Останнім часом все частіше на скандальному сайті ОРД з’являються матеріали, які так чи інакше стосуються наших місцевих високопосадовців із правоохоронних органів.
До речі, вчора побачила світ вже третя частина гучної журналістської епопеї з не менш гучною назвою «Калифицкий, Кмита, Сало… бедное Прикарпатье – 3», яка незважаючи на неоднозначність заголовка, все ж була присвячена виключно начальнику УМВС в Івано-Франківській області, генералу Олегу Салу. Незмінним автором цього багатотомного бестселера являється Сергій Ніконов.
Перечитуючи цей російсько-український матеріал (пролог російськомовний, основна частина – вже на українській, і епілог – знову російська «речь») мене охопило відчуття дежав’ю. Десь я це вже читавла. Як то кажуть, внутрішнє відчуття не підвело… Ввожу ключові фрази в пошуковій системі GOOGLE і бачу – ссилка на статтю «Сало для Прикарпаття» на нашому місцевому сайті «Чорновик». Щоправда дата публікації зазначена груднем 2012 року. Хто хоча б трішки слідкує за кадровими рокіровками на теренах нашої області, то, мабуть, згадає, що саме в наприкінці 2012 року Олег Сало замінив на посаді начальника УМВС в Івано-Франківській області Василя Варцабу. Як то кажуть, не встиг ще генерал освоїтися в новому кабінеті, як «доброзичливці» вже тонко натякнули – «рипатись не варто», тут свої порядки.
Як би це парадоксально не звучало, але і це не реальний час виходу статті у світ. «Сало як сало» – ось автентична назва матеріалу, який був опублікований на сайті ОРД в 2007 році під авторством Володимира Бойка. Від того часу пройшло вже більше шести років, а інформація, як бачимо, і далі залишається «актуальною» і що головне незмінною. Жодних нових «фактів» до матеріалу шестирічної давності плагіатчик Сергій Ніконов не зумів додати, тому надрукував тільки те, що встиг нафантазувати в 2007 році його колега по журналістському цеху Володимир Бойко.
Цікаво, що час виходу цього матеріалу у світ (початок 2007 року) збігся з досить цікавим та неоднозначним етапом у житті самого генерала Сала. Саме цього року вирішувалася його доля – в прямому значенні цього слова. Після помаранчевої революції та приходу до влади команди «того, чиї руки нічого не крали» почалася чистка рядів в команді того, хто йому програв. І генерал Сало якраз належав до неї. У лютому 2005 року Генпрокуратура порушила проти Сала дві кримінальні справи за фактами порушення виборчого права та зловживання владою та службовим становищем. У жовтні 2006 року Генеральна прокуратура України повернула кримінальні справи, порушені проти Сало, у прокуратуру Львівської області для дорозслідування. І ось саме на початку 2007 року Печерський райсуд Києва мав ухвалити з цього приводу остаточне рішення. Саме тоді у світ і виходить замовна стаття «Сало як сало», яку ми маємо змогу в повному обсязі почитати знову на сайті ОРД, правда вже під іншим авторством – Сергія Ніконова. Незважаючи на тонни бруду, які були вилиті в ній на Сала, Печерський райсуд Києва таки ухвалив рішення припинити ці кримінальні справи «у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину». В цій ситуації потрібно віддати належне тому, «чиї руки нічого не крали», який не пішов проти судової системи та дозволив їй бути незалежною гілкою влади.
Хто такий Сергій Ніконов
Перші статті під авторством Сергія Ніконова почали з’являтися в 2006 році на сайті ОРД та в газеті «Вечірні вісті». З того часу замовні матеріали з під пера цього журналіста почали виходи просто стосами – «Арешт Вязьмітінова: чи відкриється гнійник» (про відомого черкаського менеджера), «СБ України або СБ Хорошковського?» ( про приватизацію олігархом спецслужби), «Богдан Губський – шлях зрадника-2» (про відомого київського олігарха), «Сафіуллін: бізнес на дітях» (серія матеріалів про відомого чиновника» і так далі.
В журналістських колах ходять чутки, що під всевдонімом Сергія Ніконова криється не хто інший як сам головний редактор ОРД – Станіслав Речинський. Говорять й про те, що основна специфіка роботи сайту ОРД – публікація скандальних замовних статей, за які керівництво сайту (Станіслав Речинський) гребе «бабло» лопатою. Що похвально, пан Речинський не перебирає щодо осіб, які замовляють матеріали. Серед його клієнтів і заможні бізнесмени, і політики, і представники кримінального світу. Хочеш когось очорнити – сайт ОРД завжди до ваших послуг. Щодо форми розрахунку – не обов’язково грошима, можна інформацією, яка ляже в основу майбутнього компрометуючого матеріалу на якогось не бідного бізнесмена чи відомого політика.
Хто замовив генерала? І за скільки?
Звернімося до дедуктивного методу, ефективність якого свого часу довів один відомий літературний персонаж Шерлок Холмс, створений Артуром Конан Дойлем.
Кілька тижнів тому на сайті ОРД був розміщений резонансний матеріал «Ментовський дах» коломийських базарів. Або, чи любить Захарченко Сало?», в якому зазначалося, що нібито генерал Олег Сало має якісь види на коломийський базар. І як підтвердження невідомий автор (прізвище журналіста не було зазначено) навіть навів «беззаперечний» доказ – розписку одного із кримінальних авторитетів, який погодився працювати на доблесну міліцію. Це було перше попередження з кримінального світу, яким автори старались донести генералу один простий меседж – йому їх не здолати.
Проходить не так багато часу, а якщо бути точним, то рівно два тижні, і на тому ж таки ОРД – нова-стара сенсація – «Калифицкий, Кмита, Сало… бедное Прикарпатье – 3» під авторством згаданого нами Сергія Ніконова, яка, як вже зазначалося, була написана ще в 2007 році Володимиром Бойком.
І ось тут виникає логічне і закономірне питання: навіщо комусь знадобилося передруковувати матеріал шестилітньої давності.
Мабуть, перше попередження з кримінального світу під назвою «Ментовський дах» коломийських базарів…» генерал просто не до кінця зрозумів, тому йому вирішили і ще раз тонко натякнули таким же способом, як і минулого разу. Виконавцем замовлення знову став Сергій Ніконов (Станіслав Речинський), який мав написати і розмістити на своєму ж таки сайті ОРД ще однин компрометуючий матеріал, за який замовник, до речі, заплатив досить щедро. Довго не заморочуючись, Сергій Ніконов вирішив просто витягти старі кляузи, які свого часу штампували його друзі, на кшталт Володимира Бойка. Дописав пролог, трохи епілогу і матеріал вартістю двадцять тисяч доларів (інформація з неофіційних джерел) готовий. Розрахунок правильний – читач схаває все, особливо, всяке сміття.
Адже люди скоріше повірять в нечистоплотність самого О. Сала, а також прокурорів Львівської, Рівненської, Донецької, Київської областей, міністрів внутрішніх справ України (в тому числі Юрія Луценка) які, за логікою автора статті пана Ніконова, всі як один виявилися корупціонерами, адже ніхто із них так і не спромігся в 2007 році посадити Олега Сала, ніж в те, що сьогодні Івано-Франківська область під керівництвом того ж таки генерала Сала в загальнодержавному рейтингу займає перше місце за понад 100 різними критеріями і вважається однією із найбезпечніших територій для проживання.
