Депутати від Блоку Петра Порошенка – Анатолій Матвієнко (Агрохолдинг “Авангард”), його напарник ще з часів партії “Собор” і за сумісництвом – голова передвиборчого штабу Президента в Івано-Франківській області Михайло Довбенко, ветеран “вінницької команди” гаранта Григорій Заболотний – зареєстрували законопроект про поліпшення інвестиційного клімату у сфері виробництва сільгосппродукції (№3002). Цілі, природні, благі – залучити інвесторів, наростити експортний потенціал, посилити продовольчу безпеку України.
Для цього парламентарії, пропонують поширити дію Закону “Про угоди про розподіл продукції” на агропромисловість. Пише видання.
Суть наступна: угода про розподіл продукції – один із способів залучити приватні інвестиції у видобувну промисловість. Інвестор за власні кошти здійснює пошук і видобуток корисних копалин на наданому йому державою у тимчасове користування ділянці і отримує за це частину здобутих ним корисних копалин.
Депутати пропонують аналогічну схему співпраці аграріям, надавши їм у користування сільгоспземлі держави і попросивши натомість частину вирощеної на них продукції.
Чи будуть агробарони думати про сумлінне землеробство, якщо вони, по суті, отримують карт-бланш від держави на такий довгий термін? Законопроект передбачає припинення договорів оренди у разі підписання угод про розподіл продукції, а також заборону приватизації та передачі під заставу таких земель. Тобто спочатку ми боремося за утримання орендарів і продовження мінімальних термінів оренди, а потім на державному рівні створюємо механізм, який передбачає, що чинний договір про оренду землі можна буде розірвати без згоди чинного орендаря. І достатньо для цього буде рішення КМУ укласти з новим інвестором угоду про розподіл продукції щодо ділянки, що вже знаходиться в оренді.
Здається, в цивілізованих країнах, з яких ми марно тужімся залучити стратегічних інвесторів, подібний підхід характеризується словосполученням “правове беззаконня”, – передає видання.
Аналітики Економічного дискусійного клубу, які оцінили проект на прохання ZN.UA, відзначають, що при укладанні угод про розподіл продукції у сфері видобутку корисних копалин чітко відомий вид продукції, одержуваної протягом усього періоду дії такого договору.
“У випадку з аграрним виробництвом може бути безліч варіантів, виходячи з чисельності видів рослин для культивування або тварин для вирощування. При цьому інвестор буде виходити з власного бізнес-інтересу і ринку, і не факт, що цей інтерес буде збігатися з потребою держави в тому чи іншому вигляді продовольства. Тому в разі введення практики угод про розподіл у сфері агровиробництва, для того щоб були дотримані інтереси двох сторін, необхідно буде щорічно погоджувати план виробництва, що навряд чи буде привабливим для інвестора, – відзначають аналітики. – Слід зауважити, що переважна більшість ринків аграрної продукції є конкурентними, а наповнюваність внутрішнього ринку основними видами продовольства власного виробництва перевищує його потреба, за винятком хіба що риби. У таких умовах реалізація продовольства, акумульованого в державних ресурсах понад норми накопичення, може викликати певні труднощі і спричинить бюджетні витрати “.
Насторожує і той факт, що право користування земельною ділянкою на умовах угод про розподіл продукції здобувається як шляхом проведення конкурсу, так і без нього. Причому згідно з проектом йдеться про землі, які вже перебувають у користуванні, і землях запасу (!).
Зокрема, про землі, виділених для науково-дослідних і навчальних цілей, що знаходяться в постійному користуванні державних та комунальних наукових установ, навчальних закладів, сільгосппідприємств. Так що мова може йти про тисячі, якщо не про десятки тисяч гектарів. Підстави для укладення угод про розподіл продукції – це набір загальних фраз, під які можна підігнати будь-яку земельну ділянку. При цьому встановлюється спрощений механізм вилучення у нинішніх власників відповідних земель. Проект перераховує ряд не менш обтічних умов, що запускають процедуру відчуження, причому для цього вистачить хоча б одного з них.
Наприклад, недостатнє фінансування науково-дослідних робіт, яке достатнім ніколи не було. Рішення про відчуження приймаються виключно урядом. І ось складається гнітючий пазл – Кабмін власноруч приймає рішення про відчуження державних земель, оспорити яке юридично неможливо, сам же, без конкурсу, обирає інвестора (підозрюємо, що з числа що знаходяться у владі аграріїв) і передає йому землю на 50 років. І мораторій діє, і спраглі поповнення своїх земельних банків латифундисти задоволені. А значна частина переданої в Держрезерв продукції або гниє, або “йде” в невідомому напрямку, збагачуючи причетних чиновників. І вовки ситі, і вівці цілі, і вільного ринку землі вічна пам’ять Бо надії на те, що, втративши всякий інтерес до земельного питання, задоволені персони у владі просунуться в створенні цивілізованих умов його роботи, немає. Передає видання zn.ua.
Детальніше в матеріалі “Землю не продадут. Ее подарят”
