Чому білити бордюри – це ледача радянська практика

Звичка фарбувати у білий колір дерева і елементи міського благоустрою точно існує тільки у країнах колишнього СРСР і точно з’явилась за часів Радянського Союзу. Навіть більше, ця традиція походить з радянської армії. За часів Другої Світової це ще мало якийсь сенс – межі трас, по яких рухались військові, фарбували у білий колір для того, щоб не вмикати вночі фари на вантажівках, аби автоколону не побачила ворожа авіація. Але справжня любов до фарбування у білий колір бордюрів і стовпів з’являється на території військових частин. В армії це створює атмосферу доглянутості та «вічного параду». Крім того, це може розглядатись, як спосіб зайняти чимось солдатів та привчити їх до дисципліни. Пізніше, білі дерева стали обов’язковим атрибутом радянських суботників навесні у містах, звідки й стали вважатись нормою та перекочували у свідомість громадян, як абсолютно нормальне щорічне явище.

Так само, як це роблять військові, аргументують свої дії і працівники ЖЕКів: мовляв, роблять вони це для більш естетичного вигляду вулиць та подвір’їв та «атмосфери затишку і свята». Як веселе свято може бути водночас і затишним, це окреме питання. Але завдяки фотошопу ми можемо легко перевірити, яка вулиця буде виглядати більш затишною: з білими стовбурами дерев чи без.

Вулиця в Берліні. Фото: Дмитро Іваненко

На цьому прикладі з Берліна абсолютно зрозуміло, що білі елементи на вулиці створюють візуальний шум. Більше того, лише побілки достатньо, аби зруйнувати затишність цієї європейської вулиці і перетворити її на рідну пострадянську.

Але це в Берліні. А от в Києві, побілені дерева й бордюри легко доповнюються білими склопакетами балконів, строкатою рекламою та вивісками, жовтим громадським транспортом, різнобарвними кіосками, тощо. Об’єднуючи все це разом у єдину картину, людське око не може відпочити від розмаїття штучних та надто яскравих фарб. А значить назвати столичні вулиці «затишними» можна хіба що влітку, коли частину цього візуального пекла закриває дійсно затишне зелене листя цілком натурального кольору. В інший час яскраве різнобарв’я тільки погіршує зовнішній вигляд Києва, роблячи його одним великим дешевим китайським виробом на тлі бруду, пилу та потрісканої штукатурки.

Централ парк у Нью-Йорку обходиться без побілених дерев

Інший аргумент комунальників – біле вапно, яким фарбують дерева, вбиває шкідників, що зимували у корі. До цього є декілька питань. Чому ці шкідники, які бояться вапна, закінчуються з географічними кордонами країн колишнього СРСР? Чому не білять все дерево, а лише коріння і нижню частину стовбура? Та чому в лісі ніхто не з’їдає непобілені дерева? Якщо це візуально погано і можна захистити рослини від шкідників менш яскравим способом, то чому б це не робити?

Насправді ж всі ці нелогічні та непослідовні аргументи захищають лише один факт – пофарбувати дерева, бордюри, стовпи й усе, що попадеться під руку комунальнику, значно легше, ніж відремонтувати, замінити на нове. Цей міф захищає лінивого муніципального крадія від безлічі питань, на кшталт: «Чому ви не доглядаєте за містом?» – «Як це не доглядаємо? Ми ж усе білим пофарбували. Дивіться, як усе ошатно!»

Але не треба білити бордюри. Треба робити нормальне мощення на тротуарах, яке буде служити місту десятиліттями. Треба встановлювати нові якісні клумби, смітники й кашпо для квітів, за які потім не буде соромно. Треба доглядати за деревами в місті так, щоб земля й пил не опинялись на тротуарах. Все це – справжня робота працівника комунальних служб. А щорічна побілка бордюрів – це неефективна імітація такої роботи. До того ж людині не потрібно біле свято щодня, йому потрібне місто у спокійних тонах. Сірий бордюр, стовп чи стіна будинку – це непогано.