами – це основа існування нації. Бо без таких людей нація не має коріння. Це не є політика в сенсі політичної боротьби, але це політика в сенсі визначення політичного напрямку розвитку держави, розвитку національної ідеї. Народний Рух України поставив питання національної ідеї ще в кінці 80-х на початку 90-х років. Що ми маємо зараз? Зараз (через чверть століття) ми повинні відстоювати цю національну ідею на сході держави зі зброєю в руках, ціною тисяч життів. Національне ідея – це відстоювання української мови, відстоювання української державності. Бо лише в межах своєї державності ми зможемо рухатись вперед, розвиватися.

Вже протягом багатьох років я кажу, що нам потрібно прийняти гуманітарну доктрину, котра є не менш важлива, ніж доктрина військова. Тобто ще від народження потрібно прививати любов до своєї країни, до традицій. Щоб діти з раннього віку ідентифікували себе українцями. Гуманітарна доктрина повинна стати тим стрижнем, який би спрямовував весь подальший розвиток держави. Гуманітарна доктрина це є і інформаційна сфера, і культура, і освіта, і виховання…

А як переломити те відношення до культури, яке на жаль, притаманне нашій владі, як до чогось другосортного, обслуговуючого?

Це, насправіді, жахливо. Особливо, коли на цьому тлі відкриті всі найкращі сцени для заїжджих гастролерів «рускава міра». А в нас з’явилося дуже багато талановитих українських виконавців, багато нових груп – ціла нова плеяда українських артистів, які створюють новий пласт української культури. Але в них немає великих сцен, в них немає ефірів, бо за це все в нас потрібно платити. Зараз почалися якісь зрушення в кращий бік, але вони мізерні, ми їх ще не відчуваємо.

Для того, щоб ми це відчули треба на рівні Президента, на рівні парламенту прийняти гуманітарну доктрину, запросивши радниками не чиновників, а представників різних мистецьких та освітніх кіл. І, головне, – це повинна бути україноцентрична доктрина.

А чи настане такий день, коли українцям не потрібно буде цікавитись політикою? Про це багато хто мріє…

Мені дуже б хотілося одного ранку прокинутися, послухати гарну музику, випити кави і не морочити собі голову політикою. Але нинішній день диктує інше, він вимагає твоєї активної позиції. Він говорить – не буде ні в кого ні гарної музики, ні філіжанки кави, якщо ти сьогодні не будеш робити цю чорну роботу. Це робота, яка вимагає величезної віддачі сил, енергії і таке інше. Але робити її мусимо, бо хто, крім нас…

Для того…

…щоб в майбутньому, хтось міг випити зранку кави, послухати гарну музику і не думати про політику.

Дякую за розмову.