Мало хто знає, що тепер усі рейси міжобласного сполучення у тому числі до Чернівців відправляються з АС №2. Враження людей від такого новаторства, м’яко кажучи – неоднозначне…
Нещодавно мешканці та гості нашого міста змогли відчути довгоочікуване покращення – мабуть саме так звітують чиновники владі про свої рішення та нововведення з метою підвищення рівня комфорту та зручностей для громадян. Мова йде про перенесення значної частини автобусних рейсів з центрального автовокзалу на АС №2 у Пасічній.
Дивно, але не зважаючи на те, що я завжди перечитую та переглядаю івано-франківські новини, слідкую за інформативними повідомленнями на сайтах та стараюся бути, так би мовити, в епіцентрі подій та заходів рідного міста, цього разу ця важлива новина пройшла повз. Ніде я не чула і не бачила оголошень та повідомлень про чергове «покращення» і це коштувало мені багато нервів та грошей. Отож коротка історія моєї подорожі у сусідній обласний центр.
Заздалегідь запланувала собі поїздку у справах з Івано-Франківська до Чернівців. Буваю там рідко, найчастіше раз на рік, але тим не менше люблю це місто через його спокій, тишу та доброзичливість. А ще у Чернівцях чудовий клімат та прекрасні люди. Отож поїздка була довгоочікуваною та мала принести позитивні емоції. Так співпало, що вона припала на 13 число, хоча ця цифра завжди була для мене щасливою.
Жіночка з маленькою металевою сряблястою валізкою, тримала такий собі кейс, мабуть в таких бомби переховують – подумала я, бо водій довго пояснював жінці що вона має казати, якщо автобус зупинить ДАЇ
Я людина не “суєвірна”, тому спокійно чекала цього дня. Оскільки львівська залізниця ввела своє «покращення» та відмінила велику кількість потягів, між Івано-Франківськом та Чернівцями курсує лише кілька поїздів. Думаю, що між сусідніми обласними центрами мало б бути краще сполучення, але маємо те що маємо. Кому потрібно дістатися Чернівців вдень, мусить їхати автобусом. Прямих рейсів виявилось дуже мало, тому в касі пропонують купувати квиток до Коломиї, ну а далі як Бог дасть – на Снятин і у Чернівці. Така подорож звісно дуже виснажує та забирає багато часу, тому я вирішила поїхати автобусом прямого міжобласного сполучення.
Наперед попросила рідних дізнатися, о котрій годині з центрального автовокзалу відправляються автобуси до Чернівців. Таких було кілька, але мені підійшов рейс з відправленням о 11 годині. Приїхала завчасно на вокзал, не поспішаючи, адже до відправлення залишалося 30 хвилин, спокійно підійшла до каси, постояла у черзі, нарешті прошу квиток і чую у відповідь – усі рейси міжобласного сполучення у тому числі до Чернівців відправляються з АС №2.
Перебуваючи у ступорі, довго переварювала почуте і нарешті вхопивши сумку та наплічника, побігла. Часу викликати знайоме таксі не було, тож заскочила у те, що стояло навпроти залізничного вокзалу. Розуміла, що дорого, але іншого варіанту не було, бо наступний автобус мав відправлятися через кілька годин. АС №2, хто не знає, знаходиться у мікрорайоні Пасічна, що на іншому кінці міста. Отже дорога була довгою, тому стоячи у заторах, розглядала голі дерева, кущі, хащі, смітники, ями та хаотичний план забудови новими багатоповерхівками цього мікрорайону.
Під’їхавши до автостанції, водій ошелешив – з Вас 35 гривень. Запитала чому так дорого, у відповідь почула – такі ціни. Заплативши гроші, поспішила купувати квиток. Пані у касі доброзичливо привіталась і продала білет. Потім я довго шукала платформу, бо у квитку булла вказана платформа №13, але там стояв акийсь бус з табличкою Побережжя. Біля мене жінка, також чекаючи цього автобуса, помітно нервувала, на годиннику було 11.15, а у квитку час відправлення зазначено 11.05. Слідом за нею я побігла до каси, де повідомили – цього автобуса не буде, бо він поламався. Але оскільки іншого прямого рейсу немає, здавайте квиток і їдьте до Коломиї, а звідти як Бог дасть, до Снятина і Чернівців. Запитую, чому про це ніхто не повідомляє пасажирів, які придбали квитки, жодної інформації по гучномовцю не оголошували. Людина, яка не знає реалій нашого життя, не зорієнтується швидко та буде ходити туди-сюди між платформами, не втрачаючи надії виїхати з пункту відправлення у пунтк прибуття.
Починаю пояснювати, що мені потрібно дістатися вчасно у запланований час до Чернівців, а до Коломиї я могла і з центральної автостанції доїхати і не платити за таксі. Касир повернула гроші за квиток і продала інший до Коломиї. У автобус зайшли троє – я, жіночка з маленькою металевою сряблястою валізкою, такий собі кейс, мабуть в таких бомби переховують – подумала я, бо водій довго пояснював жінці що вона має казати, якщо автобус зупинить ДАЇ. Автобус приїхав на центральну автостанцію біля залізничного вокзалу, сааме туди, звідки я вирушила більше години тому назад. Там у автобус підсіло ще двоє і ми поїхали далі. Дорогою не спалося, хоча погода булла сонливо похмурою. Роздивлялася дороги, купи сміття на вулиці Залізничній, потім поля та села. Згодом задрімала, не помітивши куди поділася жінка з сріблястим кейсом.
У Коломиї пересіла на інший автобус. Я єдина була з квитком, інші пасажири платили за проїзд прямо в автобусі і водій презирливо та незадоволено глянув на мій квиток. Дорога була довгою, виснажливою, але все це компенсувалось теплом та радістю спілкування з приємними людьми у Чернівцях.
Поверталась назад нічним потягом і вже через дві з половиною години була у рідному Франківську.
Мені часто говорять, що я пишу про негативні речі, не згадуючи позитивні сторони життя. Але ж я просто констатую факти, розповідаю про реальність, яка навколо нас і в якій мусимо жити, яку мусимо змінювати на краще!
